Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

позиціонуватимуть себе Сполучені Штати в односторонньому порядку, тобто за межами нормативного механізму міжнародної системи? Чи США з огляду на свою стратегічну силу, свої цінності та своє «історичне покликання», вбачатимуть у своїй особі щось інше, направду «Новий світ», найстарішу демократію в сучасному світі і отже, найнадійніший оплот свободи, який живе за своїми внутрішніми правилами і згідно з цими внутрішньополітичними інтересами та рішеннями будує зовнішню політику? Чи вважатимуть себе силою, яка насправді не живе в міжнародній системі держав і виступає її складовою, і чи ставитимуть себе за зовнішню, принаймні, сторонню та користатимуть з цього згідно з тими чи тими своїми потребами і перевагами у руслі силової прагматики?

Чи дійде де-факто до нового переділу світу? З одного боку, Старий світ системи ООН, за відданістю якого недоторканності принципу державного суверенітету з американської точки зору значною мірою сховано не що інше, як диктатуру, ненависть, війну, тероризм, політику замирення і кричущу некомпетентність, гноблення і корупцію, а з іншого світ новий, у якому вже понад дві сотні років усі окремі штати поступилися своєю незалежністю Союзу і об'єдналися з політичного, економічного й культурного погляду в Сполучені Штати Америки. Нація іммігрантів з усіх країн і народів Землі, суверенне об'єднання 50 штатів на північноамериканському континенті, які гуртом скоряються тільки одній політичній волі, формульованій вільно обраним президентом і вільно обраним Конгресом, спираючись виключно на свою декларацію про незалежність і конституцію, на правила й принципи, а не на традиції і історію? Новий світ не з перших днів дотримується принципів свободи і справедливості, демократії, приватної власності і прагнення до щастя, і своє приголомшливе зростання, і свою унікальну силу спирає якраз не на це.

Чи цей новий світ має взагалі зважати на норми і закони Старого світу й підлягати їм? Чи не може він поставити під загрозу свою свободу дій і, можливо, навіть свою свободу і врешті-решт цілком її втратити? І чи не поставить це врешті під загрозу роль США як глобального бастіону демократії і свободи, що її впродовж історії держава неодноразово успішно доводила? Чи часом у світлі цього більшість міжнародних договорів, перевірок, самообмежень власної влади США і навіть значна частина міжнародного права та системи ООН, її загальний багатосторонній регулятивний механізм не являє собою якісь незліченні нитки, якими карлики старої прогнилої системи міжнародної політики намагаються зв'язати і приборкати Гулівера світової історії на ймення США? І чи не довели це якраз події 11 вересня?

Альтернативи, представлені тут, можуть сприйматись як перебільшення і перебільшення суттєве. А проте політичні промови, редакційні статті та коментарі, стратегія семінарів і публікацій по обидві сторони Атлантики сповнені таких поставлених з усією поважністю міркувань. Звісно, всі ці думки існували ще до вересня 2001 року, але в той час такі аналізи робилися виключно на неоконсервативних і фундаменталістських околицях прагматично консервативної панівної тенденції США, з мізерним впливом на офіційну політику країни. Після 11 вересня 2001 року ситуація кардинально змінилася, бо інтелектуальні окраїни перетворилися на панівну тенденцію. Новий тероризм наскочив на США у центрах країни, отже догори ногами були поставлені не тільки стратегічні роздуми й самоаналіз політичної еліти в країні, а, що важливіше, це стосувалось і політично-культурного емоційного настрою американського народу. Міф заснування Сполучених Штатів включає і релігійно-утопічне поняття «promised land» («обіцяного краю»). Поняття відображає майже казковий досвід десятків мільйонів переселенців зі Старого Світу, які, ступивши на американський берег, назавжди залишили в минулому будь-які утиски й війни, всі нестатки і голод у рідних краях[139]. Крім того, для поколінь політичних вигнанців і біженців Сполучені Штати були обіцяним краєм, який гарантував захист, свободу, мир і процвітання. Цей утопічний досвід символізує статуя Свободи у гавані Нью-Йорка. Цей «американський досвід» зберігав свою дієвість аж до теперішнього часу: величезний, все ще малонаселений північноамериканський континент, надійно захищений двома океанами й Арктикою, лежав обіч торгівлі решти світу. З кінця громадянської війни в 1865 році всі конфлікти в США, поминаючи прикордонні сутички XIX століття, точилися за межами державних кордонів і провадилися здебільшого за двома великими океанами.

Тим-то для Сполучених Штатів це винятковий, болісний досвід, який вражає суб'єктивне відчуття безпеки всієї нації аж до глибоких шарів колективної пам'яті: нова форма війни, асиметрична війна тероризму наразі здатна подолати два великі океани і вже не зупиняється перед їхніми межами, навпаки, обирає за кращі цілі центри країни та її громадян. Єдина світова наддержава, яка у воєнному плані з огляду на майже невичерпний стратегічний потенціал і переваги її технологій могла б легко помірятися силою з будь-якою іншою державою, навіть з будь-якою можливою ворожою коаліцією держав, ця наймогутніша країна сучасності та історії була заскочена на своїй землі терористами, які вдалися до найпростіших і водночас найжорстокіших засобів! «Обіцяний край» потойбіч торгівлі та чвар у світі обернувся полем бою, як це вже мало місце в багатьох інших країнах світу, і цей факт викликав емоційно-стратегічний шок, який докорінно змінив думку країни (себто більшість її еліти та населення) про загрози і кризи.

Наддержаві, що потрапила під вогонь, довелося боронитися від цієї нової, проте вкрай реальної загрози своїй національній безпеці, що чигала на неї з сутінків терористичної партизанської війни, до того ж, наступальним, а не лише оборонним робом