Московитія проти України: політика, культура... - Олександр Федорук

Покручі нападають, коли ми не разом, а поодинці, коли вони об’єднані обручем покручанства, а ми розбратані і не поєднані. Вони збивають нашу державу на манівці, з обраного народом шляху до свободи і достатку ведуть громадянство до злидарства, за допомогою інтриг, підступів стверджують філософію покруцтва. І тоді в усіх гріхах винні, скажімо, демократи, і тоді народний Рух України розпадається несподівано на ворогуючі табори. Негаразди в нашому домі покручам, брехунам-лицедіям на радість!

Звісно, історія не повторюється. Але вона вчить. Вона вчить нас шанувати своїх героїв — лицарів у боротьбі за національну ідею й державність. Згадаймо в цьому переліку подвиг юні з Крут. «Але треба, щоб ми пам’ятали не тільки імена цих святих «мучеників» (П. Тичина), а й цінували та збирали всі зернини відомостей про них, знали їх в обличчя. Дорогоцінними є всі краплини знань про крутянців. Пам’ятаймо, що той бій став «народинами нового українця» (Є. Маланюк), що герої-крутянці своєю кров’ю змили з душ співвітчизників залишки рабства15.

Він, покруч, руками-ногами тримається за колективну безвідповідальність в українському парламенті, страх боїться нових змін, ринкових реформ, свіжого вітру демократії.

Будьмо єдиноморальним Народом! Проекція прогнилої системи на наші реальні межі у способах трансформації отого перекотиполя покручів змушує нас доконче прозріти і відкинути гидь покручів, що гніздяться воронням на дереві нашого з вами життя.

Наш час не терпить зволікання — і це вже голос до молодого покоління! Тотальні компроміси, в атмосфері яких ми далі перебуваємо з терпінням недорізаних овечок, повинні поступитися місцем дії, рішучості, безкомпромісній одностайності молодих, активних і духом збратаних.

Чуєте, Україна чекає! Тільки в такий спосіб виживемо самі і дамо змогу жити іншим.

Перед великими політичними змінами в державі розкручуються немащені, скрипучі колеса політичних возів, груп, комітетів і сила-силенна партій. Де тільки-но світліші, ясніші, ширші двері, — покручі беруться за дьоготь і давай розмальовувати оті двері, перефарбовувати на свій лад, в цьому вони неабиякі майстри. Тоді усі паркани, телеграфні стовпи заклеюють листівками, агітками, гаслами, тоді усі поштові скриньки переповнені брудом, наклепами.

Як тут не повторити сказане на часі: «Допоки українська владна система не сприйматиме національну культуру як власну, доти ми її не матимемо. І не слід дошукуватись зовнішніх факторів чи інших метаморфоз стану української культури, «часи змінюються — лишаються звичаї влади»16. Покручі приносять народові України, її культурі шкоду. Їхні волання були і є керовані інстинктами зла. Позитивна вольова дія — не для покручів, бо вони виступають організаторами деструкції, розламу, розбрату і духовної порожнечі, що вони її утворюють і в якій постійно перебувають. Тож не дивно, що в часи політичних зрушень покручі Москви простягають хижацьку руку покручам-хижакам Києва, і політичний їхній доморощений галас є криком голодних у пустелі.

То кому вони такі потрібні? — Навряд чи згадають їх теплим словом нащадки — у Києві, Москві однаково проклянуть…

_______________

1 Плющ В. Невже мав рацію Троцький? — Літературна Україна. — 1994. — 30 червня.

2 Див: Достатньо аргументовані публікації в газеті «Інформаційний бюлетень» з Кременчука показали справжнє обличчя Кучми: «Кримінальний злочинець Кучма не може бути президентом», «Присуд народного трибуналу», «Стратегія відставки для шахрайкуватого Президента України» (2002. — 17 жовтня); «Час змінити Льоню…», «Постанова про порушення кримінальної справи», «Хто, за скільки і коли продав Україну», «Кучма не кається. Пропиває Україну далі» (2002. — 24 жовтня); «Кучма втрачає силу, але все ще утримує владу», «Как Кучма и Деркач взломали шифры НАТО» (2002. — 31 жовтня).

3 Спецвипуск. Розповсюджувався на Майдані у листопаді 2004 р.

4 Див. www.pravda.com.ua//10411-1-print — 12.04.2001 або «Коммерсантъ», 2001. — 11.04.

5 Черевко О. «Один день не розв’яже всі проблеми» (інтерв’ю з В. Литвином) // Сільські вісті. —24 грудня 2004 р.

6 Чобіт Д. Громовідвід або «Справа Лазаренка». — Броди, 2003. — С. 117.

7 Цит. за: Кучерук О. «Ми фашисти особливі, російські…» // Українське Слово. — 2005. — 9–15 лютого 2005 р. — С. 11.

8 Так! Всеукраїнський інформаційний бюлетень. — Майдан. — 22.XI.2004 р.

9 Без цензури. — К., 2004. — 3–9.XII.

10 Симоненко П. «Ми відбудуємо Україну за п’ять років…» // Хрещатик. — 1999. — 1 жовтня. — С. 4–5.

11 Винниченко В. За яку Україну. — Париж, 1934. — С. 37.

12 Винниченко В. Щоденник. — Едмонтон; Нью-Йорк, 1980. — Т. 1. — С. 285.

13 Таланчук П. Колишній Союз ніколи не був раєм // Голос України. — 1996. — 6 трав. — С. 7.

14 Гуцало Є. Ментальність орди. Статті. — К., 1996. — С. 142.

15 Леонтович О. Це вогненне слово — Крути // Урядовий кур’єр. — 2003. — 29 січня.

16 Томенко М. Національна культура: persona non grata в сучасній Україні // Універсум. — 1996. —№ 9–10. — С. 33.

В умовах зовнішнього спротиву і неприйняття суверенних намірів ідея культурної пам’яті нації, держави пріоритетна у той спосіб, що обіймає цілість і єдність України. Вона ідентифікується із загальнонародною проблемою повернення культурних цінностей, що були насильно, протиправно переміщені з території України.

З іншого боку, у світлі реконструкції сучасної української культури, охоплення її цілості та єдності названа ідея має стратегічний характер. Усвідомлюємо складність і політичну гостроту питання про культурну пам’ять нації, про сутність національної спадщини, в тому числі проблеми повернення або реституції, чи, як останнім часом пишуть, реставрації пам’яток культури. Неприйняття або ігнорування національної спадщини рівнозначне ігноруванню