Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко
Томас Рудольф (?—1919), десятник, військовий льотчик. З лютого 1919 р. служив у Летунському відділі Галицької армії. Загинув у квітні або травні 1919 р. на більшовицькому фронті під час виконання бойового завдання (Земик Р. Дещо про літунство УГА//Український Скиталець. — 1922. — Ч. 14. — С. 4).
Томенко Теодор (25.05.1892-5.02.1919), поручик, повітроплавець. Народився у с. Дебеславці, Коломия, Галичина. Закінчив торгівельну академію, працював юристом. Брав участь у Першій світовій війні в австро-угорській армії у складі повітроплавних частин. До Галицької армії вступив 17.11.1918, з 6.12.1918 служив у Летунському відділі. Загинув від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Похований на батьківщині (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 4-зв-5; Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).
Торічнєв Василь Миколайович, підполковник, льотчик-дозорець. Народився у Черкасах. У 1917 р. працював доглядачем авіаційних майстерень у Київському політехнічному інституті, з 1.03.1918 (наказ від 21.07.1918) — молодший механік потягу-складу-майстерні Чернігівського авіаційного дивізіону. 31.07.1918 призначений льотчиком-дозорцем розвідувального загону Волинського авіаційного дивізіону. З 9.09.1918 — механік потягу-складу-майстерні 4-го авіаційного дивізіону; з 13.06.1919 — помічник інспектора авіації УНР з технічної частини, з 1.12.1920 — т. в. о. старшини для доручень (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 46).
Тоцький Микола Васильович (18.05.1894 — після 1948 р.), сотник, льотчик-дозорець. Народився у с. Старий Олексинець Кременецького повіту Волинської губернії. Закінчив Рівненську реальну школу. З 15.12.1893 служив однорічником 2-го розряду у 42-му піхотному Якутському полку, в складі якого брав участь у Першій світовій війні. Навчався у школі прапорщиків у Києві (15.05.1915), потому — прапорщик 247-го запасного батальйону (Новоузенськ). Після Оранієнбаумської кулеметної школи 15.03.1916 направлений на службу до 2-го запасного кулеметного полку (Стрільна під Петроградом). 20.04.1916 отримав звання підпоручика та незабаром був відправлений на фронт — до 3-го стрілецького полку.
З 21.09.1916 — поручик, з 17.05.1917 — штабс-капітан. 5.06.1917 за власним бажанням відкомандирований на посаду гарматного дозорця у 10-й корпусний повітроплавний загін, який перебував на Румунському фронті.
17.12.1917 цей підрозділ було офіційно українізовано. 10.03.1918 рештки його прибули до Києва, де були використані Військовим міністерством УНР як кадри для формування українських повітроплавних частин. З 15.06.1918 служив у Чернігово-Волинському повітроплавному дивізіоні Армії Української Держави. 1.09–30.12.1918 навчався на інженерному відділенні Інструкторської школи старшин, потім повернувся до складу дивізіону. 25.01.1919 за наказом командування Дієвої армії УНР дивізіон приєднався до складу Галицької армії, де невдовзі (1.03.1919) був розділений на два. До одного з них — 1-го бойового загону, що ввійшов до складу II Галицького корпусу, гарматним дозорцем було зараховано й М. В. Тоцького. Згодом у його складі Микола Тоцький брав участь у всіх бойових діях II Галицького корпусу на території Галичини та Наддніпрянщини. У листопаді 1919 р. потрапив у радянський полон, але в грудні звільнений і відправлений до лав РСЧА. Відмовився служити у радянських військах і переховувався в Києві. На початку травня 1920 р. після звільнення Києва польськими та українськими військами, вступив до 6-ї Стрілецької дивізії Армії УНР. 20.05.1920 від'їхав до Варшави, де почала формуватись 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья Армії УНР. 1.06-1.07.1920 перебував на курсах льотчиків-дозорців, потому за фахом був зарахований до ескадрильї. У листопаді 1920 р. як льотчик-дозорець брав участь у повітряних операціях проти червоних у складі 1-го авіаційного загону 1-го Запорізької авіаційної ескадрильї Армії УНР. Після відступу Армії УНР на територію Польщі разом з особовим складом ескадрильї був відправлений до Бидгощі, де працював у 1-й летунській польсько-французькій школі. 21.02.1923 звільнений з інтернування; приватно мешкав у Польщі. Під час Другої світової війни виїхав до Німеччини. Станом на 2.09.1948 перебував в українському таборі для переміщених осіб у м. Людвігсбург. Подальша доля невідома (ЦДАВОВУ. — Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1599. — С. 85–89).
Федорів Сергій Олександрович, підполковник, військовий льотчик. Станом на 1.01.1910 поручик 93-го піхотного Іркутського полку (Псков). Згодом закінчив Офіцерську повітроплавну школу в Гатчині та перейшов на службу до повітроплавних частин. Останнє звання у російській армії — підполковник. У 1918 р. був помічником командира, а потім — командиром Києво-Полтавського науково-кадрового повітроплавного загону. Напевно, 1918 р. або навесні 1919 р. опанував фах військового льотчика. Навесні-влітку 1919 р. очолював 3-й бойовий авіаційний загін Повітряного флоту УНР. З січня 1920 р. служив у 1-му Галицькому авіаційному загоні ЧУГА. Під час знищення загону в Козятині 26–27.04.1920 відлетів на вцілілому літаку в напрямку Києва, де залишався й 3.05.1920, а після заняття міста польськими військами дезертирував із Червоної армії. Подальша доля невідома.
Федченко Венедикт Михайлович (1894-5-6.08.1927), поручик, військовий льотчик. Народився у с. Негринці Хотинського повіту Бессарабської губернії. Навчався у Кишинівському реальному училищі (1911), потому працював лісничим, заочно здобував фах агронома. Під час Першої світової війни мобілізований до російської армії, закінчив артилерійське училище. У 1917 р. — підпоручик Севастопольської фортечної артилерії, відвідує курси Севастопольської військової авіаційної школи (вересень 1917 р.). Навесні 1918 р. прибув до Києва, де брав активну участь у створенні Повітряного флоту УНР, у 1919 р. служив в авіації Директорії та Дієвої армії УНР. 20.08.1919 відлетів із В. Мурашком до Берліна, а потім — до Відня й Праги, де працював експертом у справі закупівлі авіаційного та військового майна для Армії УНР. У травні 1920 р. прибув до Кам’янця-Подільського і отримав призначення командиром резерву Повітряного флоту УНР. Наприкінці червня — на початку липня 1920 р. через хворобу полковника В. Павленка був т. в. о. начальника
