Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер
Імперія завжди була і є завоюванням і уярмленням, це створення великого політичного простору, єдності під натиском і силою. Але ніколи і ніхто не пов'язував і не пов'язує імперію з ідеєю свободи та рівності, бо вони різко суперечать насильницько-воєнним імперативам імперії. Наполеон намагався подолати це протиріччя й зазнав страшенної невдачі. Свобода, рівність і добровільність об'єднання в більшу єдність на підставі Конституції — це антиімперські принципи, і достоту на них спираються Сполучені Штати. Зрештою, весь розмах шоку після подій 11 вересня, напевно, можна збагнути й з того, що у зв'язку з цією перервою в історії США неоконсервативні інтелектуали[155]розглядали американську імперію як стратегічний наслідок розвитку американської могутності й ставили її в центр своїх досліджень. Але ті, хто знає американську історію, певні, що ідея імперії Сполучених Штатів шита білими нитками. Навіть якщо не брати до уваги величезний географічний і насильницько-політичний вимір цієї імперії, яка включає щонайменше з шість мільярдів людей і близько двохсот країн, то така тенденція насамперед передбачає радикальний розрив зі священними принципами американської демократії. З одного боку — так гадають реалісти — сама думка про такий розрив із демократичними основами Сполучених Штатів перевершує найжахливіші політичні фантазії, а отже лежить далеко за межами будь-якої пізнаваної дійсності. Але з іншого — так твердять скептики — навіть добрий взірець Рим пережив такий розрив у своїй історії, перш ніж остаточно склалася Римська імперія.
Отож на хвильку простежимо ідею американської імперії глибше, бо ж і Рим починав своє сходження до імперії, ще будучи республікою. Його загарбання зовні спричинилися до неабияких струсів усередині Римської республіки. Над установами республіки збиралися дедалі чорніші хмари кризи, яка врешті-решт переросла у кілька громадянських воєн. Громадянські війни зруйнували республіку і кінець кінцем окреслилася нова політична форма панування Риму, імперії імператора. Надалі долю Риму визначали вже не громадяни й традиційні інститути республіки, а переможні легіони армії та її полководці. У кривавих баталіях Римська республіка перетворилася на воєнну імперію. Найуспішніший полководець урешті в статусі «імператора», верховного правителя, брав у свої руки «імперію», що забезпечувала і збільшувала військо зовні. У кожному разі на цьому закінчується історична схожість між нинішньою могутністю Америки й тодішньою Римською імперією в політичній Тмутаракані.
«Америка наразі доскочила першого щабля світової держави, — пише Пітер Бендер у своєму захопливому порівнянні історії Стародавнього Риму та Сполучених Штатів. — Перед лицем протесту половини світу вона може зробити майже все по своїй уподобі, і великим державам не до снаги завадити їй у цьому. Доскочити другого щабля світової держави, на якому стояв Рим, Америці зась: вона не може змусити всіх робити те, що до вподоби їй. Сполучені Штати не при силі створити імперії на взір римської, Pax Americana („Американський мир“) не має перспектив на тисячолітнє існування, як Рах Romana („Римський мир“)[156]. Називати величезну владу Сполучених Штатів імперією чи наддержавою можна залежно від розуміння самих американців і того, як вони поведуть себе в майбутньому — радше як імперіалісти чи більше як миротворці»[157]. Але навіть інші успішніші й водночас поміркованіші імперські моделі з сучасної історії, зокрема, Британську імперію, годі було б бодай уявити