Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи - Сергій Миколайович Поганий

Наступними місто залишили самі пожежники. Насамперед це стосується тих, хто постраждав від радіаційного ураження найбільше. Пожежників та операторів атомної електростанції, які отримали надзвичайно високі дози радіації, пізно ввечері літаком доставили на лікування в Москву. Ще до того, як вони змогли попрощатися зі своїми рідними і близькими. Евакуація цих людей проходила особливо оперативно, а час відправки зберігався в таємниці навіть від членів їхніх сімей.

Залишивши дружину і дитину в родичів у сусідньому селі і повернувшись у Прип’ять після опівдня, Леонід Шаврей поїхав безпосередньо в лікарню, щоб провідати своїх друзів-пожежників. З вікна виглянув його командир, лейтенант Правик, чиє обличчя було набряклим. «Як ти?» — поцікавився Шаврей. «Добре, — прозвучала не надто впевнена відповідь. — А як щодо тебе самого?» «Та все нормально», — також не надто впевненим голосом відповів Шаврей. Загалом, більшість його колег перебували в задовільному стані. Правик та інші пояснили, що їм зробили внутрішньовенні ін’єкції. Більше ніхто нічого особливо не говорив. Шаврей поїхав додому з думкою побачити своїх друзів наступного дня, та коли він знову повернувся в лікарню, їх там уже не було.

Лікарям знадобився певний час, щоб визначитися з найбільш ефективним способом лікування своїх пацієнтів, які страждали від радіації. Перша пропозиція полягала в тому, щоб змусити їх пити молоко. «Він потребує молока, багато молока», — пояснив лікар Людмилі Ігнатенко, дружині пожежника Василя Ігнатенка, якого госпіталізували одним із перших. «Але він не п’є молоко», — відповіла Людмила. «Треба буде пити просто зараз», — відповів лікар. Разом із Тетяною Кібенок, дружиною лейтенанта Віктора Кібенка, який лежав в одній палаті з Ігнатенком, Людмила поїхала по молоко в село. Вони повернулися з трилітровими банками, чого було достатньо, щоб вилікувати ціле відділення, проте у Василя Ігнатенка та інших почалось блювання вже після перших ковтків. Лише тоді лікарі, які лікували пожежників від отруєння газом, спробували зробити внутрішньовенні ін’єкції — найімовірніше, нітритів. І, схоже, це допомогло. Пізніше того вечора Людмила змогла побачити свого чоловіка, який стояв біля вікна.

Віктора Смагіна, одного з операторів реактора 4-го енергоблока, який о 8:00 26 квітня заступив після нічної зміни Олександра Акімова і Леоніда Топтунова, госпіталізували каретою швидкої шість годин потому. Він страждав від головного болю, запаморочення і неконтрольованого блювання. Уже за дві години після внутрішньовенної ін’єкції Смагін почувався значно краще. Як згадував Сам Віктор, йому влили три пляшечки рідини. Прокапавшись, операторові захотілося покурити, та оскільки пацієнти були змушені залишати увесь свій одяг та особисті речі на вході в лікарню, цигарок під рукою не було. Радо допомогли друзі, які приходили провідати госпіталізованих. Один із приятелів прив’язав пачку цигарок до мотузки, яку Смагін опустив із свого вікна на другому поверсі. Тепер уже з цигарками в кишені Смагін пішов у курильню, де зустрів своїх колег-операторів, також приведених до напівнормального стану завдяки внутрішньовенним препаратам. Були тут і Олександр Акімов з Анатолієм Дятловим, — вони, як і більшість інших інженерів та операторів, обговорювали можливі причини вибуху. Втім, навіть незважаючи на внутрішньовенні ін’єкції, піднятися на ноги змогли не всі. Серед тих, хто залишався на лікарняному ліжку, був Леонід Топтунов. Від «радіаційної засмаги» його шкіра стала коричневою, а губи набрякли, унаслідок чого йому було складно говорити.

