Небратнi - Максим Іванович Кідрук
На жаль, світова спільнота поки що не знає, як правильно протидіяти описаній завуальованій агресії: «На війну за такою схемою надзвичайно важко відреагувати, — каже Франк ван Каппен. — Коли кордон суміжної держави перетинає танкова дивізія, тоді все зрозуміло. Але в нашому контексті нічого схожого не відбувається. Замість цього проходить безшумна анексія із використанням бойовиків і етнічних груп на місцях за домовленістю і під керівництвом із Росії. Спробуй знайди відповідь на такі дії».
Сьогодні за розглянутим сценарієм розвиваються події на сході України, адже введення військ без розпізнавальних знаків і подальше вперте заперечення їхньої присутності, власне, і є гібридною війною.
3
Вторгнення російських бойовиків почалося відразу після усунення від влади президента Януковича. Перший етап протистояння розгортався у березні 2014-го на території Автономної Республіки Крим на півдні України.
Захоплення Криму росіяни проводили під гаслами возз’єднання з Росією та нібито відновлення історичної справедливості, через що в неупередженого очевидця могла виникнути хибна думка, що Крим зроду-віку належав Росії. Насправді 230 років тому Росією на Кримському півострові навіть не пахло, а корінне населення Криму становили не росіяни, а кримські татари.
Уперше Крим приєднали до Росії 1783 року, коли імператриця Катерина ІІ захопила Кримське ханство та спеціальним маніфестом проголосила його частиною Таврійської області. Через гноблення та жорстоке ставлення окупантів більшість татар, що населяли півострів на той час, залишила батьківщину та переселилася до Османської імперії. Царський уряд запровадив пільги для переселенців, заохочуючи росіян із півночі заселяти півострів, але навіть за сто років після першої анексії росіяни не стали більшістю в Криму. Станом на 1897 рік більшість усе одно становили кримські татари: останні — приблизно 36 %, росіяни — лише 33 %. Частка українців у населенні півострова — 12 %, німців — 6 %, євреїв — 4 %, греків — 3 %.
Із розпадом Російської імперії на території півострова постала Кримська Народна Республіка, яку в січні 1918 року окупували більшовики. У квітні 1918-го до Криму ввійшли війська армії УНР. Попри те, що Німеччина поважала суверенітет Української Народної Республіки, визнавати владу УНР над Кримом відмовилася, внаслідок чого останній опинився під владою німецького командування. Після відступу німецьких військ 1919-го півострів знову наводнили більшовики, яких 1920-го вибила армія Денікіна, проте з 1921 року Крим остаточно перейшов до більшовиків, ставши частиною Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки.
У складі Російської імперії Крим залишався 134 роки.
Що відбувалося далі? Яким чином Крим набув статусу частини УРСР? Згідно з офіційною версією, яку активно популяризує російська пропаганда, Крим за власною примхою, химерною забаганкою 1954 року передав Україні перший секретар ЦК КПРС із 1953 до 1964 року, Герой Радянського Союзу Микита Сергійович Хрущов. Формально так і сталося, але чому ніхто з росіян, які так запекло обстоюють думку про те, що рішення про відхід Криму до України необґрунтоване та безпричинне, не поставлять собі простого запитання: з якого дива Хрущову за рік після смерті Сталіна, практично через десятиліття після закінчення Другої світової війни, коли формування адміністративних кордонів у межах СРСР давно завершено, відривати Крим від повністю радянської Російської Федерації і передавати його повністю радянській Україні?
Рішення Микити Хрущова та причини, що спонукали передати Крим Україні, задовго до березневих подій у Криму описав у своїй книзі «Диявольська гра» український публіцист і журналіст Юрій Краснощок. У 1944–1945 роках радянська влада організувала чергову депортацію кримських татар із півострова. Після виселення більшості корінного населення до Сибіру Сталін не знав, що робити з Кримом: знелюднений півострів слід було кимось заселяти. У лютому 1944 року із пропозицією до вождя народів звернувся Єврейський комітет на чолі з головою Радінформбюро[85] Соломоном Лозовським[86] і дружиною народного комісара зовнішніх справ СРСР В’ячеслава Молотова Поліною Жемчужиною[87]. Лозовський і Жемчужина підготували лист із пропозицією для Сталіна віддати Кримський півострів євреям для заснування там Єврейської автономної республіки. Сталін, прочитавши подану пропозицію, відповів: «Мені ще бракувало, щоб навколо Севастополя та Чорноморського військового флоту створити мережу американських розвідувальних центрів».
Починалася холодна війна. Протистояння між США і СРСР наростало. Сталіну повсюди ввижалися іноземні агенти, що стало причиною нового витка «війни проти своїх». Із 1947 до 1950 року з Вірменської РСР виселили понад 100 000 азербайджанців. 1949-го до Сибіру відправили понад 20 000 естонців, 42 000 латишів, 32 000 литовців. За одну ніч — із 6 на 7 червня 1949-го — із Молдавії вивезли 35 050 людей. Наприкінці 40-х репресії поступово набули антисемітського характеру. У січні 1948-го за особистим наказом Сталіна співробітники МДБ СРСР убили всесвітньо відомого театрального режисера Соломона Міхоелса. Того ж року заарештували кількох відомих євреїв-лікарів за звинуваченням у створенні терористичної групи та змові проти партійного керівництва (так звана «справа лікарів»). 1949-го у цій фанатичній боротьбі з іноземними розвідками Соломона Лозовського та ще кількох чоловік із ініціативного комітету щодо створення єврейської автономії заарештували (1952-го після розгляду в суді справи Єврейського антифашистського комітету їх розстріляли як ворогів народу). Того ж 1949-го Поліну Жемчужину заслали на Колиму, до Кустанайської області, навіть Молотов не зміг допомогти дружині. І тоді Сталін наказав заселити Крим росіянами. До Криму рушили переселенці з Тамбовщини, Вологодщини, інших регіонів Росії. Росіяни передусім заселили покинуті татарами житла. Сіяти хліб і вирощувати виноград вони, на жаль, не вміли — суха кримська земля стала для переселенців непосильним тягарем. 1947 рік узагалі видався неврожайним: в Україні панував голод, тож Крим голодував. Через нестачу води для зрошення на голодному пайку опинився навіть Чорноморський флот. Проблеми із продовольством у Криму тривали до 1953 року — смерті Сталіна.
1954-го в СРСР святкували 300-річчя «возз’єднання» Росії з Україною, на честь чого наступник Йосипа Сталіна Микита Сергійович Хрущов, чудово розуміючи територіальну й економічну відірваність Криму від Російської Федерації, ухвалив рішення про перехід Криму до України. Рішення легітимізували Верховні Ради РРФСР та УРСР.
А тепер найважливіше: такий перехід не був безвідплатним.
За Кримську область Російська Федерація зажадала від України відповідної компенсації і землею, і людськими ресурсами. Унаслідок переговорів Україна віддала Росії частини територій Сумської, Харківської та Луганської областей, сумарна площа яких приблизно дорівнювала території Криму. Віддала разом із українськими жителями. На відібраних в України землях у Російській Федерації постала нова — Білгородська — область, якої до війни не існувало.
Обмін вийшов украй нерівноцінним. Крим — станом на 1954 рік
