Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко
Скурський Лев Олександрович (1889-після 1934), хорунжий, військовий льотчик. Народився у с. Пришивально Васильківського повіту Київської губернії. Походив з родини будівельника, який працював у Києві на будівництві Критого ринку, Луцьких казарм тощо. Закінчив реальну школу у Фастові, потому був покликаний на дійсну військову службу, яку відбував у Києві. У складі авіаційних частин російської армії брав участь у Першій світовій війні. 1917 р. отримав звання унтер-офіцера. У 1917 р. з групою інших російських пілотів відряджений до Франції, де навчався у школах авіації у Шартрі, Аворі, Па та Казо. 12.10.1917 разом з іншими авіаторами прибув до Петрограда. По розпаді російської армії зарахований до РСЧА та призначений на службу військовим льотчиком у Смоленський авіаційний загін. Втік з Радянської Росії на батьківщину. Певний час служив в авіації Української Держави, але був звільнений як особа, що не мала офіцерського звання. У січні 1919 р. служив льотчиком Особливого авіаційного загону Осадного корпусу Дієвої армії УНР, здійснював бойові польоти під час боротьби українських військ з більшовиками на Лівобережній Україні. Протягом 1919 р. служив у 4-му авіаційному загоні Дієвої армії УНР, здійснював неодноразові повітряні операції, причому в червні 1919 р. наказом по авіації за бойові заслуги та вдало проведені повітряні розвідки дістав ранг хорунжого. У листопаді 1919 р. з дозволу командира загону О. Наконечного залишив Проскурів, в якому розташовувався 4-й авіаційний загін, та разом із дружиною виїхав до Камянця-Подільського, де до квітня 1920 р. приватно мешкав у тестя (працівника місцевої польської поліції). У квітні 1920 р. за наказом Військового міністерства УНР виїхав до Варшави, де мала формуватись 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья Армії УНР.
Скурський Я. О., фото 1930 р. З архівно-слідчої справи
19.09.1920 зарахований до 1-го бойового авіаційного загону, в складі якого у листопаді 1920 р. брав участь у повітряних бойових операціях проти Червоної армії. Після інтернування Армії УНР на польській території здійснив переліт з Ярмолинців до Львова. Потому був відправлений у Бидгощ, куди у той час прибула вся 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья. У 1922 р. перейшов працювати на завод «Блюмве» у Бидгощі. 1.02.1923 відправлений у табір для осіб, що бажали повернутися до Радянської Росії, у Повзонках (Варшава), і 13.04.1923 відбув на батьківщину. Після повернення намагався влаштуватися на завод «Ремвоздух» № 6 у Києві, але по 3 днях роботи був звільнений. Потому перебивався випадковими заробітками, бідував. 10.11.1926 нарешті влаштувався мідником на завод «Червоний Жовтень» у Фастові. Остаточно оселився у Фастові за адресою: станція Дачна, 11. Дружина Л. О. Скурського, Софія Іллівна Вавіловська, мешканка Камянця-Подільського, по відступі Армії УНР утекла до Польщі, але 17.06.1921 приїхала у Бидгощ — до чоловіка. Згодом повернулася на батьківщину разом із чоловіком. Померла у Синельниковому 11.10.1927. Брат Скурського, Петро Олександрович, працював механіком у Славуті в майстернях Земсоюзу. У квітні 1919 р. приїхав до брата Л. О. Скурського, який у той час служив у Здолбуновому в 4-му авіаційному загоні. Добровільно вступив до загону на посаду моториста й служив у ньому до кінця 1919 р. У 1920–1922 р. — моторист 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї. Одружився з місцевою мешканкою. Повертатися на батьківщину відмовився, бо не міг змиритися з пануванням більшовиків. 15.11.1930 був заарештований під час масової спецоперації ДПУ з вилучення колишніх білогвардійців, засуджений на 5 років позбавлення волі. Працював на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. 23.10.1934 достроково звільнений за заліком трудоднів і від’їхав до Черкас. Подальша доля невідома (ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 60238, архівно-слідча справа Л. О. Скурського).
Слєзак Стефан, поручик, інженер-конструктор. З кінця грудня 1918 р. завідував ремонтними майстернями Летунського відділу Галицької армії. У травні 1919 р. з пілотом Найгавзером відлетів до Відня, де від імені уряду ЗОУНР передав представникам Антанти протест у зв’язку з наступом польської армії генерала Галлера. Залишився у Відні (Фостаковський І. Летунство//Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії). — Вінніпег, 1958. — С. 229).
Соневицький Сильвестр (12.01.1896-?), чотар, технічний старшина та льотчик-дозорець. Народився у Бережанах, закінчив гімназію. Під час Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії, служив техніком в автомобільних частинах 5-ї, 6-ї, 10-ї та 11-ї армій. 10.11.1918 у званні хорунжого вступив до Галицької армії. З грудня 1918 р. служив у Летунському відділі ГА. 31.07.1919 отримав звання чотаря Галицької армії. Залишався у складі Летунського відділу, а пізніше — 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА аж до часу його загибелі 27.04.1920. Потому деякий час перебував у резерві управління Повітряного флоту УНР. Влітку 1920 р. повернувся на батьківщину. Як згадував П. Франко, С. Соневицький «був добрим майстром у репарації моторів і віддав нам за час війни поважні прислуги». Перебуваючи у Летунському відділі, також часто як льотчик-дозорець вилітав на бойові завдання (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10).
Сухенко Василь Іванович (7.08.1893-після 1962 р.), сотник, льотчик-дозорець. Народився у Києві. Навчався у Переяславській гімназії та Київському політехнічному інституті. Після початку Першої світової війни пішов на військову службу та закінчив школу прапорщиків (1.05.1915). З 1.06.1915 навчався у Гатчинській авіаційній школі, випущений з неї 1.10.1915 зі званням льотчика-дозорця. Служив у 10-му авіаційному загоні, остання посада — ад’ютант загону, останнє звання у російській армії — штабс-капітан. Нагороджений орденами Святої Анни 4-го ступеня, Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та биндою, Святої Анни 3-го ступеня з мечами та биндою. З 15.03.1918 перебував на військовій службі в Армії УНР, обіймав різні посади у штабі авіації. З 10.01.1919 — військовий льотчик евакуйованого до Проскурова Полтавського авіаційного дивізіону Повітряного флоту УНР (до 30.03.1919). З 1.05.1919 — член української військового-технічної місії УНР у Відні, Берліні та Празі, яка займалася
