Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

Сотник Петро Франко згодом так характеризував свого помічника: «Полк. Кануков був чудовий знавець літання і добрий організатор. Своєю веселою, товариською вдачею скоро зумів позискати всіх. Завжди мав нові «нечувані» ідеї: вмонтовував могутні двигуни на маленькі орли, щоби дійти до великої скорості, наших пільотів, що вміли літати на повільних «авіятках» та «льйодах», посадив на скорі «нюпори» і не зражувався початковими невдачами. Полк. Кануков із самого звуку двигуна означував непомильно, який літак летить» (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. Іб-зв-17; РГВИА. — Ф. 2008. — Оп. 1. — Спр. 1398. — С. 3–3-зв; Франко А. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937, Ч. 11. —С. 9).

Кануков Хазбулат (?—5.02.1919), хорунжий. Рідний брат Джамбулата Канукова. У грудні 1918 р. з 2-м Подільським авіаційним дивізіоном прибув до складу Летунського відділу Галицької армії. Загинув від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Похований у м. Красне (Українська Галицька Армія, матеріали до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).

Козловський Георгій (Юрій) Іванович (1895-?), сотник (?), військовий льотчик (?). Серед списків військових льотчиків та льотчиків-дозор-ців російської армії відсутній. Ймовірно, закінчив Українську авіаційну школу в Києві навесні 1918 р., але дані щодо цього неточні. У 1918 р. служив льотчиком винищувального загону 2-го Подільського авіаційного дивізіону Армії Української Держави. Вступив до Армії УНР у травні 1920 р. у Вінниці. З 19.09.1920 очолював 1-й бойовий авіаційний загін 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, на чолі якого пізніше відбув на фронт. У листопаді 1920 р. усунений з посади через інтриги проти командира 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї сотника О. Жаховського та відкомандирований до запасних військ. У 1921 р. певний час служив в управлінні інспектора технічних військ Армії УНР, але звідти також звільнений за інтриги проти головного інспектора полковника О. Козьми. Крім того, у серпні 1921 р. вища атестаційна комісія при Військовому міністерстві УНР виявила, що насправді Г. Козловський не є сотником і, до того ж, самочинно присвоїв собі орден Святого Георгія 4-го ступеня, що носив на мундирі. На початку 1923 р. разом зі старшим братом, сотником Армії УНР, вирішив повернутися до СРСР. 13.04.1923 відбув із Варшави на батьківщину. Мешкав у Камянці-Подільському, намагався заробляти кооперацією, але більшість часу був безробітним. Фактично забезпечував прожиття роботою в ДПУ, куди був завербований як таємний агент: мав прізвисько «Мєтєльський» і виказував радянським каральним органам ветеранів АУНР, що залишились мешкати в СРСР. Зокрема, видав ДПУ льотчиків В. Федченка та А. Скурського. Доля після 1930 р. невідома (ЦДАГОУ. -Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 52795. — С. 55–56; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 4. — Спр. 29. — С. 7, 13; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 55. — С. 109).

Костів Василь (5.2.1889-?), поручик, технічний старшина. Народився у с. Буднів Тернопільського повіту, Галичина. Закінчив гімназію, кілька курсів політехнічного інституту. Під час Першої світової війни був мобілізований до австро-угорської армії. З грудня 1918 р. служив у Летунському відділі Галицької армії. Влітку 1919 р. як технічний експерт відправлений до Берліна для закупівлі літаків на замовлення Повітряного флоту УНР та Галицької армії. У 1920 р. з рештками Галицької армії дістався до Чехословаччини, де й оселився. Подальша доля невідома. Сотник Петро Франко згадував про нього: «Одним із кращих технічних старшин був Костів, завжди спокійний, здержливий із червоним відмороженим обличчям. У всіх труднощах знаходив щасливий вихід і я мав із нього направду поміч» (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10)

Кривенко Микола Кіндратович (1894-1.03.1938), хорунжий, військовий льотчик. Народився у с. Тиниця Бахмацького повіту Чернігівської губернії. Закінчив 2-класне училище, склав іспит за 6 класів реального училища. У грудні 1914 р. мобілізований до російської армії, служив у солдатській команді Гатчинської військової авіаційної школи, пізніше закінчив солдатське відділення цієї школи, став льотчиком. З літа 1916 р. воював у складі 3-го армійського авіаційного загону. У березні 1917 р. за 50 годин бойових польотів дістав звання прапорщика, наприкінці року демобілізований. 1918 р. приєднався до Національного союзу, був одним з організаторів повстання проти влади гетьмана П. П. Скоропадського на Чернігівщині. У грудні перебував у складі 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії, згодом — помічник житомирського губернського коменданта, співробітник військово-наукового відділу Генштабу УНР. З серпня 1919 р. перебував у Німеччині, де як військовий експерт належав до складу посольства УНР у Берліні. У 1923 р. повернувся на батьківщину. Працював референтом ВСНХ УРСР і був таємним співробітником ДПУ. Заарештований у Харкові за справою «Українського Національного Центру» 6.11.1930. Засуджений 7.02.1932 до 3 років позбавлення волі. Термін відбував у ДмитровЛАГу. Під час перебування в таборах перейшов на адміністративні посади у системі ГУЛАГ. Працював начальником фінансової частини ВязємЛАГу. Знов заарештований 15.08.1937, засуджений 5.01.1938 до страти (ДГАСБУ — Фп. — Спр. 59881. — Т. 72, архівно-слідча справа Кривенка М. К.).

Крицький Павло Митрофанович (3.11.1868-після 1924), полковник, повітроплавець. Уродженець с. Мала Дівиця Прилуцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Прилуцьку гімназію (1888), Московські військово-училищні курси (1893), Офіцерську військово-електротехнічну школу (1896), Офіцерську повітроплавну школу (1901). У складі 7-го саперного батальйону брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр., у складі 1-го Східносибірського саперного батальйону — у Російсько-японській війні 1904–1905, з 1.10.1909 — підполковник.

20.04.1914 призначений командиром 4-ї авіаційної роти, 20.03.1915 — командиром фортечної Новогеоргіївської повітроплавної роти. 7.08.1915 у складі залоги Новогеоргіївської фортеці потрапив у німецький полон, звідки повернувся 12.10.1918. З 20.10.1918 — помічник командира Херсонсько-Миколаївського науково-повітро-плавного загону, з 12.11.1918 — начальник відділу повітроплавного управління Повітряного флоту Української Держави. Від 15.12.1918 — т. в. о. інспектора повітроплавства УНР, від 15.01.1919 — інспектор повітроплавства УНР. З 16.11.1919, по розформуванні інспекції, працював у закордонному відділі Генерального штабу; інтернований поляками. Від 10.01.1920 — булавний старшина для доручень при командирі 4-ї стрілецької бригади Армії УНР, від 24.04.1920 перебував у резерві старшин 2-ї запасної бригади Армії УНР, був співробітником Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 9.11.1920 — начальник штабу Технічних військ Армії УНР. Навесні 1924 р. переїхав до Львова, де працював інженером. Помер у