Гетьманська Україна - Олександр Іванович Гуржий
Як же пояснював свої дії сам І.Мазепа, коли шведи вступили на Стародубщину? Це досить яскраво відбито в його листі до Головкіна від 6 жовтня, відправленого з табору на березі Десни. Перебуваючи за наказом Петра І спочатку під Білою Церквою, гетьман згодом повернув військо "регименту своего" до Стародуба. Рухаючись Чернігівським шляхом до Десни, він біля с.Колчевка одержав від Скоропадського, а також від "язиків", захоплених під Стародубом, відомості.
Но "неприятель со всею потенцією вступил уже в полк Стародубской". Після цього Мазепа зупинився й став чекати прибуття до себе на допомогу двох російських полків із Печорської фортеці. Подальшу свою бездіяльність він пояснив малим числом наявного в нього війська. "А на пехоту великороссійскую, при мне обретающуюся, - зокрема наголошував гетьман, - малая надежда, понеже во всех 4-х полках на две тысячи больше не зберетца, а и те (кроме единаго полку господина Вестова) все босые и голые, что и меж сердюками чинитца, которые от месаца генваря в походах обретаяся, ободрались, и в нынешних настоящих холодах не без нужды пребывают; да из тех четырех великороссійских пехотных полков два токмо при мне пребывают, господина Анненкова и господина Нечаева, а прочіс два из Печерской фортецыи Бог весть как скоро меня постигнут". Неабияк ускладнювали становище, на думку Мазепи, народні заворушення фактично в усіх лівобережних полках: "найпаче" Полтавському, Галицькому, Лубенському, Миргородському, Прилуцькому та Переяславському, а також і в смирнейших полках" - Чернігівському, Стародубському та Ніжинському, де "начинаетца тож зло внутреннее вкоренятися". У листі міститься й досить цікава звістка про відправлення Мазепою "под команду" Скоропадського 5-тисячного "выборнаго войска". Тому-то, переконував гетьман Головкіна, коли він піде безпосередньо в Стародуб, то залишить позаду себе велику українську територію без захисту і з непевним населенням. А цього робити ніяк не можна. Ще раз, чи не востаннє, повірили Мазепі не тільки Г.Головкін, а й генерал-фельдмаршал, міністри, Петро І... Однак уже через кілька тижнів гетьман відверто перейшов на бік Карла ХІІ.
НА ЧОЛІ З НОВИМ КЕРМАНИЧЕМУже ставши гетьманом, Скоропадський часто обговорював питання воєнної тактики і стратегії зі своїми генеральними старшинами та полковниками, учасниками Північної війни 1700-1721 pp. - генерал-фельдмаршалом Б.Шереметьєвим; одним із найближчих до Петра І, керівником Посольского приказу, державним канцлером Г.Головкіним, а також генерал-майором Г.Волконським; московським комендантом, полковником М.Гагаріним[14] та багатьма іншими.
Щоправда, не завжди такого роду спілкування було щирим і відвертим. Зокрема, після переходу Мазепи на бік Карла ХІІ під час російсько-українсько-шведської кампанії 1708-1709 pp. цар вважав усіх старшин і козаків зрадниками. 8 червня 1709 p. з табору під Полтавою він пише листа до князя Г.Долгорукого, в якому прямо наказує: "А что о отакованье неприятеля от нас, не объявляй гетману, дабы не пронеслось, но секретно сие дело держи". І це в той час, коли український гетьман тримав напоготові козацькі полки, щоб за найменшої скрути прийти на допомогу своєму сюзеренові! Щоб приховати від Скоропадського перебіг Полтавської баталії, всю інформацію про неї Петро І доручає "просіювати" Долгорукому - досить спритному дипломату, послові в Польщі протягом 1700-1721 pp. (з невеликими перервами). Козацькі загони, головно, використовувалися для охорони "кордонів" бойових дій.
Полтавська баталія. З гравюри XVIII cт.
Хоч би як там було, але саме внаслідок спільних нападів полків Скоропадського та драгунських загонів генерала Ренне частина шведів змушена була відступити з-під с.Жуки до Полтави.
Не дивно, що надалі воєнна діяльність позбавленого довіри сюзерена І. Скоропадського стає менш виразною та епізодичною.
Однак від часу до часу цар прагне показати гетьманові, що цінує його заслуги в боротьбі із зовнішнім ворогом. Яскраво це виявилося, як свідчить "Дневник военных действий Полтавской победы", після розгрому армії Карла XII. 10 липня 1709 р. володаря булави разом із полковниками та "начальними людми" запросили в царські намети до святково прибраного столу. Петро І похвалив їх за службу, нагородив Скоропадського і вищу старшину золотими медалями, пожалував 100 тис. крб. "всему малороссийскому войску", 4 тис. - волоським найманцям, 20 тис. - козакам і калмикам.
Навесні наступного року, напередодні російсько-турецької війни 1710-1713 pp., гетьман одержав наказ зміцнити фортифікації Києва, а протягом літа здійснив похід "внутрь Малороссии".
На початку 1711 р., згідно з царським указом і розпорядженням Головкіна, гетьман займався підготовкою кількох тисяч козаків із Полтавського та Лубенського полків для відправлення в Азовську губернію, щоб охороняти кордони від нападу ворога. Потім він виступив у воєнний похід до Криму, оберігав кордон від р.Донець до р.Буг, побував, зокрема, під Кам яним Затоном, де мав свій головний штаб. Про те, як проходив похід у межах Лівобережжя, довідуємося з листа Д.Голіцина від 6 квітня того ж року: "... в переходе из Лубен до Прилуки зараспутьем дорожным конечно не без трудности имело быть..." А далі Голіцин звертається до Скоропадського:"... И поход свой забираешь в Полк Переяславскій и к побережью, и что... по присланному ц.в. (царською величністю - авт.) указу, велено отправить за Днепр в армію к Волоским границам с господином полковником
