Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо, Маріано Сігман

І саме той факт, що, читаючи між рядків, я відчув його стан, сильно йому допоміг. Навіть більше: як на мене, найважливіше в цьому дослідженні те, що ми наближаємося до розуміння, як перетворити на алгоритми свої інтуїтивні здогади. Можливо, завдяки цьому в майбутньому з’явиться абсолютно інший підхід до психічного здоров’я на базі автоматичного, об’єктивного й квантитативного аналізу слів, які ми говоримо чи пишемо.

Майбутнє свідомості: чи існують обмеження в читанні думок?

Сьогодні Фройд уже не працював би наосліп. Існують інструменти, які проникають у свідомі й несвідомі думки пацієнтів у вегетативному стані й немовлят. Ми можемо дізнатися, що сниться людині. Невже скоро з’явиться опція запису снів і їх візуалізації після пробудження, щоб відтворити все, що раніше зникало безповоротно?

Читати чужі думки, розшифровуючи психічні стани з відповідних церебральних показників, — те саме, що підслуховувати розмови, зламувати паролі й втручатися в приватне життя людини. У цієї можливості є не лише позитивні наслідки, а й ризики та загрози[67]. Що-що, а наші думки — точно приватна сфера. Можливо, скоро це зміниться.

Роздільна здатність сучасних інструментів обмежена й дозволяє визначати тільки окремі фрагменти мислення. У досить близькому майбутньому ми зможемо записувати й зчитувати відчуття безпосередньо з біологічного субстрату, який їх виробляє, — мозку. А ще, майже без сумніву, — спостерігати за вмістом найглибших і найвіддаленіших закапелків несвідомого.

Здається, що цей шлях нескінченний і залежить лише від удосконалення технологій. Невже нам це вдасться? Чи існує ліміт здатності вивчати свої й чужі думки? Ми знаємо, що існують природні межі людського пізнання. Незалежно від технології не вийде комунікувати з більшою швидкістю, ніж швидкість світла. Ані отримати абсолютно точну інформацію про частинку, навіть її місцезнаходження й швидкість відповідно до законів квантової механіки. Ані потрапити до чорної діри, а точніше — покинути її. Це не тимчасові проблеми через нестачу потрібних інструментів. Якщо сучасні напрацювання фізики точні, то жоден технологічний розвиток не допоможе подолати ці обмеження. Чи з’явиться аналогічний ліміт у вивченні людського мислення?

Я, як і моя подруга й колега, шведський філософ Катінка Еверс, вважаю, що природний ліміт досліджень людського розуму існує. Пригоди наукового пошуку дають нам дуже багато інформації, а часом і прозрінь, як у випадку з пацієнтами у вегетативному стані. Проте ймовірність того, що існує внутрішній ліміт вивчення думки, який не залежить від технічної досконалості інструментів, досить висока.

Побутує дві філософські концепції, які підштовхують до думки про наявність обмежень здатності вивчати себе. Перша ідея полягає в тому, що кожна думка унікальна й ніколи не повторюється. У філософії існує протиставлення знака-типу (поняття, абстрактний об’єкт) і знака-екземпляра (реалізація, матеріальне вираження). Людина може двічі подумати про того самого собаку, але навіть на тому ж місці й у тому ж ракурсі все одно вийде дві різні думки. Друге філософське заперечення виростає з принципу всезагальних відмінностей, який сформулював Лейбніц: суб’єкт завжди хоч чимось унікальний і відмінний від інших. Коли дослідник максимально докладно розшифровує психіку іншої людини, він усе одно робить це з власної перспективи, додаючи суб’єктивних нюансів. Отже, у розумі людини існує ділянка непроникної приватності. Можливо, у майбутньому вона стане геть крихітною, але ніколи не зникне зовсім. Якщо хтось повністю осягне вміст розуму іншої людини, він перетвориться на ту людину. Двоє зіллються й стануть одним.

Розділ п’ятий. Невпинні трансформації мозку

Які фактори стимулюють і віднаджують мозок від трансформацій?

Чи правда, що з віком стає важче опановувати нове, наприклад мову чи гру на музичному інструменті? Чому музика одним дається легко, а від інших вимагає великих зусиль? Чому всі природно опановують мову, але мають труднощі з математикою? Чому вивчити одні предмети дуже складно, а інші — неймовірно легко?

У цьому розділі ми запливемо в моря історії педагогіки, зусиль і майстерності, дізнаємося більше про мнемонічні техніки, кардинальні церебральні трансформації під час опанування читання й передумови змін у мозку.

Майстерність, забуття, навчання й пам’ять

Платон розповідає про прогулянку Афінами в V столітті до нашої ери, під час якої Сократ і Менон захоплено обговорювали майстерність. Чи можливо її навчитися? Якщо так, то як? У розпалі дискусії Сократ висловлює унікальну думку: майстерності не можна навчитися. Навіть більше: не існує речей, яких можна навчитися. Кожен із нас уже володіє всіма знаннями. А тому вчитися насправді означає відновлювати пам’ять[68]. Це чудове й сміливе припущення втілилося в різних формах сократичного навчання в тисячах класів по всьому світу.

Дивно. Видатний мудрець античності засумнівався в інтуїтивному розумінні освіти. Для нього навчати означає не передавати інформацію, а допомагати учням пробудити й висловити знання, які вони вже мають.

Це головна теза вчення Сократа. Він вважав, що за народження одна з безлічі душ, які блукають у володіннях богів, повертається на землю й входить у новонароджене тіло. Дорогою вона перетинає річку Лету й забуває все, що знала. Усе починається із забуття. Життєвий шлях і шлях педагогіки — це безперервні спроби пригадати знання, втрачені в Леті.

Сократ переконує Менона, що навіть найтемнішому рабові доступні секрети майстерності й найскладніші елементи математики та геометрії. І коли співрозмовник скептично сприймає таку тезу, філософ несподівано пропонує розв’язати суперечку за допомогою експерименту.

Універсалії людського мислення

Менон кличе одного з рабів, який несподівано стає головним героєм переломного моменту в історії освіти. Сократ малює на піску квадрат і засипає раба лавиною запитань. І якщо давні математичні праці містять рафіновані й детально розроблені досягнення грецької думки, то відповіді раба Менона — концентрація інтуїтивних уявлень і пересічного мислення цього періоду.

У першій важливій частині діалогу Сократ питає: «Як змінити довжину сторони квадрата, щоб його площа збільшилася удвічі?» Не занурюйтеся в складні розрахунки, а відповідайте швидко й навгад. Так само вчинив раб, коли сказав: «Збільшити сторону вдвічі». Тоді Сократ намалював на піску новий квадрат, і раб побачив, що в ньому вмістилися чотири квадрати, ідентичні першому.

Так раб зрозумів, що, подвоївши сторону квадрата, він збільшує площу в чотири рази. А Сократ продовжує гру в запитання й відповіді. У процесі раб відповідає, виходячи з того, що вже знає, і висловлює інтуїтивні геометричні принципи. Він уміє вчитися на власних помилках і виправляти їх.

Наприкінці діалогу Сократ малює на піску ще один квадрат, сторона якого дорівнює діагоналі першого.

І раб на власні очі бачить, що новий квадрат складається з чотирьох трикутників, а перший —