Загублений світ - Майкл Крайтон
Арбі почекав.
Нічого не сталося. Слова і далі залишалися на екрані. Він чекав на меню, але воно не з являлося. Арбі почав думати — може, система зламалася? Або зависла. Можливо, йому просто дозволили увійти, а далі все.
Або, подумав він, можливо, він мав би щось зробити далі. Він зробив найпростіше — натиснув кнопку «ПОВЕРНУТИСЯ».
І побачив:
СЛУЖБА ВІДДАЛЕНИХ МЕРЕЖ ДОСТУПНА
ПОТОЧНІ РОБОЧІ ФАЙЛИ Останні модифіковані
Д/Дослідження 10/02/89
В/Виробництво 10/05/89
П/Польові записи 10/09/89
Т/Технічне обслуговування 11/12/89
А/Адміністрація 11/11/89
ЗБЕРЕЖЕНІ ФАЙЛИ ДАНИХ
Д1/Дослідження (AV-AD) 11/01/89
Д2/Дослідження (GD-99) 11/12/89
В/Виробництво (FD-FN) 11/09/89
ВІДЕОМЕРЕЖА
А, 1–2 °CCD NDC. 1.1
Отже, це була стара система: файли не змінювалися багато років. Цікаво, чи вона ще працює, подумав він і натиснув на напис «ВІДЕОМЕРЕЖА». На його подив, він побачив, як екран заповнюється крихітними відеозображеннями.
Загалом їх було п’ятнадцять, вони заповнили увесь екран, показуючи різні частини острова. Здається, більшість камер встановили високо, на деревах або десь там, і вони показували…
Хлопчик вирячився на екран.
Вони показували динозаврів.
Він закліпав очима. Це неможливо. Це, мабуть, фільми або щось таке. Бо в одному місці він побачив стадо трицератопсів. А у сусідньому квадраті — щось схоже на ящірок у високій траві, звідки визирали лише їхні голови. У іншому самотньо прогулювався стегозавр.
Це, мабуть, фільми, подумав він. Якийсь канал про динозаврів.
Але потім на іншому зображенні Арбі побачив два з’єднаних трейлери, що стояли на галявині. Він міг бачити чорні фотоелектричні панелі, що блищали на даху. Він майже уявив, що бачить себе у вікні трейлера.
О Боже, подумав він.
А на іншій картинці він побачив Торна, Малкольма і Едді, які швидко залізли у зелений «Експлорер» і поїхали до задньої частини лабораторії. Він шоковано усвідомив: зображення були справжніми.
Енергія
«Експлорер» їхав до задньої частини головної будівлі, прямуючи до електростанції. Дорогою вони проїхали повз невеличке село, що було справа. Торн побачив шість котеджів у плантаторському стилі і велику будівлю з написом «Резиденція керівника». Було видно, що колись котеджі були добре впорядковані, але тепер заросли і частково були знову зайняті джунглями. У центрі комплексу виднівся тенісний корт, висохлий басейн, невелика заправка перед тим, що нагадувало маленький універмаг.
Торн сказав:
— Цікаво, скільки людей тут мешкало?
Едді відповів:
— А чому ви думаєте, що вони пішли?
— Що ти маєш на увазі?
— Доку, в них є енергія. Після стількох років. Мусить бути якесь пояснення. — Едді об’їхав навколо вантажних платформ і рушив до електростанції, що була просто перед ними.
Електростанція являла собою будинок без вікон, складений з бетонних блоків, лише під дахом було видно вентиляційні отвори з заіржавілими решітками. Іржа була давньою і мала однорідний коричневий колір з вкрапленнями жовтого.
Едді вів машину навколо будівлі, шукаючи двері. Він побачив їх ззаду. Це були важкі сталеві двері з облупленим знаком: «ОБЕРЕЖНО! ВИСОКА НАПРУГА! НЕ ЗАХОДИТИ».
Едді вистрибнув з машини, інші рушили за ним. Торн понюхав повітря.
— Сірка, — сказав він.
— Дуже сильний запах, — кивнув Малкольм.
Едді смикнув двері.
— Народ, в мене відчуття…
Двері відчинилися з різким брязкотом, ударившись об бетонну стіну. Торн побачив щільний лабіринт труб, струмінь пари, що виходив з підлоги. В кімнаті було дуже спекотно. Було чути голосний звук, схожий на дзижчання.
— Хай мені грець, — вихопилося в Едді. Він рушив вперед, оглядаючи датчики, на більшості з них вже важко було щось прочитати, скло густо вкрилося чимось жовтим. Стики труб також були облямовані жовтою кіркою. Едді потер її пальцем. — Дивовижно, — сказав він.
— Сірка?
— Ага, сірка. Дивовижно. — Він рушив у напрямку джерела звуку і побачив величезний круглий отвір, всередині якого була турбіна. Її лопаті швидко оберталися і відблискували жовтим.
— І це сірка? — спитав Торн.
— Ні,— відповів Едді.— Це має бути золото. Лопаті вкриті золотим сплавом.
— Золотим?
— Ага. Воно мало б бути дуже інертним. — Він повернувся до Торна. — Ви розумієте, що це таке? Це неймовірно. Так компактно і ефективно. Ніхто не знав, як це зробити. Ця технологія…
— Ти хочеш сказати, що це геотермальна станція? — спитав Малкольм.
— Саме так, — сказав Едді.— Вони поставили тут кран на джерело тепла, мабуть, газ або пару, що передається по трубах через підлогу. Потім тепло використовується для кип’ятіння води в замкнутому циклі — он та мережа труб — і крутить турбіну, що виробляє електроенергію. Незалежно від джерела тепла, геотермальні станції майже завжди до біса корозійні. З обслуговуванням, як правило, багато мороки. Але ця станція досі працює. Дивовижно.
Уздовж однієї стіни була розташована головна панель, яка розподіляла енергію на увесь лабораторний комплекс. Панель була у цятках цвілі і пом’ята у кількох місцях.
— Не схоже, щоб тут хтось бував останнім часом, — сказав він. — І розподільча мережа здебільшого неробоча. Але сама станція все ще працює — неймовірно.
Торн кахикнув, вдихнувши наповненого сірчастими випарами повітря, і пішов до сонячного світла. Він подивився на двір лабораторії. Одна з вантажних платформ, здається, ще була у хорошому стані, решта були зруйновані. Шибки в задній частині будівлі були розбиті.
Малкольм підійшов і став поряд з ним.
— Цікаво, чи це не тварина врізалася в будівлю.
— Гадаєш, тварина може заподіяти стільки шкоди?
Малкольм кивнув.
— Деякі з цих динозаврів важать сорок-п’ятдесят тон. Одна тварина важить як стадо слонів. Тож це цілком можуть бути руйнування від якоїсь тварини. Ви помітили стежку, коли ми проїздили он там? Це звірина стежка, що проходить повз вантажну платформу і вниз по схилу. Це могли бути тварини, так.
Торн сказав:
— Хіба вони не мали про це в першу чергу подумати, коли випускали тварин на волю?
— Ну, я думаю, вони планували випустити їх на кілька тижнів або місяців, а потім зібрати їх знову, поки тварини ще молоді. Сумніваюся, що вони коли-небудь думали, що…
Їх перервало електричне шипіння, схоже на статичну електрику. Цей звук долинав з «Експлорера». Едді, який стояв позаду них, поспішив до машини зі стурбованим виглядом.
— Я так і знав, — сказав Едді,— наш модуль зв’язку підсмажився. Так і знав, що треба було запасний покласти. — Він відчинив двері «Експлорера», заліз всередину, взяв слухавку і натиснув на автоматичний тюнер. Крізь лобове скло він бачив, як
