Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

Разом з тим, дія кримінального закону є більш широким поняттям порівняно із його застосуванням, оскільки вона має місце і поза процесом застосування закону. Відомо, що застосування закону завжди пов’язується з діяльністю певних державних органів, яка починається зі встановлення ними фактичних обставин справи і завершується прийняттям рішення у справі[297]. Проте, вже для того, щоб компетентні державні органи почали встановлювати фактичні обставини справи, вони мають бути наділені відповідним повноваженням. Це повноваження у них з’являється на підставі кримінального закону, тобто також є результатом його дії.

У зв’язку з цим уявляється за можливе розглядати дію кримінального закону в двох аспектах, або, точніше, на двох рівнях. Перший рівень дії кримінального закону – це його потенційна, або попередня дія. Вона полягає в тому, що кримінальний закон надає державі повноваження визнати те чи інше конкретне вчинене особою діяння злочином та застосувати за його вчинення кримінальну відповідальність. Отже, для того, щоб в результаті потенційної дії кримінального закону у держави виникло повноваження визнати злочином конкретне діяння конкретної особи та покласти на цю особу кримінальну відповідальність, повинно бути вчинене таке діяння, яке підпадає під ознаки складу злочину, що описані в кримінальному законі. Вчинення такого діяння якраз і виступає тією необхідною умовою, яка забезпечує перехід наслідків, що випливають із закону, з можливості в дійсність[298]. Інакше кажучи, вчинення такого діяння породжує у держави дійсне повноваження на визнання вчиненого злочином та покладення на особу, що його вчинила, кримінальної відповідальності.

Таким чином, на цьому рівні дія кримінального закону полягає в наділенні держави в особі органів кримінального переслідування повноваженням визнати конкретне вчинене особою діяння злочином та піддати таку особу кримінальній відповідальності. Поява такого повноваження стає результатом дії кримінального закону. Але, оскільки таке повноваження ще не може бути одразу, з моменту його появи, реалізоване, а для своєї реалізації вимагає певного підтвердження, його цілком можна іменувати потенційним. У зв’язку з цим і дія кримінального закону на даному етапі ще є тільки потенційною.

Отже, для того, щоб кримінальний закон отримав потенційну дію, повинне бути вчинений злочин. І навпаки, поки особою злочин не вчинений – кримінальний закон не діє і не наділяє державу повноваженням на притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності. У зв’язку з цим не уявляється за можливе погодитися з досить поширеною у кримінально-правовій науці думкою, яку, наприклад, М.Д. Дурманов висловлював таким чином: “кримінально-правова норма … діє і чинить регулюючий вплив на суспільні відносини з моменту набуття чинності кримінальним законом, що містить цю норму, але ніяк не з моменту вчинення винуватцем злочину, закріпленого нормою, чи застосування санкції цієї норми”[299]. Деякі інші криміналісти були менш категоричними у своїх судженнях, ніж М.Д. Дурманов, і допускали можливість дії кримінального закону як до моменту вчинення злочину, так і після його вчинення. Наприклад, Т.В. Кльонова пише, що “до вчинення злочину, яким порушується встановлена заборона, кримінально-правова норма реалізується у формі відносин, що виникають між громадянами та державою у зв’язку з попередженням злочинів на підставі заборон певних видів поведінки… Якщо ж всупереч встановленій забороні злочин вчинюється, кримінально-правова норма реалізується вже у формі відносин, що виникають між державою та злочинцем у зв’язку з вчиненим злочином, коли злочин певним чином кваліфікується, а особі, винуватій у його вчиненні, призначається кримінальне покарання”[300].

Таке розуміння дії кримінального закону, як уявляється, є занадто широким. Дійсно, наявність у суспільстві кримінального закону, який містить перелік видів поведінки, що визнаються злочинами, та заходи кримінальної відповідальності за їх вчинення, є певним стримуючим фактором для окремих членів цього суспільства[301]. Вище вже називалися отримані різними дослідниками цифри, які свідчать про те, що певний, досить малий, відсоток людей не вчинюють злочини з остраху перед кримінальним законом. Але не можна сказати, що таке невчинення злочину є результатом дії закону. Слід погодитися з Л.І. Спиридоновим у тому, що воно скоріше є результатом ціннісно-орієнтаційного впливу існування кримінального закону на суспільну свідомість, який відбувається поза межами реалізації закону, поза межами його дії[302]. Так само слушною видається і думка І.М. Даньшина та Ю.М. Грошового, які пишуть, що кримінальний закон сприяє зміцненню в свідомості громадян стійких правил належної поведінки. При цьому він є лише одним серед багатьох інших заходів (література, мистецтво, сучасні масові засоби виховання), спрямованих на формування певних соціальних і особистих якостей громадян[303]. Тобто, утримуючи самим фактом свого існування певну категорію осіб від вчинення злочину, кримінальний закон виконує таку ж роль, як і замок на дверях, який перешкоджає злочинцеві проникнути до приміщення з метою вчинення крадіжки. Хтось у зв’язку з такими факторами (закон чи замок) не вчинить злочину, а інший – знехтує ними і скоїть задумане. Такий вплив закону на поведінку людей здійснюється ним поза юридичними засобами: в цих випадках кримінальний закон не створює ніяких прав, обов’язків чи повноважень. Вище вже відзначалося, що кримінальний закон не містить заборон на вчинення злочинів, а лише карає за порушення заборон, що випливають з існуючого правопорядку. Тому утримання певних осіб від вчинення злочинів через боязнь покарання є не результатом дії кримінального закону,