Українська література » Наука, Освіта » Гетьманська Україна - Олександр Іванович Гуржий

Гетьманська Україна - Олександр Іванович Гуржий

Читаємо онлайн Гетьманська Україна - Олександр Іванович Гуржий
могли себе боронити, которіе мусіли просити о милосердне и здали город..." Крім названих, "в поході том от орди міли (мали - авт.) перепону, але добрий отпор дали" полковники прилуцький Д.Лазаренко (Горленко), лубенський Л.Свічка, гадяцький М.Борохович з "компанією".

Воднораз слід зазначити, що вихід Московії до моря, з погляду політичного, мав для України суперечливі наслідки. На думку Омеляна Терлецького, відтоді Росія оточила її на Півдні й на Півночі "немов залізним перснем, який стискав чимраз більше і так уже невелику територію Української держави". Проте важливим було й те, що певна частина українців могла, вже цілком вільно, займатися господарською діяльністю на південь від Запорозької Січі. Згідно з Константинопольським мирним договором між Російською державою та Туреччиною від 3(13) липня 1700 р., за першою офіційно закріплювалися Азов із навколишніми землями й заново збудованими фортецями Павловськ, Таганрог, Міус, а другій поверталася частина Подніпров'я з невеликими турецькими фортецями (щоправда, їх мали негайно зруйнувати). Область між Очаковом і Запорожжям передбачалося не заселяти. Отже, договір в основному закріпив результати Азово-Дніпровських походів.

Воєнні події, а також посилення в кінці XVII ст. гніту з боку можновладців викликали в окремих місцевостях розпорошення людності та масові втечі посполитих із Гетьманщини на Запорожжя, Слобожанщину, Дон, в окремі регіони на правому березі Дніпра, зокрема на Брацлавщину й Київщину, де вирували визвольні змагання. В рік обрання гетьманом І.Мазепи у Гадяцькому й Прилуцькому полках стався виступ рядового козацтва проти свавілля державців. У першому повстанці вбили осавула, в другому - полковника Л.Горленка і полкового суддю. Хвиля народного гніву прокотилася тоді по Переяславщині, Лубенщині, Стародубщині, Чернігівщині, охопила Миргородський полк. Повсталий люд підтримали козаки, що саме поверталися додому з Кримського походу. Виснажені фізично й утомлені морально, вони відмовлялися коритися старшині, служити за чужі їм інтереси. Були розгромлені й пограбовані маєтки найбільших землевласників, наприклад, відомого Л.Полуботка. Дісталося під час цього народного збурення монастирям і вищому духівництву.

Протягом 1688-1692 pp. повстання спалахували з новою силою то в Лубенському та Миргородському полках, то в Гадяцькому, Полтавському і Київському, виходили за їхні межі й поширювалися на Правобережжя, Слобожанщину, південні райони. Попри жорстокі репресії з боку гетьманського правління й представників царського уряду в регіонах та збільшення кількості найманців для придушення соціальних протестів, заворушення посилювалися і множилися. У зв'язку з цим І.Мазепа постійно тримав при собі кілька сотень охоронців (сердюків і компанійців) з гарматами.

У 1693 p. проти власної старшини виступили запорожці. Одна частина низовиків проголошувала антимосковські гасла, друга - антиханські. Перша пішла на угоду з Петриком (Петром Іваненком), але не здобула широкої народної підтримки. В 1696 р. під час облоги Азова доведені до відчаю козаки силоміць усували окремих старшин з посад, переставали виконувати свої обов'язки. Після того, як вище керівництво розпочало слідство в цій справі, очолене полковником О.Лизогубом, а згодом ужило каральних санкцій, найбільш активні учасники подій повтікали.

З роками народні соціальні протести набували дедалі більшої гостроти, чимраз виразнішого антифеодального спрямування.

ВІД НАРВИ ДО ПОЛТАВИ

На самому початку XVIII ст. сталося гостре зіткнення інтересів Московії й Швеції на Балтиці. У радянській історичній науці причини війни за панування в басейні Балтійського моря зазвичай пов'язували виключно із "загарбницькою" політикою Швеції. Росія зображувалася як сторона, що постраждала і лише намагалася відповісти на зовнішню агресію. Певна річ, це дещо необ'єктивне трактування проблеми. Ще напередодні, зокрема в 1699 р., Росія уклала таємну угоду з Данією й Польщею, спрямовану проти 18-літнього шведського короля Карла XII, яка мала на меті примусити його піти на значні територіальні поступки на Балтійському морі. У лютому наступного року без проголошення війни польський король Август II дав розпорядження своїм військам вирушити в Лівонію й захопити Ригу. Датський король Фрідріх IV тим часом спробував захопити Шлезвіг (земля на півдні Ютландського півострова, нині - на території ФРН). Петро І, щоб здобути вихід до моря, хотів заволодіти іншою власністю Швеції - областями на узбережжі Фінської затоки. У відповідь на такі дії й наміри Карл XII пішов на спілку з Англією та Нідерландами. Так спалахнула довготривала війна на Півночі, в яку царат, зрозуміло, втягнув і Україну.

Зупинимося на участі в ній українського населення детальніше. Відразу після офіційного проголошення Росією війни проти Швеції 9 (30) серпня 1700 р. війська Московії та козацькі загони на чолі з полковниками І.Іскрою (Полтавський полк) і Ю.Лизогубом (Чернігівський полк) вирушили в похід на шведську фортецю Нарва, яку Петро І вважав "ключем" до Інгерманландії. Незабаром сюди підтягнулися й інші лівобережні та слобідські полки. Напередодні Нарвської битви, котра сталася 19 листопада 1700 р., збройні сили від України тут сягали 7 тис. чоловік, Росії - 40 тис. Малодосвідчені царські воєначальники, недостатньо навчена й слабо організована російська армія, зіткнувшись у двобої з головними силами шведів, які підійшли до фортеці, зазнали цілковитої поразки.

Надалі цар, уникаючи серйозних сутичок із загонами Карла XII, досить успішно вів "малу війну", одночасно реорганізуючи й зміцнюючи власну армію (за рахунок нової системи комплектування, щорічних рекрутських наборів, кращої підготовки командного складу, посиленого навчання солдатів тощо). Зокрема, в 1701 p. в складі 15-тисячного російського війська під командуванням Б.Шереметьєва в Естляндії й Ліфляндії успішно діяли козаки з Лівобережжя та Слобожанщини, які сміливо нападали на шведські бази постачання, знищували їх разом із живою силою. Постійно разом із охотницькими загонами виходили на "войсковый промысел" тисячі козаків Київського, Ніжинського, Стародубського та Чернігівського полків, маючи основний свій осередок поблизу Пскова. Активно воювали також Миргородський, Лубенський, Полтавський і Переяславський полки та запорожці. Близько 1 тис. козаків діяли в Польщі, підтримуючи Августа ІІ. З України в діючу армію поставляли продовольство, гармати і т. ін. У кінці грудня того ж року українці відзначились у бою під Ерестфером (неподалік від Дерпта). В наступні роки лівобережні полки брали участь у воєнних діях на Правобережжі, західноукраїнських землях, у Білорусії.

У 1707 р. І. Скоропадський разом із небожем і заступником Мазепи А.Войнаровським та російським князем Волконським "ходили в войском" за Віслу, понад р.Варта - "по границе Цесарской". Тоді Стародубський полк виступив проти польського генерала Синицького, який захопив 40 тис. крб., надісланих для війська з Москви, і, проголосивши себе прихильником шведської корони, з

Відгуки про книгу Гетьманська Україна - Олександр Іванович Гуржий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: