Загублений світ - Майкл Крайтон

Торн продовжував. Він відчинив треті двері, потім четверті. Знову офіси.

Торн відчинив п’яті двері і зупинився.

Він був в конференц-залі, захаращеній листям та сміттям. Довгий дерев’яний стіл посеред кімнати був вкритий тваринним послідом. Вікно у дальньому кутку було брудне. Увагу Торна привернула велика мапа, що займала цілу стіну. В неї були встромлені різнокольорові канцелярські кнопки. Едді підійшов і спохмурнів.

Під картою був комод. Торн спробував відчинити його, але той виявився замкненим. Малкольм повільно увійшов до кімнати, роззираючись на всі боки.

— Що означає ця мапа? — спитав Едді.— У вас є якісь думки, що це за кнопки?

Малкольм глянув на неї.

— Двадцять кнопок у чотирьох різних кольорах — по п’ять кнопок кожного. Розташовані у формі п’ятикутника або якогось малюнка з п’ятьма зубцями, що розходяться в усі частини острова. Я б сказав, що це схоже на мережу.

— Арбі казав, що на цьому острові є комп’ютерна мережа?

— Так, казав. Цікаво…

— Ну, тепер це вже не має значення, — мовив Торн. Він повернувся у коридор і рушив за сигналом. Малкольм зачинив за ними двері і вони рушили далі. Вони побачили ще офіси, але вже не відчиняли дверей, а просто йшли за сигналом від Левіна.

В кінці коридору була пара розсувних скляних дверей з написом «СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО! ЛИШЕ ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ, ЯКИЙ МАЄ ДОЗВІЛ». Торн подивився крізь скло, але не зміг багато побачити. Він відчував, що там багато простору та складні механізми, але скло було вкрите пилюкою й кіптявою. Крізь нього було важко щось розгледіти.

Торн сказав Малкольму:

— Ти впевнений, що знаєш, що було в цій будівлі?

— Я точно знаю, що це було, — відповів Малкольм. — Це був завод з виробництва динозаврів.

— Навіщо? — здивувався Едді.— Кому це було потрібно?

— Нікому, — відповів Малкольм. — Тому це й тримали у таємниці.

— Не розумію, — сказав Едді.

— Це довга історія, — усміхнувся Малкольм.

Він засунув руки між дверима і спробував їх відчинити, але вони швидко зімкнулися знову. Він гмикнув і натиснув сильніше. І раптом двері розійшлися в сторони з металевим скреготом.

Вони увійшли в темряву.

Їхні ліхтарики освітлювали темний, наче чорнило, коридор, коли вони просувалися вперед.

— Щоб зрозуміти це місце, ви повинні повернутися на десять років, до людини на ім’я Джон Геммонд та тварини, яку називали квагга.

— Як?

— Квагга, — повторив Малкольм, — це африканська тварина, схожа на зебру. Вона вимерла у минулому столітті. Але в 1980-тих роках хтось використав новітні методи ДНК-екстракції і шматок шкури квагги і відновив багато фрагментів ДНК. ДНК було так багато, що люди почали говорити про те, що можна воскресити кваггу. А якщо ви можете повернути до життя кваггу, то чому б не зробити це і з іншими зниклими тваринами? Додо? Шаблезубий тигр? Або навіть динозавр?

— І де могли дістати ДНК динозаврів? — спитав Торн.

— Взагалі-то, — сказав Малкольм, — палеонтологи вже багато років знаходять фрагменти ДНК. Вони ніколи про це багато не говорили, бо матеріалу було недостатньо, щоб використовувати його як інструмент класифікації. Тож, схоже, він не мав для них жодної цінності; звичайна цікавість.

— Але ж щоб відновити тварину, потрібно більше, ніж фрагменти ДНК, — зауважив Торн, — потрібен увесь ланцюг.

— Саме так, — погодився Малкольм, — і людиною, яка зрозуміла, як це зробити, був венчурний капіталіст на ім’я Джон Геммонд. Він припустив, що коли динозаври були ще живі, то їх, імовірно, кусали комарі, висмоктуючи їхню кров так само, як це роблять сучасні комахи. Деякі з цих комах потім сідали на гілку і потрапляли у пастку з липкого соку. І частина цього соку могла затверднути, перетворившись на бурштин. Геммонд вирішив, що, якщо просвердлити комах, які застигли у бурштині, і витягнути вміст їхніх черев, то зрештою можна отримати ДНК динозаврів.

— І він це зробив?

— Так. І заснував «ІнДжен», щоб розвинути своє відкриття. Геммонд був пробивним ділком, і в нього був справжній талант збирати гроші. Він зрозумів, як отримати достатньо грошей, щоб провести дослідження і перейти від нитки ДНК до живої тварини. Джерела фінансування з’являтися не поспішали. Бо хоч відродити динозаврів — це й захопливо, але це не те саме, що створити ліки від раку. Тому він вирішив зробити атракціон для туристів. Він планував відшкодувати вартість динозаврів, помістивши їх у своєрідний зоопарк, де він стягував би з відвідувачів вхідну плату.

— Жартуєш? — сказав Торн.

— Ні. Геммонд справді це зробив. Він збудував свій парк на острові Нублар, що знаходиться на північ звідси, і планував відкрити його для публіки наприкінці 1989 року. Я сам їздив подивитися на це місце незадовго до його запланованого відкриття. Але виявилося, що в Геммонда проблеми, — сказав Малкольм. — Системи парку вийшли з ладу, динозаври вирвалися на волю. Деякі відвідувачі були вбиті. Після цього парк та усіх динозаврів знищили.

Вони пройшли повз вікна, крізь які виднілася рівнина, де стада динозаврів паслися вздовж річки. Торн сказав:

— Якщо усіх динозаврів знищили, то що ж тоді на цьому острові?

— Цей острів, — мовив Малкольм, — це маленька брудна таємниця Геммонда. Темний бік парку.

Вони далі йшли коридором.

— Розумієте, — вів далі Малкольм, — відвідувачам парку Геммонда на острові Нублар показували дуже вражаючу генетичну лабораторію з комп’ютерами та генними секвенсорами, усіма видами обладнання для виведення та вирощування молодих динозаврів. Відвідувачам говорили, що динозаври були створені прямо в парку. І лабораторний тур був дуже переконливим.

Але насправді під час туру Геммонд пропускав кілька етапів у процесі. У одній кімнаті він показував, як вилучається ДНК динозаврів, а у наступній відвідувачі вже бачили яйця, з яких вони готові вилупитися. Це було дуже ефектно, але як йому вдалося перейти від ДНК до життєздатного ембріона? Ніхто ніколи не бачив цього важливого кроку. Все просто представлялося як таке, що сталося десь між кімнатами.

Насправді вистава Геммонда була надто гарною, щоб бути правдою. Наприклад, у нього був інкубатор, де маленькі динозаврики розчищували своїми писочками шлях назовні, а люди з замилуванням спостерігали за цим процесом. Але в інкубаторі ніколи не було жодних проблем. Ні мертвонароджених, ні каліцтв, ні жодних інших труднощів. У презентації Геммонда вся ця блискуча технологія проходила як по маслу.

Але це була неправда. Геммонд заявляв про вирощування вимерлих тварин із використанням передових технологій, та будь-яка нова технологія виробництва спочатку дає дуже низькі позитивні результати — десь із 1 % або й нижче. Тож насправді Геммонд мав виростити тисячі ембріонів, щоб отримати одного живого динозавра. Це означає велетенську промислову експлуатацію, а не маленьку бездоганну