Українська література » Наука, Освіта » Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

Читаємо онлайн Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
одній; і, зблизившись, вони впізнали одна одну! А впізнавши одне одного, всі люди, діти одного і єдиного Бога, з радісним тремтінням об’єднуються в одному братерстві! О Захід! О Схід! Підійдіть ближче один до одного, впізнайте один одного, привітайтеся, обійміться!..Але за матеріальним феноменом погляд мислителя відкриває обрії набагато ширші, аніж простори, які можна виміряти, неосяжні обрії, над якими пропливають найвеличніші долі, найуславленіші перемоги, найбезсмертніші абсолютні істини людського роду...Господи, нехай Твій божественний дух витає над цими водами! Нехай він відлітає й повертається від Заходу на Схід, від Сходу на Захід! О пресвятий Боже! Скористайся цим водним шляхом, щоби зблизити між собою людей!» 86

Здавалось, там зібрався цілий світ, щоб віддати шану ґрандіозному проектові, який благословив Бог і яким Він, звичайно, скористається для досягнення своїх божественних цілей. Колишні відмінності та заборони стерлися: Хрест дивився згори вниз на Півмісяць, Захід прийшов на Схід, щоб уже ніколи його не покинути (аж поки в липні 1956 р. Ґамаль Абдель Насер не активізує спроби Єгипту взяти канал під свій власний контроль, згадавши при цьому й ім’я де Леcсепcа). {124}

В ідеї Суецького каналу ми бачимо логічне завершення орієнталістської думки і, що цікавіше, орієнталістських зусиль. Колись для Заходу Азія символізувала мовчазну відстань і відчуженість; іслам уособлював збройну ворожість щодо європейського християнства. Щоб переступити через ці жахливі константи, треба було спочатку пізнати Схід, потім послати туди військо й підкорити його своїй владі, потім відтворити зусиллями вчених, солдатів та суддів, які віднайшли забуті мови, історії, раси й культури, щоб посилатися на них — нехтуючи вбогі нетрі сучасного Сходу, — як на справжній класичний Схід, що його можна було використати для управління Сходом сучасним та створення для нього законів. Темрява відступила й була замінена тепличними створіннями; вчені стали застосовувати слово «Орієнт», аби позначити те, що сучасна Європа нещодавно зробила зі Сходу, який досі зберіг свою неповторну ориґінальність. Де Леcсепc та його канал, у кінцевому підсумку, зруйнували віддаленість Сходу, його інтимну замкнутість від Заходу, його одвічну екзотичність. Як ото загорожа, що розділяє дві сусідні ділянки, може бути перетворена на водну артерію, так і Схід змінив свою субстанцію з активної ворожості на догідливе й слухняне партнерство. Після де Леcсепcа ніхто вже не міг говорити, що Схід належить до зовсім іншого світу в строгому значенні цього виразу. Існував віднині тільки «наш» світ, один об’єднаний світ, тому що Суецький канал переконав у цьому навіть тих останніх провінціалів, які досі вірили в різницю між двома світами. Після спорудження Суецького каналу поняття «східний», «орієнтальний» стало суто адміністративним або виконавчим, підпорядкованим демографічним, економічним та соціологічним факторам. Для імперіалістів, таких, як Бальфур, для антиімперіалістів, таких, як Дж. А. Гобсон, орієнтал, як і африканець, був представником підлеглої раси, а не тільки жителем певної географічної місцевості. Де Леcсепc зруйнував географічну ідентичність Сходу, затягнувши (майже буквально) Схід у Захід і остаточно розвіявши страх перед загрозою ісламу. Після цього з’являються нові категорії та новий досвід, зокрема й імперіалістичні, і з плином часу орієнталізм до них пристосується, хоча й не без труднощів. {125}

IV

КРИЗА

Спочатку може видатися не зовсім зрозумілим, що ми маємо на увазі, коли говоримо про текстуальний напрям думок, але людина, обізнана в літературі, набагато легше зрозуміє цю фразу, пригадавши, який світогляд критикує Вольтер у своєму «Кандіді» або навіть яке ставлення до реальності сатирично зобразив Сервантес у «Дон Кіхоті». Можна сказати, що ці письменники виявили виняткову проникливість, не погодившися з тим, що розвихрену, непередбачувану й проблематичну плутанину, в якій живуть люди, можна зрозуміти, начитавшись якихось книжок чи, скажімо, текстів; буквально застосувати до реальності те, що хтось там вичитав у книжках, означає наразити себе на ризик безумства або загибелі. Ми маємо не більше підстав скористатися текстом «Адаміса Галльського», щоб зрозуміти Іспанію шістнадцятого сторіччя (або сьогоднішню), аніж, скажімо, читати Біблію для того, щоб зрозуміти, як працює Палата громад у британському парламенті. Але очевидно, що люди завжди намагалися й намагаються використовувати тексти в такий простий до примітивізму спосіб, бо інакше ані «Кандід», ані «Дон Кіхот» не мали б серед читачів тієї популярності, яку вони мають сьогодні. Складається враження, що людям від природи властиво віддавати перевагу схематичній авторитетності тексту перед дезорієнтацією безпосередніх контактів із до себе подібними. Але чи ця людська вада притаманна нам завжди, чи існують обставини, за яких така текстуальна поведінка більш ймовірна, аніж завжди?

Дві ситуації сприяють текстуальній поведінці. Одну ми маємо тоді, коли людина стикається з чимось їй мало відомим і загрозливим і раніше далеким. У таких випадках нам доводиться звертатися не лише до свого попереднього досвіду, шукаючи там чогось схожого на нове явище або річ, а й також до всього, прочитаного на цю тему. Подорожні нотатки або путівники — це тексти настільки ж природні й настільки ж логічні у своїй композиції та у своєму застосуванні, як і будь-яка книжка, що {126} спадає на думку саме завдяки отій притаманній людям схильності звертатися до тексту, коли непевності мандрівки в чужих краях починають розхитувати душевну рівновагу подорожнього. Чимало мандрівників, розповідаючи про свої враження від чужої країни, кажуть, що побачили там зовсім не те, що сподівалися побачити, маючи на увазі, що реальність дуже відрізнялася від прочитаного ними про неї в книжці. Тому багато авторів подорожніх нотаток або путівників скомпоновують їх у такий спосіб, аби сказати, що та чи та країна схожа на те або те, або, ліпше, пишуть, що вона мальовнича, цікава, або що ціни там занадто високі й таке інше. Ідея в обох випадках полягає в тому, що люди, місцевості та досвід можуть бути завжди описані в книжці, й нерідко навіть буває так, що книжка (або текст) набуває більшої авторитетності та використовується частіше, аніж реальність, яку вона описує. Коли Фабріціо дель Донґо шукає битву під Ватерлоо, то курйоз не в тому, що він її так і не знаходить, а в тому, що він уявляє собі її так, як описуються битви в книжках.

Друга ситуація, сприятлива для текстуального напряму думок — це досягнення успіху. Якщо хтось прочитає книжку, де написано, що леви люті, й потім зустрічається з лютим левом (я, звичайно, спрощую), то вельми ймовірно, що ця людина з більшою охотою читатиме книжки цього самого автора й довірятиме їм. Але якщо, крім того, книжка про левів дає інструкції, як подолати лютого лева, й ці інструкції добре

Відгуки про книгу Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: