Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді

2) Ділове лобі, яке вважало, що війна може пожвавити економіку. Друга світова війна і величезні замовлення, отримані в ході цієї війни США, хіба не поклали кінець кризі 1929 року, з якого насправді так і не вдавалося вийти? А війна в Кореї хіба не викликала новий бум?

Благословенна війна повернула Америці процвітання.

Джерело: Ален Пейрефітт. "Фігаро", 5 листопада 1990 р.

"Важко переоцінити політичний вплив Американо-ізраїльського громадського комітету (АІПАК), бюджет якого збільшився з 1982 по 1988 рік а 4 рази, з 1 600 000 доларів в 1982 році до 6 900 000 доларів в 1988 році".

Джерело: " Уолл-Стріт Джорнал", 24 червня 1987 р.

Сіоністські керівники ніколи не приховували роль свого лобі.

Бен-Гуріон ясно заявив: "Коли жид в Америці або Південній Африці говорить про своїх жидівських друзів з нашого уряду, він має на думці уряд Ізраїлю".

Джерело: Відродження і доля Ізраїлю. 1954, с. 489.

На 23-му конгресі Всесвітньої сіоністської організації він уточнив, що обов’язок жида за кордоном полягає в "колективному обов'язку всіх сіоністських організацій різних країн допомагати жидівській державі за будь-яких обставин і, безумовно, навіть якщо така поведінка вступає в протиріччя із владою відповідних країн"[14].

Джерело: Бен-Гуріон. Завдання і характер сучасного сіоніста. "Джерузалем Пост", 17 серпня 1952 р. та "Jewish Telegraphic Agency", 8 серпня 1951

Це змішування юдаїзму як релігії (гідної поваги, як і будь-яка інша) з політичним сіонізмом, який вимагає безумовної відданості державі Ізраїль, підмінюючи їм Бога Ізраїлю, тільки підживлює антисемітизм.

Держдепартамент був змушений реагувати. У листі, адресованому Американській раді з юдаїзму і опублікованому 7 травня 1964 року, помічник державного секретаря Телбот, пославшись на принципи американської Конституції, якій кидають виклик сіоністські керівники, нагадав, що США "визнали Ізраїль суверенною державою і громадянство цієї держави. США не визнають ніякого іншого суверенітету або громадянства, вони не визнають політико-юридичних відносин, заснованих на релігійній ідентифікації американських громадян, і не допускають ніякої дискримінації американських громадян за релігійною ознакою. Отже, має бути зрозумілим, що Державний департамент не вважає концепцію "жидівського народу" концепцією міжнародного права".

Джерело: Жорж Фрідман. Кінець жидівського народу. Вид. Галлімар, 1956, с. 292.

Ця декларація залишилася чисто платонічною, тому що юридичні посилання не спричинили ніяких заходів проти лобі.

Приклад — справа Полларда.

У листопаді 1985 року сіоністський активіст, американець Джонатан Поллард, аналітик штабу ВМС, був арештований після того, як викрав деякі секретні документи. На допиті в ФБР він визнав, що з початку 1984 року одержав 50 000 доларів за передачу цих документів до Ізраїлю.

"Справа Полларда не виникла зненацька, з нічого. Вона вписується в нинішню, все більше нездорову систему американсько-ізраїльських відносин, що відрізняються надмірною залежністю, яка стимулює необережне поводження. Така ситуація створилася в 1981 році, коли адміністрація Рейгана дала Ізраїлю те, що він зрозумів як "карт-бланш" своєму військовому авантюризму під приводом самозахисту… Першим результатом було вторгнення до Лівану.

…Можна було передбачати, що подібна послужливість Вашингтона зробить Єрусалим ще більш нахабним… Добре відомо, що тісна взаємозалежність породила мстивість і агресивність. З боку Ізраїлю ця мстивість прийняла необачні форми. Приклад — рейд на Туніс. Іншим прикладом може бути справа Полларда".

Джерело: "Вашингтон пост", 5 грудня 1985 р.

"Протягом десятиліть американські жиди намагаються переконати американську громадську думку, що їхня безумовна підтримка Ізраїлю не впливає на їхню лояльність стосовно США. Тепер, здається, буде важко вірити в це, і ті, хто говорить про подвійне підданство, знайдуть вдячну аудиторію".

Джерело: "Га-Арець" (Ha'aretz), 1 грудня 1985 р.

Не бракує прикладів того, що ізраїльсько-сіоністському лобі вдається нав'язувати США поведінку, що суперечить американським інтересам, але є корисною для політики Ізраїлю. От деякі з них.

Голова комісії з іноземних справ Сенату сенатор Фулбрайт викликав до цієї комісії головних сіоністських керівників, у результаті чого була викрита їхня підпільна діяльність. Він підвів підсумки свого розслідування в інтерв'ю телекомпанії Сі-Бі-Еі 7 жовтня 1973 року: "Ізраїльтяни контролюють політику Конгресу та Сенату" і додав: "Наші колеги в Сенаті, приблизно 70 % з них, діють більше під тиском лобі, чим у відповідності із своїм розумінням принципів свободи і права".

На наступних виборах Фулбрайт втратив своє місце в Сенаті.

Після розслідування сенатора Фулбрайта сіоністське лобі не переставало посилювати вплив на американську політику. У книзі "Вони насмілюються говорити", випущеної в 1985 році видавництвом "Лоренс Хілл Енд Ко", Пол Фінлі, що 22 роки був депутатом Конгресу США, описав механіку дії сіоністського лобі і його могутність. Ця справжня "філія ізраїльського уряду" контролює Конгрес і Сенат, президента, держдепартамент і Пентагон, засоби масової інформації, університети та церкви.

Безліч доказів та приклади показують, як вимоги ізраїльтян ставляться вище інтересів США. Так, 3 жовтня 1984 року Палата представників 98 % голосів скасувала всі обмеження на обмін між Ізраїлем і США, незважаючи на негативні висновки міністерства торгівлі і всіх профспілок (с. 31). Щороку, як би не урізувалися всі інші статті бюджету, кредити Ізраїлю, збільшуються. Шпигунство розвинене настільки, що найбільш секретні досьє перебувають в руках ізраїльського уряду. Едлай Стівенсон писав у журналі "Форін Афферз" (зима 1975–1976): "Практично жодне рішення, яке стосується Ізраїлю, не може бути прийняте або навіть обговорене на