Українська література » Наука, Освіта » Московитія проти України: політика, культура... - Олександр Федорук

Московитія проти України: політика, культура... - Олександр Федорук

Читаємо онлайн Московитія проти України: політика, культура... - Олександр Федорук
для усіх, і є єдиним критерієм поведінки в суспільстві, що він — єдиний для усіх, зміцнених громадянською вертикаллю «державної гори» і «державного низу». Як показав минулий рік, «гора», що за роки незалежності, починаючи з благословенства Леоніда Кравчука, сотворила продукт безкарності, розкрадання багатств держави, зневаги Закону та продукт кланових ігрищ у витворені самою «горою» правил нехтування законністю, «гора», що в подобі народного депутатського корпусу девальвувала уяву про те, що перед Законом усі рівні, — цей рік показав також, що для «низу» у багатьох своїх від’ємних життєвих речах він був втратою демократичних основ Помаранчевої революції й Майдану; розкрадання держави не зменшилося, злочинців не було покарано, а нові злочини замовчували; чиновницька бюрократична машина відверто ігнорувала виконання указів Президента, опозиція керувалася не засадами демократичного вдосконалення системи управління, а засадами відвертого, цинічного нехтування основними конституційними правилами життя в державі; збанкрутіле найближче оточення В. Ющенка знову почало з перших днів встановлювати «правила «гори», і для українського народу то було рівнозначне як відмова, скоріше, зрада демократичних завоювань Майдану; найближче оточення, захоплене інтригами і взаємними чварами в стилі шекспірівських драм, відкинуло, по суті, віру в Україну та її народ — і цим себе зганьбило, зневажило, згидило, а в очах народу, усієї української спільноти, нице, захланне, духовно убоге і безкультурне, стало посміховиськом. Президент України В. Ющенко прийняв єдино правильне рішення, хоча в часі дещо запізніле, — мечем демократії розрубав гордіїв вузол інтриг та павутиння свого найближчого кола. Він, Президент, залишився сам, але з народом, а усі колишні соратники з оточення, зрадники демократичних завоювань, марнотратники і безвірники, з’єднані олжею, опинилися знову біля своїх бізнесово-депутатських корит. Фарисеї, які клялися у вірності демократичним інститутам, за всяку ціну прагнули зберегти за собою надані їм «горою» привілеї. Вони не хотіли відірвати своє рильце від корита, і в їхні розрахунки не входила чесна гра: їм йшлося, аби дискредитувати Президента, поставити між ним і народом межу недовір’я, створити в країні таку ситуацію, яка привела б до загострення. Не будемо називати їхніх імен, вони навіть на це не заслуговують, попри власні амбіції і демагогічні заяви колишнього віце-прем’єра Миколи Томенка, що його образили і не дали змоги «реформувати», зруйнувавши, академічну науку (і цим новоявлений Герострат захотів прославитись). Знаний, популярний співак Олег Скрипка влучно зауважив: «Зараз країну намагаються розшматувати, і шанси це зробити як ніколи великі. Я би порадив політикам, від яких залежить майбутнє України, — зберегти державу, тому що йде ідеологічна поляризація нашої країни». Думаю про деяких політиків, скажімо, про Леоніда Кравчука та іже з ним в часи передвиборної кампанії до Верховної Ради в березні 2006 р.: «Як низько Ви опустилися, як оголили своє єство, виставили людям на глум свої особисті інтереси, нагадуючи поведінкою сільських гендлярів. Чи хоч раз подивилися, Леоніде Макаровичу, на себе в дзеркало, коли цинічно виступали перед телевізійними камерами?!».

Не впала віра народу у Президента — вирівнялася у щирих намірах зміцнення соборності й захисту конституційних завоювань. Віра народу є віссю державотворення, і в ній фундаментом зміцнюється переконання, що Віктор Ющенко мусить бути з своїм народом. Відданий демократичним гаслам, ідеям Майдану, він повинен діяти в інтересах України та її народу.

Рік, що минув, не применшив турбот, а подесятерив їх, долучивши нові загальнонародні потреби і завдання зміцнення суверенітету, а також захисту держави від її зовнішніх та внутрішніх ворогів.

Україна в очах світу стала вогнищем демократії й ствердження громадянських свобод. Україна виборола їх на Майдані. Але то є початком великої ходи, то є ознакою оформлення демократичних завоювань у регламентовані Законом загальні дії суспільства. На цьому шляху для кожного знайдеться велика праця й кожному випаде щастя принести себе на користь народу, на вівтар його свободи. Але як мало зроблено! Чи стало легшим життя на селі, чи не стало воно пристанищем для втікачів з-поза України, що руйнують традиції українського села, мораль, розхитують святу віру?! Чи омолодилося наше українське село — основа державності? Чи прийшла в зболіле українське село культура, освіта, чи стала релігія у ньому вістрям духовності?!. Чи поменшало в містах на вулицях безбатьківських дітей, які кинуті напризволяще збайдужілим суспільством, і чи нам, які бачили післявоєнні страждання народу, була властива подібна черствість, чи не ділилися ми усі окрайцем чорного хліба, чи не відчували великої турботи старших про долі нас, маленьких, перед суспільством беззахисних? Чи не перетворилася сьогодні химера споювання нації, здебільшого молоді, горілчаним чадом у чорну потвору — жорстоку систему, якій спокусливо підграває куплена реклама, а нувориші—горілчані магнати наживаються на народній біді, і усе їм сходить з рук? Чи не стала Україна притулком для підозрілих аморальних місіонерів, що навидумували нові культи, релігії, — нові аморальні гульбища цих місіонерів пропагуються безсоромно з афіш нових казино, стриптиз-інсталяцій, численних автоматів для гри, з розпиванням зеленого змія в громадських місцях, на очах в усіх, — чи ця Україна з її багатими народними традиціями довго терпітиме таку наругу над її моральними святощами?!

Втрачені почуття обов’язку, відповідальності, честі, загублений інтерес до праці — основи життя й позитивної діяльності суспільства, не відновлений інтерес до професії робітничої, до місії селянина на нашій землі. Для багатьох місце основної праці стало місцем дозвілля, безкінечного розпивання кави і демонстрацією паління «Кенту», «L& M» чи «Мальборо».

Що чекає нас попереду, і як нам далі жити? Питання такі кінечні і такі далекосяжні. Ми повинні з’єднати наші мозолясті долоні, інтелект, ерудицію, почуття, совість, емоції, віру, молодечий національний запал заради розбудови нашого з вами життя у нашій Україні, на нашій землі. Не впаде ніколи манна з небес, і не прийде жертводаритель на нашу благословенну Україну, бо наше майбутнє щастя — у наших і тільки наших руках, не потечуть нізвідки ріки молока і меду, не прийдуть за помахом чарівної палички достаток, прибуток, добробут. Не наповняться засіки хлібами, якщо в основу нашого з вами життєспілкування не покладемо ідею вільної, розкутої творченосної праці.

Маємо клопоти з внутрішніми недоброзичливцями штибу вітренків, що оплакують депутатські мандати і готові, аби брат пішов на брата. Маємо деструкційні потужні зовнішні чинники в особі офіційної Московитії, що звела політику, культуру, власну ментальність до рівня протистояння з українським демократизмом. Пропагуються через них насильство, агресія, войовничий шовінізм, наші культурні простори заполонюють вульгарні видовища, розпалюються вогнища розбрату, зводяться карткові хатки

Відгуки про книгу Московитія проти України: політика, культура... - Олександр Федорук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: