Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

так і морських. Не дивно, що це місто називали «мостом Греції». Здавна селилися тут й іноземні торгівці — насамперед фінікійці.

У давнину Коринфом правили володарі, які вважали себе нащадками самого Геракла. Верхівку місцевої аристократії становили царські родичі, яких — за ім’ям спільного пращура — називали Бакхіадам. Після загибелі царя Телеста знать домоглася скасування у Коринфі царської влади. Замість єдиного володаря містом тепер керували двісті найповажніших Бакхіадів, які обирали зі свого складу притана та військового командувача. Цікаво, що до свого кола нові господарі міста не приймали нікого ззовні — легенда каже, що Бакхіадами навіть заборонили одружуватися з представниками інших сімей.

Коринф і сусідні грецькі міста-держави

Як і в інших грецьких містах, коринфські аристократи були поважними землевласниками, але водночас — і судновласниками та лихварями. Саме від торгівлі вони отримували найбільші доходи. За правління Бакхіадів у Коринфі почали будувати швидкі кораблі одразу з трьома рядами весел — трієри. У міста з’явилися свої колонії, найвідомішою з яких стали Сиракузи. Вирушати за море коринфян, однак, змушували не лише торговельні інтереси. Населення міста швидко зростало, і для всіх мешканців просто не вистачало землі. Не дивно, що серед перших писаних законів, які для Коринфа створив притан Фідон (тезка аргоського царя), найвідомішим був той, що вимагав, аби кількість земельних ділянок завжди відповідала кількості громадян.

Грецька трієра (реконструкція XX ст.)

2. Встановлення тиранії. Закони Фідона не заспокоїли коринфського демосу. Невдоволення пануванням аристократії лише зростало. Настроями громадян скористався військовий командувач на ім’я Кіпсел. Його батько не належав до Бакхіадів і одружився на представниці цього роду лише тому, що наречена кульгала і ніхто не хотів брати її за дружину. За легендою, правителі міста хотіли вбити Кіпсела одразу після народження, але мати сховала його у скрині. «Скриня» грецькою звучить як «кіпсел», тож цілком можливо, що легенда виникла вже згодом, щоб пояснити дивне ім’я, адже Кіпсела не лише не вбили, а й доручили зреш­тою керувати військом.

Гончарна майстерня. Зображення на глиняній табличці (Лувр)

Командувач уславився не тільки перемогами, а й прихильним ставленням до пересічних коринфян. Боржникам він допомагав захищатися від вимог лихварів. І навіть віддавав громадянам гроші, які ті мали сплатити як штраф.

Не дивно, що народ підтримав Кіпсела, коли той захопив владу над містом і встановив тиранію. Бакхіадів вислали з міста, а можливо, вони й самі поквапилися втекти, остерігаючись розправи. Землі, відібрані у знаті, були розподілені між іншими громадянами. До того ж, тиран заснував кілька нових колоній, в яких усі охочі могли отримати ділянки для ведення власного господарства. В аристократів відібрали і повноваження суддів. Не на користь знаті були спрямовані також особливі закони проти «надмірної розкоші» і «ледарства». Обмежив тиран і кількість рабів, яку міг купити окремий громадянин, — окрім іншого, це змушувало багатіїв наймати на роботу вільних містян. При цьому Кіпсел заохочував розвиток ремесла — насамперед гончарства. Посуд, виготовлений у Коринфі за доби тиранії, й зараз знаходять у найвіддаленіших куточках Середземного моря.

3. Періандр. Коли Кіпсел помер, його владу успадкував син Періандр. Новий володар від природи був людиною незлобивою і навіть хотів примиритися зі знаттю. Але від цього кроку його нібито відмовив його старший приятель і спільник — мілетський тиран Фрасибул. Зрештою, Періандр відновив переслідування аристократії, ба навіть перевершив у цьому батька. Простолюд натомість отримав рівні права зі знаттю, а замість старого родового поділу громади тиран запровадив поділ за місцем проживання.

Періандр. Мармуровий бюст (Музей Піо-Клементіно)

Податки Періандр зменшив, а потім взагалі скасував. Адже для наповнення державної скарбниці цілком вистачало мита, що стягували з купців, які привозили товари до Коринфа. Щоб заохотити торгівлю, тиран почав карбувати власну монету і не шкодував грошей на облаштування міських гаваней та волоку, яким кораблі перетягували через Істмійський перешийок. Періандр заснував близько десятка колоній і повернув під владу Коринфа ті поселення, які здобули незалежність за правління Бакхіадів. Так виникла Коринфська морська держава.

Демос тирана любив, сусіди ставилися до нього з повагою, Періандра навіть вважали одним із семи наймудріших греків. Однак чим старше ставав тиран, тим більше боявся втратити владу. Щоб попередити замахи на своє життя, Періандр оточив себе кількома сотнями найманих охоронців. Потім заборонив будь-які об’єднання громадян та збори, окрім релігійних. Зрештою коринфяни зрозуміли, що тиран готовий знищити будь-кого, кого він вважатиме небезпечним для себе, і зненавиділи його. Оточений загальним презирством, Періандр відчув, що божеволіє. Він не став чекати смерті й сам наказав себе вбити — так, щоб його тіла не знайшли і не могли сплюндрувати.

4. Утвердження олігархії. Наступником Періандра став його небіж. Але він протримався при владі лише кілька років. Не маючи сили та передбачливості дядька, новий володар не зміг попередити заколоту проти своєї влади. Змовники вбили тирана і його тіло викинули за межі Коринфа. Натовп розграбував і зруйнував будинки володаря та його родичів.

Руїни храма Аполлона в Коринфі (сучасний вигляд)

Безлад у місті, однак, тривав недовго. Подібно до багатьох інших грецьких полісів, у Коринфі утвердилася олігархія. Усі державні справи тепер вирішувала міська Рада. І хоча діяла вона від імені усіх громадян, а не лише знаті, складалася Рада переважно з найзаможніших містян. А всі її рішення готували вісім урядовців — пробулів. Діяли у місті і народні збори, але вони могли тільки підтвердити чи відкинути рішення, винесені на їхній розгляд Радою. Морська держава, створена Періандром, розпалася, хоча деякі колонії і надалі залишалися під владою Коринфа.

Встановлення та повалення демократії в Мегарах

1. Мегари — від влади аристократії до тиранії. Північним сусідом Коринфа було місто Мегари. Знать у Мегарах панувала ще від гомерівських часів. Місцевим царям вдалося зберегти за собою лише обов’язки жерців, а справжню владу перебрала на себе аристократична Рада. Саме Рада призначала усіх посадовців, зокрема, й командувачів війська, яких було одразу п’ятеро.

Земель для скотарства чи землеробства в мегарських володіннях було небагато, тому місцевих мешканців, як і коринфян, годували мореплавство і торгівля. Щоправда, Істмійський перешийок біля Мегар був