Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко
Мовчук Михайло (11.10.1894-?), чотар, льотчик-дозорець. Народився у с. Мамаїв Зборівського повіту, Галичина; закінчив гімназію. З початком Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії, навчався у військовій авіаційній школі. 7.11.1918 у званні хорунжого вступив до Галицької армії, у грудні 1918 р. перевівся до Летунського відділу. 31.07.1919 підвищений до звання чотаря Галицької армії. У складі Летунського відділу, а згодом — 1-го Галицького авіаційного загону ЧУГА залишався до її загибелі 27.04.1920. Потому певний час перебував у резерві управління Повітряного флоту УНР. Влітку 1920 р. повернувся на батьківщину (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).
Молоко Іван (11.11.1889-10.10.1968), військовий урядовець. Народився у с. Борисівка Харківської губернії. Під час Першої світової війни служив військовим урядовцем у складі російської армії, у 1917 р. — на тій самій посаді в 3-му Київському авіаційному парку. З 1918 р. — незмінний завідувач господарства 1-го Українського (Запорізького) авіаційного загону. У 1922 р., після остаточного розформування 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, виїхав до Чехословаччини. Закінчив Вищу господарчу школу в Чехословаччині (1926). Емігрував до Парагваю, згодом — до Аргентини, працював агрономом. Похований на англійському цвинтарі у Буенос-Айресі. Зберіг колекцію фотографій з життя 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, яка публікується у цій книзі (Інформацію надано Арсенієм Созоником та Ігорем Василиком, Буенос-Айрес).
Молоко І, фото 1921 р.
З приватної колекції
Мурашко Василь Опанасович (6.03.1894-після 1957 р.), полковник, військовий льотчик (?). Народився у с. Вересоч на Чернігівщині. Закінчив Чернігівську класичну гімназію, юридичний факультет Київського університету, 1-ше Київське військове училище (1.05.1915), Севастопольську військову авіаційну школу (10.07.1917; за іншими даними — у цьому закладі не навчався). Під час Першої світової війни — офіцер 70-го піхотного Ряжського полку, нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (18.09.1916) та Георгіївською зброєю (8.03.1917, за бій 14.07.1916), останнє звання в російській армії — штабс-капітан. З 13.09.1918 — старшина 4-го Сердюцького полку Армії Української Держави, з 1.01.1919 помічник інспектора авіації Київського району, з 9.04.1919 — командир Київського авіаційного загону, згодом відлетів до Берліна. 20.08.1919 призначений експертом уряду УНР у справі закупівлі авіаційного майна у Німеччині, Чехословаччині та Австрії. З 13.08.1920 — т. в. о. начальника управління Повітряного флоту УНР. У 1921–1922 рр. — начальник управління Повітряного флоту УНР. З 1922 р. мешкав на еміграції у Чехословаччині, Здобув освіту на лісовому відділі Української господарської академії у Подєбрадах (1927), потому працював лісничим на Закарпатській Україні. З 1938 р. — активний член Союзу гетьманців-державників, був начальником організаційного відділу та заступником керівника союзу в Чехословаччині. 1942 р. за сприяння П. П. Скоропадського відвідав Київ і Лохвицю, за кілька днів був відкликаний німцями з України, бо зіткнувся там з нацистським терором стосовно мирного населення. По поверненні до Чехословаччини відмовився від подальшої діяльності в СГД, оскільки організація продовжувала підтримувати тісні стосунки з Німеччиною. Переїхав до Судет, де наприкінці 1944-го — у 1945 р. підтримував чеський антифашистський партизанський рух. Улітку 1945 р. заарештований СМЕР11І, провів 9 місяців під слідством, але був звільнений завдяки наполяганням чеських партизанів. У подальшому мешкав під м. Підмокле у Чехословаччині (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 46–47; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. — С. 48; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм, 1972. — Кн. 2. — С. 34, 62–64; Київ, 1996. — Кн. 3. — С. 197–198).
Мурашко В. О., фото 1930-х років. Наріжний С. Українська еміграція. — Прага, 1942
Найгавзер, десятник, військовий льотчик. Учасник Першої світової війни, ветеран австро-угорської армії. Наприкінці лютого 1919 р. на запрошения уряду ЗУНР із групою австрійських фахівців вступив до складу Летунського відділу Галицької армії. Наприкінці травня 1919 р. із поручиком Степаном Слєзаком відлетів до Відня. Потому до Галицької армії не повертався (Фостаковський І. Летунство//Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії). — Вінніпег, 1958. — С. 229).
Наконечний Олександр Омелянович (23.04.1887-?), сотник, військовий льотчик. Закінчив Одеське міське училище, Школу авіації військового часу Імператорського Московського товариства повітроплавства (1914), навчався у Севастопольській військовій авіаційній школі (1916, 1917). Під час Першої світової війни служив у 13-му корпусному авіаційному загоні, брав участь у повітряних боях, був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (29.05.1917, за здійснення бомбардування ст. Єловка 26.11.1916).
О. О. Наконечний (другий зліва), фото 1916 р.
З фондів Центрального державного архіву кінофотофонодокументів у м. Санкт-Петербург
З 16.12.1917 — командир 1-го Українського авіаційного загону військ Центральної Ради, за кілька днів перейшов на роботу до Центральної Ради. З 16.04.1918 — начальник авіації УНР, згодом — авіації Української Держави (до 27.08.1918). Від 25.12.1918 — інспектор авіації УНР, від червня 1919 р. — начальник Військово-авіаційної школи УНР. У липні 1919 р. призначений командиром 4-го бойового авіаційного загону, з 16.08.1919 — інспектор авіації Дієвої армії УНР та Галицької армії. 1.11.1919 звільнений з посади інспектора через профнепридатність, повернувся на посаду командира 4-го авіаційного загону. У виданні «Офіцерський корпус Армії УНР (1917–1921)», Київ, 2007, кн. 1, помилково зазначено, що Олександр Наконечний у 1920 р. мешкав у Києві та очолював антирадянську організацію. Останнім часом за матерілами ДГАСБУ вдалося перевірити цю інформацію, і вона виявилася неправдивою. Насправді, антирадянську організцію у Києві у 1920–1921 рр. очолював однофамилець видатного льотчика. Відтак, інформації про його долю після
