Небратнi - Максим Іванович Кідрук

5

Чи не найважливішою причиною введення військ в Україну президент РФ Путін назвав загрозу життю громадян Росії в Криму. Тезу про вбивства росіян підхопила та підтвердила спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко. Достовірність такого твердження найвищі посадовці Кремля виводять із лише одного сюжету новин, показаного на телеканалі «Росія-1», про нібито зініційовану ультраправими українськими націоналістами стрілянину в Сімферополі. На відео видно, як чоловіки в масках, захисній уніформі та жовтих пов’язках на руках метаються центром Сімферополя, чи то відступаючи, чи то нападаючи на невидимого супротивника, посеред вулиці лежать кілька тіл, а жителі Сімферополя із подивом, але без помітного страху дивляться на все, що відбувається. За повідомленнями журналістів каналу «Росія-1», представникам самооборони Криму (читай — російським військовим в уніформі без розпізнавальних знаків) удалося взяти під контроль будинок Ради міністрів Автономної Республіки Крим і відігнати радикалів[78].

Унаслідок більш прискіпливого вивчення відео спостерігаємо, що люди в чорних масках (за відомостями російського телебачення, бандерівці, що приїхали до Криму вбивати росіян) прибули до столиці автономної республіки на автобусах із кримськими номерами й емблемами кримського парку левів «Тайган», розташованого в Білогорську неподалік Сімферополя; тримали в руках найновіше російське озброєння — автомати Калашникова 100-ї серії та гранатомети РГ-94, яких не було і немає на озброєнні української армії. На те, що «вторгнення бандерівців» — видовище постановочне, вказує абсолютна відсутність крові, незважаючи на те, що кілька людей на вулицях лежали, неначе мертві.

Зрештою інформацію про загиблих у псевдострілянинах спростував навіть генеральний консул Росії в Криму. Та це вже не мало значення. Путін, Матвієнко, російське телебачення та чиновники продовжували переконувати: українські націоналісти розстрілюють росіян у Криму.

6

Із початком збройного протистояння на Донбасі між Збройними силами України, добровольчими українськими батальйонами, з одного боку, та місцевим криміналітетом, так званими ополченцями та російськими регулярними військами, з іншого, вигадки кремлівської пропаганди перейшли всі мислимі межі, шокуючи бездушністю та зухвальством навіть людей, уже звиклих до російської брехні. Росіяни почали активно спекулювати на темах загибелі дітей, а також страждань матерів за загиблими в боях синами.

27 травня 2014 року журналістка російського телеканалу «LifeNews» Ерміна Котанджян вивісила у своєму Twitter-акаунті (@JustErmina) фотографію восьмирічного хлопчика, який нібито загинув від рук українських «карателів» у донецькому аеропорту[79]. Знімок блискавично розповсюдили російські ЗМІ, викликавши шквал обурливих коментарів від користувачів російського сегмента Інтернету. Наступного дня несподівано з’ясували, що 10 травня цим самим фото спекулювали інші російські сайти, стверджуючи, що хлопчика підстрелили у Слов’янську Донецької області нібито через те, що до його одягу було причеплено жовто-коричневу георгіївську стрічку — символ перемоги радянських військ над німецькими окупантами, який після початку війни на сході України проросійські терористичні угруповання використовують як свій символ.

Унаслідок проведеного українськими журналістами розслідування виявлено, що насправді фотографія не має ніякого зв’язку ні зі Слов’янськом, ні з донецьким аеропортом. Пораненого хлопчика сфотографували рік тому — у квітні 2013-го — в сирійському місті Алеппо. Малюк постраждав унаслідок обстрілу міста урядовими військами так палко підтримуваного Путіним сирійського президента Башара Асада. Оригінал фотографії можна побачити на сайті «Світ ісламу» в статті «Сирія: під час обстрілу Алеппо загинули діти», опублікованій 7 квітня 2013 року[80].

