Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

у часі раніше”[279]. Цю ж думку Конституційний Суд України повторив і в ухвалі про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України від 29 листопада 1996 р. “Про Державну митну службу України” та Указу Президента України від 8 лютого 1997 р. “Про Положення про Державну митну службу України” відзначивши, що “загальновизнаним є те, що з прийняттям нормативно-правового акта в новій редакції, втрачають чинність норми акта в попередній редакції”[280]. Таким чином, викладення кримінального закону в новій редакції, навіть якщо про це немає спеціального застереження у самому новому законі, припиняє чинність попередньої редакції точно так же, як припиняє її і скасування закону Верховною Радою України.

Втрата кримінальним законом чинності з підстав спливу строку, визначеного законодавцем при його прийнятті, в історії розвитку кримінальних законів України ще не зустрічалася. Це, однак, не виключає того, що на певному історичному етапі законодавець може вдатися до неї, а, отже, потенційно вона є можливою і тому має розглядатися в системі інших підстав. Відмінність цією підстави втрати кримінальним законом чинності від його скасування шляхом прийняття іншого закону, строк набуття чинності якого віддалений у часі, полягає в двох моментах. По-перше, при втраті кримінальним законом чинності у зв’язку зі спливом визначеного строку, строк його чинності визначається у саме в цьому, а не в іншому законі. По-друге, такий строк визначається законодавцем вже в момент прийняття закону, а не під час його чинності. При недотриманні принаймні однієї з цих умов вже матиме місце втрата чинності законом з підстав його скасування.

Прийняття Верховною Радою України постанови “Про зупинення застосування статей 251 та 522 Кримінального кодексу Української РСР”[281] поставило перед наукою кримінального права також проблему дослідження юридичної сутності та значення зупинення застосування закону. Іноді вважаються, що зупинення застосування закону фактично є окремою підставою втрати ним чинності. Натомість В.М. Василаш, посилаючись на вище згадану постанову Верховної Ради України, пропонує розрізняти поняття “втрата чинності кримінальним законом” і “зупинення чинності кримінального закону”, визнаючи за можливе таке зупинення шляхом прийняття Верховною Радою України спеціальних постанов[282]. Про доцільність легалізації інституту призупинення дії окремих нормативних правових актів, яке повинне здійснюватися суб’єктом правотворчості, пише і В.О. Толстик[283].

Проте погодитися з можливістю зупинення (чи призупинення) чинності (чи застосування) кримінального закону спеціальними постановами Верховної Ради України не уявляється за можливе. По-перше, видання таких постанов (чи навіть законів) не визначене серед повноважень Верховної Ради України, що вичерпно встановлені Конституцією України (стаття 85 та інші). По-друге, зупинення чинності кримінального закону є неможливим за визначенням, оскільки неможливо зупинити його існування. Правий був С.Ф. Кечек’ян, коли стверджував, що “закони не можуть мовчати ні за яких обставин, якщо вони не скасовані і залишаються чинними. Зупинення їх чинності має бути ні чим іншим, як наслідком чинності іншого закону”[284]. Отже, Верховна Рада України може лише припинити існування кримінального закону (скасувати його), а потім відновити таке існування (знову прийняти відповідний закон). По-третє, зупинення застосування закону, як уявляється порушує і встановлений Конституцією України принцип розподілу влад (частина 1 статті 6). Адже застосування чинного кримінального закону є виключним повноваженням органів судової влади і заборона застосування чинних законів органом законодавчої влади у формі “зупинення їх чинності” є прямим втручанням у незалежність правосуддя. Саме тому не можна визнати за доцільну та конституційну практику зупинення Верховною Радою України чинності чи застосування кримінального закону. З цих же причин не можна й прирівнювати так зване “зупинення чинності” кримінального закону до втрати ним чинності.

Отже, кримінальний закон є чинним, доки не втратить чинність у зв’язку з однією з наступних підстав: його скасування (самим законодавцем чи Конституційним Судом України), зміни іншим законом чи спливу визначеного строку його чинності.

Розділ 3. Дія кримінального закону
3.1. Поняття дії кримінального закону

Проблема поняття дії кримінального закону до цього часу залишається мало дослідженою в кримінально-правовій науці. Відчасти це зумовлено тим, що і в загальній теорії права досі ще не досягнуто однозначності в розумінні загальних питань дії закону. Між тим, розуміння цього феномену має принципове значення, оскільки, як слушно зазначає Ю.О. Тихомиров, дозволяє виявити та глибше зрозуміти особливості законодавчого впливу на поведінку людей та ефективність такого впливу[285]. При цьому слід одразу відзначити, що однією з причин такої ситуації є, очевидно, полісемія (багатозначність) при використанні юристами-науковцями терміну “дія закону”. Так, у багатьох випадках в літературі поняття “дія закону” ототожнюється з “чинністю закону”, у зв’язку з чим під “дією” закону розуміється як власне його дія, так і його чинність. Навіть Конституційний Суд України в своїх рішеннях також фактично ототожнює поняття “дія” і “чинність” закону: “дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності” – відзначає він[286]. У КК України 1960 року ці поняття також не розмежовувалися і вживалися в його статті