Загублений світ - Майкл Крайтон

— Діти переживали через тебе, — сказав Малкольм, підійшовши до Левіна. — Бо думали, що ти в біді.

— Хай там як, а нащо такий поспіх? — спитав Едді.— Я маю на увазі, ви будуєте всі ці машини, а потім їдете без них…

— У мене не було вибору, — відповів Левін. — Уряд зараз зіткнувся зі спалахом якогось нового енцефаліту. Вони вирішили, що це пов'язано з тушами динозаврів, які викидало на берег. Звичайно, це ідіотська ідея, але це не завадить їм знищити усіх тварин на цьому острові, щойно вони про них дізнаються. Я мав потрапити сюди першим. Часу було обмаль.

— Тому ти поїхав сюди сам, — сказав Малкольм.

— Що за дурниці, Іяне. Припини дутися. Я збирався зателефонувати вам, щойно перевірю, що це за острів. І я був не один. У мене був провідник, Дієго, місцевий, який божився, що бував на цьому острові дитиною. І він, здавалося, знав, що до чого. Дієго привів мене на скелю без жодних проблем. Все йшло просто чудово, поки на нас не напали у струмку, і Дієго…

— Напали? — перепитав Малкольм. — Хто?

— Я не бачив, що це було, — відповів Левін. — Все трапилося дуже швидко. Тварина збила мене з ніг, розірвала рюкзак, і я не знаю, що сталося після цього. Можливо, форма мого рюкзака заплутала її, бо коли я встав і почав тікати, мене ніхто не переслідував.

Малкольм подивився на нього.

— Ти чортів щасливчик, Ричарде.

— Так. Я довго біг. Коли я озирнувся, то був сам у джунглях. І загубився. Я не знав, що робити, тож видерся на дерево. Це здавалося гарною ідеєю, — а потім, із сутінками, з’явилися велоцираптори.

— Велоцираптори? — перепитав Арбі.

— Невеликі хижаки, — пояснив Левін. — В основному тераподова форма тіла, довгий писок, бінокулярний зір. Приблизно два метри заввишки, вагою, можливо, дев’яносто кілограмів. Дуже швидкі, розумні, небезпечні маленькі динозаври, що пересуваються зграями. Минулої ночі їх було вісім, вони всі стрибали навколо дерева, намагаючись до мене дотягнутися. Усю ніч стрибали й гарчали, стрибали й гарчали… Я взагалі не спав.

— Як прикро, — в’їдливо зауважив Едді.

— Послухайте, — невдоволено сказав Левін. — Це не моя проблема, якщо…

— Ти провів ніч на дереві? — спитав Торн.

— Так, а вранці раптори пішли. Тож я спустився і почав роздивлятися навколо. Я знайшов лабораторію, або що це таке було. Ясно, що її поспіхом покинули, залишивши деяких тварин. Я пройшов через будівлю і виявив, що тут ще є електрика — деякі системи і досі працюють, хоч вже минуло стільки років. І, що найбільш важливо, є мережа камер безпеки. Це велика удача. Тож я вирішив перевірити ці камери і важко працював, коли ви, народ, увірвалися…

— Хвилиночку, — перервав його Едді.— Ми тебе приїхали рятувати.

— Не розумію, навіщо, — сказав Левін. — Я вас точно про це не просив.

— А по телефону звучало так, ніби просив, — заперечив Торн.

— Це якесь непорозуміння, — сказав Левін. — Я на якусь мить засмутився, бо не міг розібратися з телефоном. Ви зробили його занадто складним, Доку. Ось в чому проблема. Ну то що, почнемо працювати?

Левін замовк. Він глянув на сердиті обличчя навколо. Малкольм повернувся до Торна.

— Видатний вчений, — сказав він. — І нікчемна людина.

— Послухайте, — мовив Левін. — Я не знаю, в чому ваша проблема. Експедиція рано чи пізно вибралася б на острів. В цьому випадку швидше було краще. Все вийшло досить добре, і, чесно кажучи, я не бачу ніяких причин, щоб обговорювати це далі. Немає часу сваритися через дрібниці. Ми маємо важливі справи — і гадаю, нам слід до них узятися. Бо цей острів — унікальна можливість, і це не буде тривати вічно.

Доджсон

Льюїс Доджсон сидів, згорбившись в темному кутку «Чесперіто Кантіна» у Пуерто-Кортес, і цмулив пиво. Поруч із ним був Джордж Базелтон — професор біології у Стенфорді, який з насолодою поїдав порцію хуевос ранчерос.[14] Яєчний жовток розтікався по зеленій сальсі.[15] Від одного погляду на все це Доджсона нудило. Він відвернувся, але все одно чув, як Базелтон голосно плямкає.

У барі не було нікого, крім кількох курей, які тинялися підлогою, квокчучи. Час від часу сюди забігав якийсь хлопчик, кидав у курей жменьку камінців і тікав, регочучи. З рипучих колонок, що висіли над барною стійкою, лунала стара пісня Елвіса Преслі. Доджсон наспівував «Закохуюся в тебе» і намагався тримати себе в руках. У цій дірі вони сиділи вже близько години.

Базелтон доїв яйця і відсунув тарілку. Він дістав маленький записничок, що його всюди тягав з собою.

— Що ж, Лью, — мовив він, — я подумав про те, як із цим впоратися.

— Із чим впоратися? — роздратовано відказав Доджсон. — Немає з чим поратися, доки ми не потрапимо на острів. — Говорячи, він стукав по краю барного столика маленькою світлиною Ричарда Левіна. Крутив її, перевертав фото. Знову дивився.

Він зітхнув і глянув на годинник.

— Лью, — терпляче сказав Базелтон. — Дістатися до острова — не так вже й важливо. Важливо подумати, як ми представимо світу наше відкриття.

Доджсон зупинився.

— Наше відкриття, — повторив він. — А мені це подобається, Джордже. Це дуже добре. Наше відкриття.

— Ну, це ж правда, хіба ні? — сказав Базелтон з улесливою посмішкою. — «ІнДжен» збанкрутувала, її технологія втрачена для людства. Трагічна, трагічна втрата, як я вже багато разів сказав по телевізору. Але за таких обставин будь-хто, хто знайде її знову, зробить відкриття. Я не знаю, як іще це можна назвати. Як висловився Анрі Пуанкаре[16]…

— Добре, — перервав його Доджсон. — Отже, ми робимо відкриття. І що далі? Скликаємо прес-конференцію?

— Звичайно, ні,— сказав Базелтон, перелякано глянувши на нього. — Прес-конференція — це абсолютно дурний варіант. Це відкрило б нас для всілякої критики. Ні, ні. Відкриття такого масштабу треба подати з усіма пристойностями. Про це треба повідомити, Лью.

— Повідомити?

— Так, написати у «Нейчер».[17]

Доджсон примружився.

— Ви хочете оголосити про це у науковому виданні?

— А хіба є кращий спосіб узаконити відкриття? — сказав Базелтон. — Буде цілком правильно представити наші висновки колегам-науковцям. Звичайно, це спричинить дебати — але що це будуть за дебати? Наукові суперечки, професори сваритимуться з професорами, заповнять своїми сварками наукові шпальти газет на три дні, доки все це не буде витіснене останніми новинами про грудні імпланти. І за ці три дні ми займемо свої позиції.

— Ви напишете цю статтю?

— Так, — сказав Базелтон. — А потім, я думаю, буде публікація