Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

11. Рубинштейн С.Л. Самосознание личности // Основы общей психологии. — СПб.: Питер Ком, 1999. — С. 522–634.

12. Саблин В.С., Слаква С.П. Психология человека. — М.: Зкзамен,

2004. - 352 с.

13. Столлер Р. Влияние биологических факторов на ґендерную идентичность // Сексология; Под. науч. ред. Д.Н. Исаева. — СПб.: Питер, 2001. — С. 133–144.

14. Фромм 3. Имеет ли быть? Пер с англ. — К.: Ника-Центр, 1998. - 392 с.

15. Цимбалюк І.М., Яницька О.Ю. Загальна психологія. — К.: ВД Професіонал, 2004. - 304 с.

16. Шапарь В.Б. Словарь практического психолога / В.Б. Шапарь. — М.: ООО АСТ; Харьков: Торсинг, 2004. - 734 с.

17. Юнг К.Г. Собрание сочинений / Пер. с нем. — М.: Канон (История психологии в памятниках). — Т.2: Конфликты детской души. — 336 с.

18. Смирнов А.Г. Практикум по общей психологии: Учеб. пособие.

— М.: Изд-во Института психотерапии, 2005. - 224 с.

1. Поняття про відчуття, фізіологічні основи відчуттів.

2. Види відчуттів.

3. Властивості відчуттів.

4. Розвиток відчуттів.

Повсякчас на людину безпосередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких, власне, i їх наявність, вона може визначати лише завдяки існуванню такого психічного явища як відчуття.

Спочатку вчення про відчуття виникло й розвивалося у філософії як частина теорії пізнання й трактувалося дуже широко, охоплюючи всі явища чуттєвого відображення. Давньогрецькі філософи Геракліт і Протагор ще в V ст. до н.е. розглядали відчуття як джерело людського пізнання.

У сучасній психологічній науці відчуття (англ. sensation) розуміють як пізнавальний психічний процес безпосереднього чуттєвого відображення (пізнання) окремих властивостей явищ та предметів об’єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття i збудженні нервових центрів кори головного мозку.

Фізіологічна основа відчуттів — складна діяльність органів чуття. I. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно організованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз, синтез подразників, — аналізаторами (від грец. аnalysis — розкладання, розчленування). Аналізатор складається з трьох частин:

— рецепторної (від лат. receptor — такий, що сприймає), яка перетворює енергію подразнення в процес нервового збудження;

— провідної (від лат. affero — приношу, доставляю), нерви якої передають сигнали збудження, які виникли в рецепторі, до вищих відділів центральної нервової системи, а також еферентної (від лат. efferens — такий, що виносить) нерви, по яких імпульси з вищих центрів нервової системи передаються до нижчих рівнів аналізаторів і регулюють їх активність;

— центральної, яка в корі та підкірці головного мозку здійснює

основну обробку нервових імпульсів, що надходять з периферії.

Відчуття виникає як відповідь, реакція нервової системи на той чи інший об’єктивний подразник. Під час дії на рецептор відповідного йому подразника енергія останнього перетворюється на нервовий процес — збудження. Збудження, що виникло, передається по провідних (аферентних) шляхах до коркових клітин аналізатора. Коли збудження доходить до цих клітин, виникає відповідь організму на подразнення.

Світ відчуттів різноманітний. Різні форми логічного групування відчуттів пов’язані з класифікаціями рецепторів, органів чуття та сенсорних систем.

У психології традиційно використовуються такі класифікації відчуттів:

— класична, за Аристотелем (384–322 до н.е.), яка групує відчуття за зовнішніми органами чуття (зір, слух, нюх, смак і дотик);

— за категоріями модальності, (за Г. фон Гельмгольцем (1821¬1894), яка є продовженням класичної класифікації відчуттів, оскільки модальності виділяються за відповідними органами чуття — зорова, слухова, дотикова тощо;

— на основі типу енергії адекватного подразника для відповідних рецепторів, за В. Вундтом (1832–1920), тобто відчуття поділяються на світлові, механічні (у тому числі звукові, тактильні, вестибулярні), хімічні, електричні, термічні;

— за критеріями об’єктивної (соматичної) локалізації рецепторів і суб’єктивної локалізації відчуттів, за Ч. Шеррінгтоном (1861–1952) — дистантні й контактні;

— за категорією субмодальності за Г. Хедом (1861–1940), — протопатичні й епікритичні.

Залежно від подразників, що їх викликають, і тих аналізаторів, які пристосовані до їх сприймання відчуття поділяють на три групи:

1. Екстероцептивні (від лат. еxter — зовнішній) — подразник міститься поза людиною. До них належать:

зорові — відчуття світла і кольору, що виникають унаслідок дії променів світла на сітківку ока. Завдяки зоровим відчуттям людина отримує 90 % інформації про навколишній світ: вона пізнає освітленість, колір речей, їх розміри, пропорції, конструкцію, об’єм, розміщення в просторі. За допомогою зору людина може розрізняти до 180 кольорових тонів і більш 10000 відтінків між ними. Колір впливає на емоційний стан людини. Наприклад, чорний пригнічує, ускладнює орієнтування. Зелений діє заспокійливо, блакитний породжує позитивні емоції, червоний збуджує почуття тривоги.

Відчуття кольору характеризується тоном (зумовлюється довжиною діючої світлової хвилі), яскравістю