Загублений світ - Майкл Крайтон

Торн простягнув руку, і Левін почав тягнутися до нього, аж тут з галявини позаду них оглушливо заревіли тиранозаври.

— О ні,— сказала Келлі. На моніторі було видно, що тиранозаври схвильовані, швидко бігають по колу, піднімають голови і ревуть.

— Докторе Торн, що сталося? — спитав Арбі.

Вони почули по радіо металевий і рипучий голос Левіна, але не могли розібрати слів. До трейлера зайшли Едді та Малкольм. Малкольм глянув на монітор і сказав:

— Скажи їм, щоб вони негайно забиралися звідти!

На моніторі було видно, як тиранозаври стали спинами одне до одного, зайнявши оборонну позицію. Малюки були під захистом, у центрі. Дорослі хитали своїми важкими хвостами туди-сюди над головами малюків. Але напруга була відчутною.

А потім один з дорослих заревів і вискочив з галявини.

— Докторе Торн! Докторе Левін! Тікайте звідти!

Торн перекинув ногу через мотоцикл і всівся, схопившись за гумові ручки керма. Левін сів позаду, обхопивши його руками. Торн почув рев, від якого похололо в жилах, і, озирнувшись, побачив одного з тиранозаврів, який проламувався крізь зарості, переслідуючи їх. Тварина мчала на повній швидкості — голова була низько опущена, щелепи відкриті, безпомилкова поза атаки…

Торн натиснув газ. Електродвигун задзижчав, заднє колесо закрутилося в багнюці, не рухаючись.

— Поїхали! — кричав Левін. — Поїхали!

Тиранозавр кинувся до них, ревучи. Торн відчував, як двигтить земля. Звір ревів так голосно, що в нього заболіли вуха. Тиранозавр був уже близько, велика голова рвалася вперед, широко розкривши щелепи. Торн уперся у землю п’ятами, штовхаючи мотоцикл вперед. Раптом заднє колесо таки зачепилося за землю, підкинувши вгору шлейф багнюки, і мотоцикл з ревом рвонув стежкою. Торн додав швидкості. Мотоцикл небезпечно загойдало з боку в бік.

За спиною в нього щось горлав Левін, але Торн його не слухав. Серце в нього калатало. Мотоцикл перестрибнув через колію на шляху, і вони майже втратили рівновагу, але потім знову відновили її і поїхали швидше. Торн не наважувався озирнутися. Він лише чув запах гнилої плоті та хрипле дихання гігантського звіра, який їх переслідував…

— Доку! Спокійніше! — кричав йому Левін.

Торн не звернув на нього уваги. Мотоцикл з ревом рвонувся вгору. Гілки ляскали по них листям; їхні обличчя та груди були забрьохані багнюкою. Вони потрапили у вибоїну, потім знову повернулися до стежки. Знову почулося ревіння, але вже трохи слабше…

— Доку! — кричав Левін йому в вухо. — Ви що робите, вбити нас хочете? Доку! Ми вже самі!

Торн виїхав на рівну частину дороги і ризикнув озирнутися через плече. Левін був правий. Вони були самі. Він не бачив жодних ознак тиранозавра, який їх переслідував, лише на віддалі лунало ревіння.

Він поїхав повільніше.

— Розслабтеся, Доку, — сказав Левін. Його обличчя було блідим, ніби в мерця, він був переляканим. — Ви жахливий водій, ви знаєте це? Мусите взяти кілька уроків. Ви нас ледь не вбили.

— Він атакував нас, — сердито буркнув Торн. Він знав Левінову звичку критикувати, але зараз…

— Це нісенітниця, — відмахнувся Левін. — Він взагалі не атакував.

— Дідько, але ж дуже схоже було! — вигукнув Торн.

— Ні, ні,— заперечив Левін. — Він не нападав на нас. Рекс захищав власне гніздо. Це велика різниця.

— Я не помітив жодної різниці,— сказав Торн. Він зупинив мотоцикл і люто глянув на Левіна.

— Насправді,— продовжував Левін, — якби рекс вирішив нас переслідувати, то ми б уже були мертві. Але він майже відразу зупинився.

— Зупинився? — перепитав Торн.

— Саме так, — мовив Левін у своїй педантичній манері.— Рекс лише хотів налякати нас і захистити свою територію. Він ніколи б не залишив гніздо без нагляду, якщо б ми тільки не взяли щось звідти або не розорили його. Я впевнений, що він там зараз сидить зі своєю самицею над яйцями і нікуди не рипається.

— Тоді я думаю, нам пощастило, що він хороший батько, — сказав Торн, заводячи мотор.

— Звичайно, хороший, — продовжував Левін. — Про це вам і дурень скаже. Бачили, який він був худий? Він про себе не думає, лише про те, щоб нащадків нагодувати. І, мабуть, робив це кілька тижнів. Тиранозаври — складні тварини, зі складною мисливською поведінкою. І виховання дітей у них теж складне. Я б не здивувався, якби дорослий тиранозавр продовжив свої батьківські обов’язки до кількох місяців. Він може, наприклад, вчити свого малюка полювати. Спочатку приноситиме дрібних поранених тварин і дозволятиме молодняку їх прикінчити. Щось таке. Цікаво було б дізнатися, що саме він робить. Чого ми чекаємо?

З навушника Торн почув тріскіт радіо, а потім голос Малкольма:

— Йому ніколи б не спало на думку подякувати тобі, що врятував йому життя.

— Очевидно, що ні,— буркнув Торн.

— Хто це там говорить? Малкольм? — сказав Левін.

— Так, — відповів Торн.

— Він погодився зі мною, чи не так? — спитав Левін.

— Не зовсім, — Торн похитав головою.

— Послухайте, Доку, — сказав Левін. — Вибачте, якщо я вас образив. Але вам немає на що ображатися. Справді, ніякої небезпеки для нас не було — крім хіба що вашого поганого стилю водіння.

— Чудово. Просто чудово. — В Торна все ще калатало серце. Він глибоко вдихнув, повернув вліво і вони поїхали ширшою стежкою назад до табору.

Сидячи позаду нього, Левін сказав:

— Я дуже радий вас бачити, Доку. Серйозно.

Торн не відповів. Він спускався вниз схилом крізь зарості. Вони спустилися в долину, набираючи швидкість, і невдовзі побачили трейлери на галявині. Левін сказав:

— Чудово. Ви все взяли. А обладнання працює? Все у хорошому стані?

— Здається, все добре.

— Чудово, — повторив Левін. — Тоді все просто чудово.

— Може, й ні,— відповів Торн.

У задньому вікні трейлера він побачив Келлі та Арбі, які весело махали руками.

— Що це за жарти? — насупився Левін.

Четверта конфігурація

На підході до межі хаосу елементи демонструють внутрішній конфлікт. Це нестабільна та потенційно небезпечна територія.

Іян Малкольм

Левін

Діти бігли через галявину з криками: «Докторе Левін! Докторе Левін! Ви в безпеці!». Потім кинулися до нього з обіймами. Левін усміхався, незважаючи на свій настрій. Він повернувся до Торна.

— Доку, — сказав Левін, — це було дуже нерозумно.

— Чому б тобі це їм не пояснити? — відповів Торн. — Це ж твої учні.

Келлі сказала:

— Не сердьтеся, докторе Левін.

— Це було наше рішення, — пояснив йому Арбі.— Ми самі сюди добралися.

— Самі? — перепитав Левін.

— Ми подумали, що вам буде потрібна допомога, — сказав Арбі.— І так і сталося. — Він повернувся до Торна.

Торн кивнув.

— Так, вони нам допомогли.

—