Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин
З 1897 р. було відновлено власне «Письмо з Просвіти», яке виходило до 1914 р.
Поряд із основним видом діяльності — книговиданням, — товариство використовувало й інші форми, що мали просвітній характер або стосувалися загальносуспільного розвитку. Перш за все відзначимо стипендійні фонди, які почала організовувати «Просвіта» з перших років існування, які мали фінансово підтримувати молодь, яка здобувала освіту. У 1914 р. їх нараховувалося 38. Користувалися популярністю стипендійні фонди: ім. Т. Шевченка, заснований студентами університету у березні 1871 р., ім. М. Шашкевича, заснований Головним Виділом товариства у 1891 р.; в 1893 р. засновано Запомоговий фонд ім. М. Шашкевича. Більшість просвітянських фондів засновувалися приватними особами й у назві мали їх прізвище.
Важливими для того часу були школи «Просвіти», які мали економічний характер. Першою фаховою українською школою, що виникла в Галичині, була «Господарська школа» та об’єднане з нею «Господарсько-садівниче Заведення» в МилованюТовмацького повіту біля Станиславова. У 1908 р. «дуже дешево відкупила „Просвіта“ від митрополита Андрея Шептицького двір із будинками, одноповерховим домом і 68 моргами першорядної землі». Товариство планувало тут влаштувати навчання передовому господарству галицьких парубків, дослідні поля, «хімічно-рільничу робітню», метеоролічну станцію, зразковий город та пасіку. До цього закладу, якого не мали і поляки, приймали за дуже низькою платою селянських синів, що отримали хоча б початкову освіту. У 1909 р. започатковано шеститижневе навчання. У наступному (1910/11) навчальному році вже запроваджено трьохмісячний курс з оплатою 20 корон щомісячно. Навчалося тоді 30 хлопців. У 1912/13 навчальному році введено п’ятимісячні курси, які закінчили 20 осіб, а в наступному — 34.
У 1912 р. на базі маєтностей в Угерцях Винявських (354 морги), записаних «Просвіті» за заповітом дідичем М. Малецьким, відкрито Жіночу школу домашнього господарства. Перший курс починався з листопада і тривав п’ять місяців. Перших 14 учениць навчали релігії, співу, хімії, гігієни, годівлі домашніх тварин, приготуванню їжі, шиттю, прасуванню. Після його закінчення у березні організовано двомісячні курси крою і шиття та домашнього господарства (21 учениця з оплатою 20 корон). У наступному 1913/14 навчальному році вже на 6-місячних курсах навчалося із оплатою у 25 корон 20 учениць.
Третьою фаховою школою із дворічним навчанням, яка мала готувати діловодів для економічних спілок, приватних купців і підприємців, відкрито 5 жовтня 1911 р. у Львові. Вказані заклади успішно розвивалися до літа 1914 р. Війна внесла суттєві корективи у життя українців краю. Матеріальна база була знищена, так що після відступу російських військ «Просвіті» довелося з великими труднощами відновлювати ці навчальні заклади.
Товариство підтримувало національні культи визначних особистостей, передусім Тараса Шевченка і Маркіяна Шашкевича. Перші кроки, пов’язані із вшануванням цих українців, здійснили галицькі народовці у 60-х рр. ХІХ ст. Саме вони заклали основи майбутніх культів. Однак все це мало корпоративний характер, не виходило за межі народовецької молоді й не могло претендувати на статус національного культу. Саме завдяки «Просвіті» та іншим громадським організаціям національно-демократичного напрямку («Руська бесіда», «Дружній лихвар», Товариство ім. Т. Шевченка) вдалося це важливе, але локальне явище перетворити спочатку в загальноміське вшанування видатних особистостей, а згодом і в загальнонаціональний культовий інститут.
Загалом «Просвіта» за час від заснування до початку Першої світової війни еволюціонувала від малочисельної організації, що орієнтувалася, головно, на видавничу справу, до загальнонародної, впливової інституції, поширивши свій вплив на основні ділянки суспільного буття. Перш за все необхідно відзначити, що завдяки товариству в Галичині набули популярності видання українською, за тодішнім визначенням народною мовою, що в тому часі було великою рідкістю. У них доступною для селянина мовою подавалася інформація і з галузей науки, поради щодо раціоналізації ведення домашнього господарства, белетристика, історичні та правові відомості. Все це сприяло формуванню національної ідентичності та громадянської позиції, утвердженні ідей соборності України.
Зародження польських просвітніх організацій припало на 60-тi рр. ХIХ ст., час нового піднесення польського політичного життя. До 1863 р. польські еліти робили ставку на збройне повстання. Однак пiсля його поразки у 1863 р. й наступу росiйського царизму на польські позицiї на Правобережжi стало зрозумiло, що масовий повстанський рух безперспективний. Реалiї змусили польських полiтикiв вiдмовитися від революцiйно-повстанської доктрини й шукати нових дієвих шляхiв для вирiшення головного питання — відродження польської державності. Мета залишалася незмiнною, потрiбно було лише виробити новi засоби її досягнення. Враховуючи реалістичне спiввiдношення сил, польська полiтична доктрина еволюцiонiзувала від орiєнтацiї на революцiйний вибух до поступового еволюцiйного розвитку, який отримав назву «органiчної працi». Нова полiтика вимагала i нових дiй, вiдмiнних від попереднiх пiдходiв у полiтичнiй дiяльностi. Замiсть революцiйних пiдпiльних гуртків потрiбно було витворити новi форми полiтичної боротьби — легальнi; замiсть малочисельних революцiйних груп задiяти до полiтичної активності широкi верстви суспiльства, щоб збільшити соцiальну базу національного руху.
Першим, хто звернув увагу на значення й політичну вагу освітньої діяльності й здійснив перші кроки в цьому, був Францішек Тжецєські. За його власним визначенням, він завжди прагнув створити товариство для «поширення освіти й наукової допомоги». У 1850 р. він подав листа до вiйськового командування з проханням дозволити йому «розпочати кроки до приготування створення т-ва для піднесення мистецтва і наук». Таке ж подання він зробив до міністерства і у 1861 р. Обидві спроби успіху не мали. Невдачі не зупинили ініціатора освітньої справи.
Відсутність відповідного законодавства про товариства і дві негативні попередні відповіді офіційної влади схилили Ф. Тжецєського до реалізації однієї частини програми, яку він розробив