Рішення евакуювати пожежників та операторів реактора, які постраждали від іонізуючого опромінення найбільше, було ухвалене групою лікарів і вчених, що прилетіли в Прип’ять після обіду 26 квітня. Дехто з них прибув із Інституту біологічної фізики при Міністерстві охорони здоров’я, дехто — з Московської клінічної лікарні № 6, що спеціалізувалася на лікуванні променевої хвороби і мала експертів та обладнання для надання допомоги безпосереднім жертвам аварії. 61-річ-ний лікар Ангеліна Гуськова, завідувачка радіологічного відділення променевої терапії, спеціалізувалася на лікуванні пацієнтів із подібними захворюваннями ще з 1949 року, коли, будучи молодим лікарем у Челябінську-40 — батьківщині першого радянського підприємства з виробництва плутонію, збудованого для створення ядерної бомби, — вона лікувала ув’язнених ГУЛАГу, які були піддослідними кроликами на ранніх етапах радянської ядерної програми. Тепер вона та її лікарі мали лікувати чорнобильських пожежників та операторів АЕС.

Лікарі Гуськової насамперед шукали ознаки гострої променевої хвороби, які зазвичай проявляються в людей, що зазнали опромінення в більш ніж 50 рентгенів. Для виявлення гострої променевої хвороби використовують таку одиницю вимірювання, як грей, а не бер або зиверт. Грей визначається щодо кількості енергії, поглинутої тілом людини внаслідок впливу іонізуючого випромінювання, де 1 грей еквівалентний 1 джоулю в розрахунку на один кілограм маси. Те, яким чином це зіставляється з одиницею бер, залежить від виду іонізуючого випромінювання: щодо бета-випромінювання 1 грей дорівнює 100 бер; нейтронного — 1000 бер; альфа-випромінювання — 2000 бер.

Залежно від одиниць вимірювання іонізуючого випромінювання і її абсорбції та впливу на організм людини ознаки гострої променевої хвороби проявляються після разового впливу 50 рентгенів чи більше або поглинання 0,8 грея іонізуючого випромінювання. Симптоми включають брак апетиту, нудоту і блювання. Після поглинання дози в 50 або більше грей симптоми з’являються практично відразу і включають нервозність, сум’яття, водяну діарею і часом непритомність. В осіб, які поглинули від 10 до 50 грей, симптоми втрати апетиту, нудоти і блювання з’являються протягом кількох годин після опромінення; в осіб, які поглинули від 1 до 10 грей, симптоми з’являються на проміжку від кількох годин до двох діб після опромінення. В обох випадках радіація вражає стовбурові клітини кісткового мозку, але радіація в діапазоні від 10 до 50 грей убиває клітини шлунково-кишкового тракту. Коли радіація перевищує 50 грей, вражаються серцево-судинна і нервова система. В усіх випадках виділяють три основні стадії хвороби. На першій стадії з’являються симптоми; на другій — так званій «латентній» — пацієнт може і почувається Краще; на третій стадії симптоми повертаються з більшою інтенсивністю. Лише пацієнти першої категорії — тобто ті, хто поглинув менше ніж 10 грей, — зберігають шанси на одужання, які оцінюються приблизно в 60%. Пацієнти другої та третьої категорій помирають.

Чорнобильські пацієнти з діагнозом гострої променевої хвороби, яких нараховувалося 134 чоловіки, невдовзі були розбиті на чотири категорії. Фактично всі 20 осіб, яких із рівнем опромінення від 6,5 до 16 грей занесли до першої категорії, померли. У другій категорії, до якої занесли майже аналогічну кількість людей із рівнем опромінення від 4,2 до 6,4 грея, померла приблизно одна третина пацієнтів. У пацієнтів з рівнем опромінення від 2,2 до 4,1 грея статистика була значно оптимістичнішою — померла лише одна людина. Серед пацієнтів четвертої категорії з рівнем від