Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко

16 вересня полк згідно з наказом штабу дивізії вирушив до Монастириськи і разом зі штабом пішли шляхом на Бучач. Під вечір затрималися в С. Озеряни, де зустріли піхоту Запорозької дивізії. Про ворога не чути.

17 вересня о 5-й ранку полк рушив на Бучач. Погода — тепла, ясна. Населення з цікавістю дивилося на частини, що вступали. Не затримуючись у Бучачі, полк із піснями пішов шляхом на Теребовлю, виславши чоловий і боковий роз'їзди. Ворога не видно.

У с. Могильниці затрималися на двогодинний відпочинок. О 6-й годині і вечора перейшли р. Серет і розташувалися ночувати в с. Залав'є, що за 2 км. від Теребовлі. Ворог зник, він на всьому фронті панічно тікає і, напевно, зупиниться тільки за Збручем.

"О 6-й вранці полк вирушив на Скалат через с. Іваньки, де мав години на спочинок, — розповідав Борис Монкевич. — Не доїжджаючи міста Гримайлова, праворуч помітили біля с. Елеонорівки куряву. В далековид було нидію обоз та кінноту, а ближче 4 вершники, що втікали у напрямку Гримайлова.

Зі штабу дивізії мали відомості, що у Хоросткові Волинська дивізія мала бій з ворогом, котрий тікав на м. Гримайлів і міг появитися на задах полку. Тому командант полку розсипав полк у лаву і повів у наступ. Гармати стали на позиції і відкрили вогонь по обозах і кінноті. Але, коли підійшли ближче, побачили, що то Волинська дивізія, котра гнала ворога із Хоросткова. 4 кінних волинців гналося за чотирма комуністами, двох з яких піймали Чорні. Це були агенти вознесенської чрезвичайки з Херсонщини, яких тут же розстріляли. Після цього полк перейшов через містечко Гримайлів і розташувався на ночівлю в с. Глібові, виставивши заставу і роз'їзди на Скалат.

Від Окремої кінної дивізії одержано вісті, що ворог у кількості 1600 табель має перейти у протинаступ з боку Тернополя. Це було відомо з оперативних ворожих наказів, захоплених у Теребовлі разом зі штабом 41 совєтської дивізії. Полк напоготові"].

Операції над Збручем

19 вересня о 4-й годині ранку полк вирушив на Тарноруду, яка була вже за Збручем. У Тарноруді отримано наказ зробити наскок на станцію Війтівці.

Під Війтівцями полк наткнувся на ворожу піхоту і табори. Розсипалися в лаву й атакували. Піхоту, яка чинила спротив, перерубали, а понад півсотні взято в полон. Це був армійський етап, що відходив на Проскурів. У той час до станції з боку Волочиська підійшли чотири ворожі потяги. Кулеметний вогонь затримав перший потяг, але надійшли ще три і, відстрілюючись, прорвалися на Проскурів.

На станції Війтівці здобуто чотири важкі кулемети і багато рушниць. В обозі знайшлося кілька діжок оселедців, яких козаки не іли кілька років. Ділили оселедці — пропустили ворожі потяги. Пізно вночі полк вирушив до с. Курінки (тепер у складі с. Куровечка. — Ред.), де й заночував.

20 вересня о 6-й годині ранку полк, вийшовши із с. Курінки, зайняв позицію перед залізницею Волочиськ — Проскурів. Запорозька дивізія тримала фронт на північ від полку. 2-й курінь із сотником [Віктором] Дяченком пішов на станцію Війтівці із завданням зірвати залізничний шлях.

О 8-й годині піхота Запорозької дивізії повела наступ на Волочиськ. Невдовзі з того напрямку почулася гарматна і рушнична стрілянина. З боку Волочиська показався ворожий бронепотяг. 2-й курінь ще не встиг зірвати шляху, і ворожий бронепотяг прорвався на повному ходу, обстрілюючи розташування полку з чотирьох гармат. Тим часом Запорозька дивізія вдерлася до Волочиська, але під натиском ворожої піхоти залишила місто і почала відходити.

У вечірні години полк [Чорних] отримав наказ відійти до с. Федірки, де стояв штаб Запорозької дивізії. Там отримав додатковий наказ перейти в с. Голохвости (тепер у складі с. Поляни. — Ред.), зайняти переправу на Мазурських хуторах і на 21 вересня почати наступ на Волочиськ. Усі гармати дивізії повинні були переправитися в Голохвостах через р. Збруч і з південного боку допомогти своїм вогнем здобути Волочиськ.

Поручник Броже о 9-й вечора вислав уперед 4-ту сотню, аби зайняла переправу на Мазурських хуторах. З цією сотнею пішла 2-га батарея полку під командою сотника [Дмитра] Ґонти. Пішли в напрямку с. Неміренці. Роз'їзд 4-ї сотні, входячи в село, наткнувся на кількох озброєних, що сиділи на колодках і вели розмову із селянами. На запитання, з якого вони полку, відповіли:

— Першого червоного козацтва.

Роз'їзд обстріляв їх і втік до сотні. Тієї миті гармати в'їхали до села, в якому було повно ворожої кінноти. Зупинилися в нерішучості, а потім звернули на польову доріжку, що вела до с. Голохвости. Невдовзі ворожий кулемет відкрив вогонь по гармашах. Йому відповів батарейний кулемет. За 10–15 хвилин полк в'їхав у Неміренці, ворог його зустрів кулеметним і рушничним вогнем. Полк на рисях проскочив греблю й полями пішов на Канівку, залишивши позаду кулеметну сотню та обози. Ворожа піхота із криками "ура!" кинулася на обоз. 3-тя сотня, яка була у прикритті, відкрила з коней вогонь, що дало змогу таборам і тачанкам повернутися і кар'єром гнати на с. Федірки, а звідтіль на Тарноруду. Ворожу кінноту стримувала наша 3-тя сотня.

Опівночі батарея прибула до с. Канівки. Глуха ніч. Переправи через р. Збруч і тут немає. Сотник Ґонта вирішив їхати на Тарноруду дорогою понад Збручем. Усіх морив сон, бо вже четверту добу не спали. Не доходячи з півкілометра до Тарноруди, при спускові з крутого схилу гори, через те що їздові дрімали, звалилася гармата, яка потягла за собою коней і людей. У непроглядній темноті тільки й було чути брязкіт падаючої гармати та крики козаків. Здавалося, що гармата придушила всіх. Кинулися рятувати, та виявилося, що цілі й коні, й люди. Зламався тільки дишель та погнулася скринька. Годині о 2-й батарея прийшла до Тарноруди, де з'єдналась із полком.

21 вересня від самого ранку під особистим керуванням командира димілії [Андрія Гулого] почали будувати міст через Збруч. Різали телеграфні стовпи, зривали дошки з підлоги розбитого будинку. Праця кипіла. До полудня був спокій. Спочатку показалися ворожі роз'їзди, а далі — наступ значних сил ворожої піхоти. Батарея стала на позицію і надзвичайно влучним вогнем затримала наступ, не даючи ворожим лавам зробити і кроку вперед.

Ворога затримували до 5-ї години пополудні, аби був готовий міст. Першими переправилися табори, гармати, за ними почала входити до села й піхота Запорозької дивізії.

Полк Чорних увесь час стояв напоготові на північному краю Тарноруди. Коли ворожа піхота досить близько підійшла до містечка, Чорні під проводом поручника Броже із криком "Слава!" пішли в атаку. Замиготіли шаблі, замайоріли на списах прапорці. Ворожа