Московитія проти України: політика, культура... - Олександр Федорук

порівнянні з попередніми це — «санаторій». Сюди садять «на розкрутку», тобто підсаджують осіб, що провадять психологічну обробку. Аби потрапити до цієї камери на постійно, треба когось «закласти» або на волі, або тут у в’язниці, щоб подовжити підсудному термін ув’язнення. Тих, що утримують у «трійниках», називають «рулями», їм переважно дістаються передачі, котрі надсилають родичі ув’язненим. На залякану Галину всілякими способами почали тиснути, аби вона відмовилася від адвокатів, переконували, що тільки таким шляхом вона може опинитися на волі. Те саме вимагав від неї слідчий Лаптєв, поклавши перед нею аркуші паперу, один з яких був із заготовленою відмовою від адвокатів, у разі його підписання Галині пропонувалася довідка (також наперед заготовлена) про її звільнення. Галина вистояла, нічого не підписала. Пройшовши по всіх колах в’язничного пекла, витерпівши злочинні знущання над собою впродовж загального місячного, юридично безпідставного ув’язнення, вона отримала нарешті дозвіл вийти на волю під розписку про невиїзд із Харкова. Що, зрештою, стало причиною її звільнення із ув’язнення — скарги адвокатів по всіх інстанціях (аж до Генеральної прокуратури включно), звернення до депутатів Верховної Ради чи телеграми до Комітету по правах людини Конгресу СІІІА тощо». Лист підписали: О. Різниченко —провідний фахівець Харківського літературного музею, П. Черемський — голова Асоціації захисту історичного середовища.

…Цей велемовний лист — крик душі, написаний на захист однієї людини, як у краплині води, відбиває факт злочинних діянь режиму Кучми. Уже за незалежної України мордували патріотів за національну ідею, мучили і переслідували, вбивали підло, зненацька в під’їздах будинків. Немовби у старі часи, страх тінню поповз по селах і містах — система Кучми вступала в силу. Було усім ясно: не до демократії, совіцьке страховисько руками його виконавців здійснює мордування громадян. Неохоче сходила зі сцени стара повія СРСР… Спливали на пам’яті 30-ті роки, коли «чорний ворон» відвозив ночами з письменницького дому «Слово» класових ворогів, прислужників імперіалізму… Ті, що працювали на чорну потвору московської стерилізації, уже давно в пеклі, але залишилися їхні онуки, які ногами і руками тримаються чиновничого крісла, у різний спосіб і на різний лад реанімують оте страховисько — СРСР.

Аналоги і зіставлення інколи конечні, вони велемовніші від гучних епітетів і романтичних емоцій. Звертаємося знову за допомогою до важливого цитування.

Свідчення професора П. Таланчука — «державний борг СРСР становив у 1990 році 35 млрд. рублів у вільно конвертованій валюті, внутрішній — майже 600 млрд. рублів, останніми роками він зріс майже на 400 млрд. рублів. Держава жила в борг, практично балансуючи на межі економічного банкрутства. Розвал СРСР був на часі політично й економічно невідворотним.

Ситуація значно погіршувалася тією обставиною, що, за словами Горбачова, на мілітарні зусилля СРСР спрямовувалося 92% усіх промислових потужностей, а на задоволення людських потреб — лише 8%. Він знав, що казав. А Україна була цитаделлю «оборонки»13, — наведене свідчення П. Таланчука ґрунтувалося на розумінні тягаря кремлівського тоталітаризму, який посягнув на основні людські цінності. Замість миру, про який говорилося пишними словами, закручувалися гайки «оборонки», у тенетах тотальної брехні губилися дощенту геть усі права людини. Суспільство жило в ошуканому середовищі, було обмануте, усе сприймалося навиворіт і нагадувало містерію жахів, карнавал потворного лицедійства. Чи знову хотіли, хочуть нас до цього навернути брехуни-лицедії? Чи не бачимо у реаліях інтеграції реакційних, опозиційних сил України нову хвилю, що загрожує її суверенітету? Чому московицькі авторитети від політики і культури у 2004 р. поводили себе безцеремонно і протизаконно в нашій державі за підтримки відомств Миколи Білоконя та Геннадія Васильєва? Пам’ятаймо: ескалація нетерпимості та розбрату потенційно загрожує спокою та стабілізації! Сутність нашого буття — у розкритті таких якостей, які є виразниками Добра у відносинах між людьми нашої держави.

Будьмо уважніші, толерантніші, мудріші!

У книзі Євгена Гуцала «Ментальність орди» (1996) є пророчі слова — уже скільки років минуло, а вони злободенні: «Скільки Росія знала всіляких смутних епох, що проносилися крізь її історію з моторошною періодичністю комети Галея! І хочеться помилитися у своєму враженні, що нині ми знову є свідками милої з’яви комети Галея, її злої історії, а ця ж бо комета, її історія своїм смертельним хвостом завжди зачіпала нас, ми ніяк не могли порятуватися з її силового поля»14.

Якби Євген Гуцало міг подивитися на реалії нашого життя початку третього тисячоліття й, зокрема, на аспекти зовнішніх дій Москви стосовно України з моменту, коли люди вітали одне одного з Новим 2004 р., то він ще раз повторив би, що політичне, економічне і культурне життя України його хвилює, бо воно у загрозливому стані, а «силове поле» отого самого «смертельного хвоста» — то уже реальна небезпека, що підступала зусібіч. Події, що відбувалися в Україні за підказкою полковника Путіна з середини літа 2004 р., досягли апогею у жовтні—листопаді—грудні: народ, обманутий підступною місцевою владою, що водила його за ніс, визискуючи з нього останні сили, врешті піднявся на увесь свій багатомільйонний зріст і голосно вигукнув президентові-покручу Кучмі та його покручам-лицедіям: годі! Й оце «годі!», зрештою, змело смертельний хвіст комети Галея, здолало опір зовнішній та внутрішній, розлетілося луною й отримало вселюдське опертя. Бо світ хвилювався за Україну і бажав їй добра разом з російськими інтелігентними сподвижниками російської демократії…

Набешкетували з кучмами медведчуки, насуркісували з бакаями, напінчукували, натигіпкували… Моторошно від спогадів про те, як грабували, розкрадали, розмінювали на п’ятак державу.

Пам’ятаймо: брехуни-лицедії — це покручі! Пам’ятаймо: покручі живучі! Покручі не переводяться — нашкодять і сідають у депутатське парламентське крісло, де вони є недоторкані і де вони шкодять ще більше, і ще більше обманюють.

Шлях, який ми проходили, трагічний, якщо у поняття трагізму вкладати нашу покірливість і нашу забудькуватість, невміння поводити себе гідно з покручами. Трагічне висувається на перший план тоді, коли не можемо почувати себе господарями на землі, запобігаємо перед зайдами-чужинцями, не шануємо рідну мову, не захищаємо право на свободу і щасливе життя, не дбаємо про дітей. Ми повинні дбати, аби наші діти були господарями на землі, а не слугували дітям отих покручів, які сьогодні, маскуючи суттєві наміри, уявне видають за дійсне.

Філософія покручів — робити кпини з господаря, інтелігента, з нашої моралі і поведінки. Життя свідчить, що покручі хитрі і