У липні 2014-го, вже після звільнення міста Слов’янськ від терористів, нібито біженка зі Слов’янська Галина Пишняк зі сльозами на очах повідала журналістові російського «Першого каналу», як українські нацгвардійці влаштовують публічні страти у звільненому місті. За її словами, «карателі» збиткувалися навіть із дітей. «Узяли дитину трирічну, хлопчика, маленького, в трусиках, футболочці, як Ісуса, на дошку оголошень прибили. І все це на материних очах. Матір тримали, і вона дивилась, як дитина стікає кров’ю…» — схлипуючи, розповідала пані Пишняк. Щоправда, у Слов’янську, де після звільнення було поновлено виплату пенсій і зарплат, з’явилося світло та вода, ніхто із місцевих про жахливе розпинання не чув. Жодного відео, фотографії чи хоча б опосередкованої усної згадки про описану страту дитини, крім слів Пишняк, немає. І це при тому, що, за твердженнями «бідолашної» біженки, розпинали дитину на центральній площі Слов’янська у присутності трьох тисяч жителів міста.

Через соціальні мережі блогерам і журналістам удалося розшукати Галину Пишняк. Встановили, що вона є дружиною колишнього «беркутівця» Костянтина Пишняка, який став бойовиком терористичної організації ДНР. Родом Пишняк із Закарпаття, хоча виїхала звідти на початку 90-х і з рідними відтоді не спілкується. Російський опозиціонер Олексій Навальний запропонував притягнути до суду авторів брехні про події у Слов’янську, проте його заклик залишився без відповіді. Ніхто із представників «Першого каналу» донині не спростував брехливу інформацію.

Невдовзі після початку Антитерористичної операції (АТО) на сході України та перших втрат серед українських силовиків у мережу запустили відеоролик із заголовком «Фрагмент звернення до київської хунти матері вбитого українського військового», в якому Олександра Онищенко, мати вояка з міста Суми, який загинув від рук терористів 5 травня 2014 року, звинувачує українську владу в загибелі сина[81]. Насправді звернення згорьованої матері — це черговий нахабний фейк. Справжній ролик має назву «Звернення до В. Путіна матері росіянина, вбитого російськими найманцями у Слов’янську». Крім того, що тривалість оригінального, не посіченого пропагандистами ролика майже вдвічі більша за російську підробку, із нього стає зрозумілим, що Олександра Онищенко насправді зверталася не до київської влади, а до російського правителя — Володимира Путіна[82].

На кінець 2014-го в Інтернеті, українських газетах і журналах було опубліковано не менше ніж два десятки великих оглядових статей, у яких розвінчано міфи російської пропаганди про Україну. Можна сміливо стверджувати, що на сьогодні накопичено достатньо документів і матеріалів для написання на цю тему окремої книги. Протягом протистояння на сході України контрольовані Кремлем медіа видавали зйомки розбомблених міст і фотографії трупів із Дагестану, Чечні, Сирії за докази звірства українських «карателів» на Донбасі. Фотографія заповненого трупами наркоторговців моргу в одному із міст на півночі Мексики, зроблена журналістом мексиканської служби «Associated Press» у лютому 2009-го, «обернулася» на знімок мертвих вояків Нацгвардії та «Правого сектора». Відео ураження сирійськими повстанцями гелікоптера урядових військ Асада перемонтували та перетворили на відео знищення гелікоптера ЗСУ над Краматорськом. Розбомблений Белград несподівано «ставав» розбомбленим Донецьком. Аерофотознімки вибуху 6 липня 2013-го внаслідок залізничної катастрофи в містечку Лак-Мегантик, провінція Квебек, Канада, слугували «ілюстрацією» бомбардування літаками ВПС України міста Слов’янськ. Невтомні журналісти із «LifeNews» публікували фотографії вертольота із символікою ООН на фюзеляжі, «підтверджуючи» таким чином участь