Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

ширшим і гористішим, але місто все ж мало гавані на обох його берегах, тому торгувало як із заходом, так і зі сходом. Колоністи з Мегар облаштувалися у Сицилії, на берегах Чорного моря та протоки Босфор. Найбільшої слави серед мегарських колоній зажив Візантій (теперішній Стамбул).Золота сережка з Мегар (Лувр)

Пересічні містяни, щоправда, були невдоволені тим, що морська торгівля збагачує насамперед представників знаті. Обурювалися вони й тим, що аристократам належать найкращі землі та величезні череди. Настроями простолюду скористався колишній мегарський воєначальник Феаген. Разом зі спільниками він напав на худобу, що належала знаті, і майже всю її перебив. Демос був у захваті, тож коли Феаген з’явився у самому місті, він майже без спротиву захопив владу і встановив тиранію.

Залишки «фонтану Феагена» в Мегарах (сучасний вигляд)

Тиран намагався сподобатися співгромадянам. Він прикрасив Мегари ошатними будівлями, облаштував серед міста фонтан із питною водою, надав незаможним селянам землю на острові Саламін. Але невдовзі розсварився із сусідами. Спалахнула війна, що затягнулася на кілька років. Невдоволений військовими труднощами народ розлюбив тирана і сам вигнав його з Мегар.

Мегари у VII—VI ст. до н. е.

2. Встановлення демократії. На певний час у Мегарах утвердилася олігархія — аристократія змушена була поділитися владою із заможними вихідцями з демосу. Нові керівники якнайшвидше замирилися з сусідами. Але простолюд встиг відчути свою силу. Оскільки він бився за рідне місто в лавах гоплітського війська поруч з аристократами, то тепер вимагав такої ж рівної участі в управлінні державою. І зрештою домігся свого.

Гопліт. Зображення на поховальній стелі з Мегар (Музей Гетті)

Після перемоги демосу будь-які важливі питання життя громади вирішували народні збори. Участь у них міг взяти кожен громадянин. Ухваленим вважалося рішення, підтримане більшістю присутніх. Ухвали зборів називали догмами, і їх не можна було оскаржити чи переглянути, хіба що переконати громадян проголосувати за інше, протилежне за змістом, рішення.

З утвердженням демократії, або, як казали в самих Мегарах, «необмеженої свободи», посадовцем ставав уже не той, хто мав більші статки чи міг похвалитися шляхетним походженням, а той, хто здобув підтримку більшості народних зборів. І діяли урядовці так, щоб насамперед сподобатися пересічним громадянам.

3. Демагоги при владі. Нова влада заходилася встановлювати справедливість — так, як її розуміли пересічні мегарці. Почали з того, що відібрали майно в аристократів і багатіїв, які виступали проти влади народу. За рішенням народних зборів відібране роздали незаможним. Потім взялися за тих, хто, на думку простолюду, нажив багатство нечесним шляхом, насамперед лихварів. Надалі великих власників змусили влаштовувати своїм коштом обіди для бідніших співгромадян. Деякі мегарці вже й не чекали дозволу влади, а збиралися гуртом і вдиралися до домівок заможних ­сусідів, змушуючи їх годувати непроханих гостей або віддавати «зайве». Дехто взагалі залишався жити в чужих оселях. Чинити опір таким «борцям за справедливість» мало хто наважувався, зазвичай багатії просто тікали з Мегар — до колоній чи інших грецьких міст.

Господар прагне захистити своє майно від грабіжників. Зображення на вазі (Берлінське античне зібрання)

Щоб забезпечити зе­мельними ділянками всіх громадян, які мріяли про власне господарство, демагоги вирішили заснувати нову колонію. Але, на свою біду, обрали для поселення місце, на якому вже облаштувалися вихідці з іншої грецької держави — острова Самос. Спалахнула війна. Мегарці зазнали поразки. Шістсот із них опинилися у ворожому полоні. Бранці, щоправда, невдовзі підбурили самосців встановити демократію і на їхньому острові. Але самі Мегари залишилися без військового флоту, тож невдовзі втратили Саламін. Мегарці, які раніше облаштувалися на острові, тепер змушені були його залишити, повернулися додому і приєдналися до невдоволених владою.

Грецький військовий корабель. Зображення на вазі (Лувр)

Щоб заспокоїти демос, урядовці знову взялися за лихварів — тепер їх змушували повернути боржникам сплачені тими відсотки. У відповідь багатії взагалі перестали позичати гроші. Невдоволений був і простолюд — адже він сподівався, що борги скасують взагалі. Тоді демагоги вирішили надати права громадян одразу всім вільним мешканцям Мегар, зокрема — й переселенцям з інших міст. Безправними залишилися тільки раби. Вдячні «нові» громадяни підтримували на народних зборах усі пропозиції урядовців. Із них набрали й нове гоплітське військо, і з його допомогою навіть відвоювали Саламін.

4. Кінець «необмеженої свободи». Не домоглися демагоги лише одного — наведення порядку в межах всієї мегарської держави. За міськими мурами панував цілковитий безлад, варто було людині залишити Мегари, як вона потрапляла до рук розбійників. Лиходії не визнавали над собою жодної влади і зрештою напали навіть на священне посольство, яке прямувало до Дельф. Після цього проти зухвальців піднялася мало не вся Греція. Спільними зусиллями сусідні поліси завдали важкої поразки війську демагогів і позбавили Мегари виходу до моря.

Мегарський шолом (Археологічний музей Мегар)

Невдовзі проти незграбних правителів спалахнуло повстання і в самому місті. На батьківщину повернулися вигнанці, які жорстоко помстилися своїм кривдникам. Демократія була повалена. На зміну їй знову прийшла олігархія. Усі нововведення часів «необмеженої свободи» скасували. Певний час навіть діяв закон, який забороняв обирати на державні посади тих, хто жив у Мегарах за правління демагогів і «заплямував» себе співпрацею з ними. Цікаво, що навіть імен ватажків мегарської демократії історія не зберегла.

Спартанська держава — «громада рівних»

1. Виникнення Спартанської держави. Особливий устрій склався у найбільшому грецькому полісі — Спарті. Заснували цю державу переселенці-дорійці на місці однойменного міста ахейської доби. Разом зі Спартою прибульці захопили і навколишню область Лаконію. Тому їхня держава дістала ще й другу назву — Лакедемон. Тих мешканців Лаконії, які чинили спротив завойовникам, спартанці силою перетворили на рабів. Проте належали вони не окремим особам, а всій громаді. Називали таких громадських рабів гелотами. Земля також вважалася спільною власністю громадян, хоча й була поділена на окремі ділянки — по одній на кожного спартанця. Але самі спартанці на землі не працювали, обробляли кожну ділянку 50—60 гелотів. Місцеві мешканці, які добровільно визнали владу спартанців, а також переселенці з інших місць зберегли