Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

дружньому колі за келихом вина. З інших віршів ми можемо дізнатися й про ставлення поетів до громадських справ.Алкей і Сафо. Зображення на вазі (Мюнхенське античне зібрання)

Так, поет Алкей, що походив з острова Лесбос, часто ганьбив тиранів та законодавця Піттака. Мегарець Феогнід заходився від ненависті до демагогів, які захопили владу в його місті. Натомість Солон у своїх віршах закликав співвітчизників афінян до єдності. Тиртей, який переселився з Афін до Лакедемону, надихав спартанських вояків сміливо битися за батьківщину. А ось паросець Архилох, який був вояком-найманцем, чесно зізнавався, що головне для нього — не перемогти, а вижити за будь-яку ціну. Поетка Сафо, яка, як і Алкей, народилася на Лесбосі, оспівувала насамперед красу природи та кохання. Автором численних повчальних оповідок — байок, що дійшли до нашого часу, вважають Езопа. За легендою, він був рабом і жив, як і його господар, на острові Самос.

Улюбленим мистецьким видовищем більшості еллінів став театр. У перекладі з грецької це слово й означає «видовище». Але винайшли театральне мистецтво не в Греції. Мистецтво вистави — особливої дії, що супроводжується перевтіленням її учасників, — народилося в Єгипті. Там вистави відбувалися під час свят на честь Озіріса, і їхні учасники таким чином «розповідали» міфи про цього бога. Пізніше з’явилися актори, які розігрували перед глядачами і побутові сценки.

Першими греками, які запозичили єгипетську забаву, були тирани. Вони шукали засоби зміцнити свою владу, і для цього підтримували вшанування бога Діоніса (якого вважали «ближчим» до народу, аніж олімпійські боги). На честь божества влаштовували свята, під час яких учасники співали разом і переодягалися у козячі шкури, перевтілюючись таким чином у міфічних супутників Діоніса — сатирів. Періандр у Коринфі, а потім Пісістрат в Афінах започаткували під час цих свят змагання на кращу виставу.

Урочисті вистави називалися трагедіями (у перекладі з грецької — «піснями цапів», на згадку про перевдягання співців хору). Від цього слова походить українське слово «трагічний», тобто пов’язаний із великим нещастям. Трагедія і справді налаштовувала глядачів на суворий лад. Зазвичай вона переповідала якийсь із міфів, але водночас ставила перед глядачами питання, які стосувалися їхнього власного життя та життя громади. Саме тому греки, навіть якщо добре знали зміст міфу, з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається на сцені.

Папірус з віршами Архилоха (Кельнське зібрання папірусів) Актор, що грає роль раба. Керамічна статуетка (Лувр)

За часів «необмеженої свободи» в Мегарах поет Сусаріон створив ще один вид вистави — комедію. Це слово з грецької перекладається як «селянська пісня», адже комедія народилася зі сценок, які селяни розігрували під час обжинків. Від нього походять українські слова «комічний» і «кумедний», тобто смішний. Комедія висміювала знайомі глядачеві ситуації, що траплялися у житті громади, та відомих людей. Події, про які розповідала комедія, зазвичай були вигадані її автором. Актори могли перевтілюватися і в героїв міфів, і у звичайних людей, і в інших живих або навіть неживих істот — головне, щоб глядач зрозумів, кого зі співгромадян вони висміювали, і сам сміявся від душі.

Танок селян. Зображення на вазі (Метрополітен-музей)

5. Перші філософи. Великою повагою у давніх греків користувалися люди, які намагалися зрозуміти, як влаштований навколишній світ, розібратися в устрої суспільства і пояснити іншим, як слід себе поводити. Поради освічених людей цінували ще й тому, що на безліч запитань, які виникали в житті громади, не давали і не могли дати вичерпної відповіді жерці. Якщо греки вагалися з вибором, то часто зверталися за оракулом, проте коли потрібно було створити писані закони або припинити сварку між мешканцями міста, запрошували мудреця. Любов до мудрості грецькою звучить як філософія, тому мудреців греки називали філософами.

Фалес Мілетський. Гравюра з давньогрецького бюсту

Філософи насамперед навчали греків життєвої мудрості — знати міру, не робити іншим того, чого не бажаєш собі, цінувати дружбу, дотримуватися даного слова, турбуватися не лише про себе, а й про інших, шанувати закон, який має бути вищим за свавілля володаря. Філософами були і Солон, і Періандр, але найбільше шанували Фалеса з міста Мілет, який жив у 624—548 роках до нашої ери. Його родина походила з Фінікії, а сам він тривалий час жив у Єгипті, де спілкувався з місцевими жерцями. Спираючись на їхні знання, він зробив багато відкриттів у геометрії, астрономії та інших науках. Найбільше він здивував співвітчизників, коли передбачив сонячне затемнення. А коли Фалесу почали дорікати, що, міркуючи про всесвіт, він не бачить, що відбувається в нього під ногами, філософ довів, що з наукових знань можна отримати і неабияку практичну користь. Зрозумівши за відомими лише йому ознаками, що країну чекає рясний врожай маслин, мудрець тишком придбав усі олійні у місті, а коли врожай і справді перевищив усі сподівання, продав їх утричі дорожче. Мілетський тиран Фрасибул зробив Фалеса своїм радником і справді дослухався до його порад. Хоча, цілком можливо, що володар просто хитрував — адже дії тирана тепер заздалегідь вважали мудрими, підказаними самим Фалесом.

Геракліт Ефеський. Мармуровий бюст (Капітолійський музей)

Філософи часто поєднували участь у громадських справах із науковими дослідами. Щоправда, кожен пропонував свої власні відповіді на пекучі питання. Якщо Фалес вважав, що все на світі походить з води, то один із його учнів називав першоджерелом повітря, а Геракліт — вогонь. Філософ Анаксімандр першим дійшов висновку, що закони діють не лише в суспільстві, але й в природі, а Демокріт назвав неподільні частинки, з яких складається світ, атомами.

Деякі філософи спробували перетворити свої погляди на щось подібне до віровчення. Найвідомішим із них був Піфагор. Він жив у 576—495 роках до нашої ери, вчився у Фалеса, за його порадою відвідав Фінікію та близько тридцяти років провів у Єгипті. Після повернення оселився в Італії. Там створив свою школу (так називають не лише навчальний заклад, а й наукове чи філософське вчення) та спілку однодумців, які таємно сповідували його вчення. За переказами, учасники цієї спілки жили за доволі суворими правилами, але водночас були приязними у спілкуванні і дуже цінували дружбу.

Піфагор Самоський. Мармуровий бюст (Капітолійський музей)