Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років - Віктор Миколайович Горобець

собі «заслуги» в цих і цілому ряді інших, не менш трагічних сторінках великої історії Козацької держави. Немалою мірою цьому прислужились і наші близькі сусіди, котрі так хотіли ощасливити Україну, що мало не задушили в своїх братерських обіймах. А те, як, тягнучи їх кожен у свій бік, роздирали українські землі на шматки й шматочки, наочно демонструють тексти цілого ряду міжнародних договорів, що за спиною України, піклуючись винятково про свій власний інтерес, укладали її сусіди впродовж 1640—1690-х рр. Оцінюючи їх, важко змагатись у влучності з визначенням, яке ще на початку 1700-х р. віднайшов відомий козацький літописець Самійло Величко — «всім козакам невигідний торг...»

І саме про все це — про великі й малі історії та «історійки», доленосні державні рішення та прояви людської легкодухості й слабкості, відвагу та підлість — ітиметься в нашій книжці. Про те, як виривалась назовні енергія визвольних змагань українців у середині XVII ст., як народжувалась, розвивалась і занепадала Козацька держава, хто з «ясновельможних гетьманів» своєю доблестю, звитягою й мудрістю прославляв козацьке ім'я, а хто нівелював його до відомої Шевченкової метафори «раби, подножки, грязь Москви, варшавське сміття...» Одним словом, про те, як вершилась велика історія України в її по-справжньому золоту добу. Добу, коли поняття «вільність», «право», «гідність», «незалежність» були не порожніми звуками, а сенсом самого життя.

Віктор Горобець

Козацька революція 1648-1649 рр.

«Збудоване руками можна руками й зруйнувати».

Десятиліття золотого спокою Речі Посполитої

Придушення польним гетьманом Миколаєм Потоцьким наприкінці літа 1638 р. козацької війни, що впродовж кількох років палахкотіла на теренах Подніпров'я, та наступне за цим нав'язування упокореним козакам умов «Ординації Війська Запорозького» врешті-решт таки загатили річище козацьких виступів, на які такими щедрими виявились 20—30-і рр. XVII ст. Отож з осені 1633-го і аж до весни 1648 р. спокій «східних кресів» Речі Посполитої жодного разу не порушився вибухом нового козацького повстання.

Передумови десятиліття золотого спокою крились не лише в рішучості дій коронних гетьманів чи далекоглядності суворих сеймових ухвал. Вельми сприятливою для втримання козацтва в шорах пацифікації була в цей час і зовнішньополітична кон'юнктура. Адже впродовж усього цього десятиліття Річ Посполита не провадила жодних серйозних воєнних кампаній. А відтак і не потребувала військової допомоги козацтва. Відтак не мусила (як це неодноразово траплялося раніше) загравати з козаками.

Остаточне політичне підсумування війни відбулося наприкінці листопада 1638 р. в урочищі Маслів Став над Росавою (поблизу сучасної Миронівки). На ній козацьке товариство на знак своєї покори склало до ніг Потоцького булаву запорозького гетьмана та інші козацькі клейноди. А по тому склало присягу на послушенство своєму старшому — королівському комісару Петру Коморовському, адже відтепер обирати гетьмана козакам було заборонено. Подібним же чином було введено на полкові уряди жовнірів коронних військ — «шляхтичів родовитих, у справах рицарських досвідчених». Заслужені ж реєстрові козаки найбільше, на що могли розраховувати, так це на уряди військових осавулів.

На початку літа наступного року великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський взяв грошову позику на власний кредит і особисто вирушив на Дніпровий Низ, аби якнайшвидше відбудувати зруйновану козаками Івана Сулими ще в середині 1630-х рр. Кодацьку твердиню. Призначаючи коменданта відбудованої фортеці, Конєцпольський наказав йому пильнувати, аби жодна козацька чайка ані виходила з Дніпра в Чорне море, ані не входила на Запорожжя з моря. Вдоволений проробленою роботою, гетьман, якось оглядаючи разом із реєстровою козацькою старшиною відновлені фортечні мури, поцікавився в присутнього при цьому дійстві колишнього військового писаря Війська Запорозького, а по впровадженні «Ординації» — чигиринського сотника Богдана Зиновія Хмельницького його думкою щодо очевидної неприступності Кодацької твердині. На що сотник, згідно з повідомленнями придворного історика Веспасіана Коховського, нібито похмуро, але — як виявилось уже згодом — пророче зауважив:«Збудоване руками можна руками й зруйнувати».

Поверненню козаків у «велику політику» неабияк сприяли плани короля Владислава IV щодо організації масштабного походу проти Оттоманської Порти та васалів Османів — Кримського ханату. Утім, попри рішучість короля й неабиякий ораторський хист великого коронного канцлера Єжи Оссолінського, який закликав підтримати свого монарха, сейм 1645 р. так і не прийняв ухвалу щодо дозволу королю розпочинати війну з Кримом.

Практика, яка існувала в Речі Посполитій, забороняла монарху без відповідної сеймової згоди розпочинати наступальну війну, але надавала йому право провадити оборонну війну у випадку, коли безпека держави перебуває під загрозою ззовні. Тобто для початку реалізації королівського плану потрібно було лише спровокувати на виступ Орду. А для цього польські політики мали у своєму арсеналі безпрограшну карту — запорозьке козацтво, яке й без дозволу короля завжди було готове своїми походами на Чорне море запалити полум'я великої війни з Османами та їхніми кримськими васалами. Що тоді вже говорити, якби такий дозвіл король надав? Отож Владислав IV віддав наказ Конєцпольському негайно зав'язати контакти з козацькою старшиною, аби належним чином підготувати козацтво до участі в майбутній війні, а гетьман своєю чергою відразу ж приступив до реалізації королівського плану. У перших числах квітня 1646 р. до Варшави прибули представники козацької старшини — військові осавули Іван Барабані та Ілляш Караїмович, полкові осавули Максим Несторенко, Роман Пешта й Ясько Клиша і чигиринський сотник Богдан Хмельницький, з котрими король зустрівся таємно вночі у власних упокоях. У нічній аудієнції, крім короля й козацької старшини, брали участь і семеро найбільш близьких до Владислава IV сенаторів. Крім того, у розмовах короля з козаками взяв участь і посол Венеціанської республіки, уряд якої був кревно зацікавлений у вибуху великої війни з Османами.

Агітуючи козаків на королівську службу, монарх обіцяв удвічі збільшити число реєстрових козаків, довівши його до 12 тисяч. За це козаки мали підготуватися до морського походу, збудувавши на отримані від Владислава IV 6 тисяч талерів 60 козацьких чайок. Аби вберегти Військо Запорозьке від переслідувань місцевої адміністрації Речі Посполитої, не втаємниченої в плани короля, Владислав IV видав козацьким старшинам листи з особистою печаткою, якими надав дозвіл на спорудження козацької флотилії. Із пізніших повідомлень стає зрозумілим, що старшина також клопоталась перед королем і щодо розширення привілеїв реєстрового козацтва, зокрема йшлось про те, аби коронні корогви не заходили на Подніпров'я далі Білої Церкви.

Улітку 1647 р. в Україну з утаємниченою місією виїхав і Єжи Оссолінський — головний на той час помічник короля у