Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді

Джерело: Фектс Енд файлз. 20 вересня 1981 року, с. 705.

Бегін, залишаючись у владі своїх сприймань "великого Ізраїлю" як біблійної легенди, продовжив створення жидівських поселень у Цізіорданії (розпочате лейбористами), хоча Картер оголосив його незаконним і таким, що суперечить резолюціям ООН № 242 і 338. Але Рейган побачив в Ізраїлі засіб блокування зазаіхань Радянського Союзу на нафту Перської затоки. У листопаді 1981 року Аріель Шарон, військовий міністр уряду Бегіна, зустрівся із своїм американським колегою Каспаром Уайнбергером і розробив з ним план "стратегічного співробітництва" з метою усунення радянської загрози в цьому регіоні.

Джерело: "Нью-Йорк Таймс", 1 грудня 1981 р.

14 грудня Бегін анексував Голанські висоти. Рейган протестував проти цього нового порушення резолюції № 242. Бегін збунтувався "Хіба ми бананова республіка? Ваш васал?! "

Джерело: Steven Emerson, "Dutton of Arabia" в "Нью Ріпаблік", 16 червня 1982 р.

Наступного року Бегін вдерся до Лівану. Генерал Хейг, військовий міністр, дав "зелену вулицю" вторгненню, метою якого було встановити владу християнського уряду в Бейруті.

Джерело: Зєєв Шифф і Єхуд Яарі. Ліванська війна Ізраїлю. Нью-Йорк, Simon and Shuster,1984.

Деякі американці критикували це вторгнення, як поодинокі ізраїльтяни критикували війну у В'єтнамі. Але різанина в таборах Сабра і Шатіла на очах у Шарона і Ейтана та за їхної співучасті, жахливі картини, передані на телебаченні, змусили жидівське лобі порушити мовчання.

Віце-президент Всесвітнього жидівського конгресу Герцберг і багато рабинів виступили із критикою Бегіна в жовтні 1982 року. Бегін дорікнув критикам тим, що вони "більше американці, ніж жиди".

Джерело: Майкл Кремер. Американські жиди і Ізраїль. Розкол. Нью-Йорк, 18 жовтня 1982.

Прес-аташе АІПАК пояснив стратегію тих, хто разом з ним схвалює вторгнення: "Ми хочемо підсилити нашу підтримку Ізраїлю. Ми з тими, кому неважливо, що відбувається на західному березі Йордану, але побоюються Радянського Союзу"

Джерело: Інтерв'ю Тівану (Tivnan), с. 181.

З цієї нагоди християни-сіоністи підтримали ізраїльську агресію, а їхній лідер Джеррі Фолуелл, якого Бегін називав "людиною, що представляє 60 мільйонів американських християн" у країні, де жидів усього шість мільйонів, одержав вищу сіоністську нагороду: премію Жаботинського — за надані Ізраїлю послуги, плюс 100 мільйонів доларів від держави Ізраїль і 140 мільйонів доларів від фонду Сваггерта.

Джерело: "Тайм", 17 лютого 1986 р. — "Влада, слава, політики".

Фінансова, отже, й політична могутність у світі, де все продається й купується, стає усе більше визначальною.

З 1948 року США надали Ізраїлю 28 мільярдів доларів економічної: і військової допомоги.

Джерело: Журнал "Тайм”, червень 1994 р.

Завдяки фінансовим потокам, які ззовні вливалися до Ізраїлю у вигляді:

1) німецьких і австрійських "репарацій",

2) безумовних щедрот США,

3) пожертв діаспори,

керівники Ізраїлю змогли намітити в області зовнішньої політики самі амбітні цілі "великого Ізраїлю". Свідчення тому — стаття в журналі: "Ківунім" ("Орієнтації") про стратегічні плани Ізраїлю на 80-е роки, опублікована в Єрусалимі Всесвітньою сіоністською організацією.

"Як централізоване тіло Єгипет уже труп, особливо якщо врахувати все більш жорстоку конфронтацію між мусульманами і християнами. Його розділ на відособлені географічні провінції повинен бути нашою політичною метою на 90-і роки на західному фронті.

Після того, як Єгипет розпадеться та буде позбавлений центральної влади, такий же розпад чекає Лівію, Судан і інші, більше віддалені країни. Створення коптської[10] держави у Верхньому Єгипті і дрібних та слабких регіональних утворень — ключ до історичного розвитку, у даний час загальмованого мирною угодою, але неминучого в далекій перспективі.

Незважаючи на зовнішню видимість, із західним фронтом пов'язано менше проблем, чим зі східним. Розділ Лівану на п'ять провінцій — прообраз того, що станеться з усім арабським світом. Розвал Сирії і Іраку на регіони на основі етнічних або релігійних критеріїв повинен стати в далекій перспективі пріоритетною метою Ізраїлю. Першим етапом буде руйнування військової могутності цих держав.

Етнічна структура Сирії прирікає її на розпад, що може привести до створення шиїтської[11] держави уздовж узбережжя, одного сунітської[12] держави в районі Алеппо іншого — у Дамаску. Друзи теж можуть захотіти створити свою державу — може бути, на наших Голанських висотах, в будь-якому випадку — з Хаураном і північчю Йорданії. Така держава була б у далекій перспективі гарантією миру та безпеки регіону. Ця мета вже досяжна.

Багатий нафтою й Ірак, що роздирається внутрішньою боротьбою. Ірак, перебуває під прицілом Ізраїлю. Його розпад був би для нас більш важливим, чим розпад Сирії, тому що він у ближній перспективі являє собою саму серйозну погрозу для Ізраїлю"[13].

Джерело: "Ківунім" (Kivounim). Єрусалим, № 14, лютий 1982 р., с. 49–59.

Для здійснення цієї великої програми ізраїльські керівники мають у своєму розпорядженні необмежену американську допомогу. З 507 літаків, які вони мали напередодні вторгнення в Ліван, 457 надійшли із США — в якості дарунків або під позики з Вашингтона. Американське лобі вибиває необхідні кошти під тиском сіоністських лобістів всупереч національним інтересам.

Хоча мети плану Ківунім були досить віддаленими, а конфронтація дуже ризикованою, ізраїльському лобі вдалося здійснити одну операцію за допомогою США. Війна проти Іраку — яскравий приклад. Дві могутніх групи тиску штовхали США до розв'язання конфлікту:

1) Жидівське лобі, тому що усунення Саддама Хуссейна знімало загрозу самої потужної арабської країни… Американські жиди відіграють важливу