Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

Тактильна чутливість неоднакова в різних частинах шкіри — найвища — на слизовій оболонці язика, губ, кінчиках пальців, найнижча — на спині, животі, ступнях.

Відомо, що навіть сліпі люди можуть займатись скульптурою завдяки розвинутій тактильній чутливості. У деяких глухих людей, настільки сильно розвивається вібраційна чутливість, що вони можуть слухати музику, кладучи руку на інструмент або повертаючись спиною до оркестру.

Температурні — відчуття холоду й тепла. Холодові і теплові рецептури адаптуються дуже слабо. Це означає, що за тривалої дії сталої температури, тобто незмінної температури самих рецепторів, зберігається незмінною частота імпульсів, які вони посилають. Теплові й холодові рецептори є датчиками абсолютної температури, а не її відносних змін.

Спеціальними дослідженнями встановлено, що загальна кількість точок холоду на всій поверхні людського тіла становить близько 250000, а тепла — тільки 30000; теплові рецептори залягають на глибині близько 0,3 мм, а холодові — 0,17 мм.

Термічні відчуття людини охоплюють усю гаму відтінків від нейтральної зони через «трохи холоднувато» до «холодно» і «нестерпно холодно». І в протилежний бік — через «теплувато», «тепло» до «жарко» чи «гаряче». При цьому крайні і холодові, і теплові відчуття без різкої межі переходять у відчуття болю.

Людина здатна вловлювати різницю температур до 0,2 °C. При цьому діапазон сприйманих внутрішньошкірних температур становить від +10 до +44,5 °C. Зверніть увагу — внутрішньошкірних! При температурах менш як +10 °C настає холодова блокада температурних волокон і волокон іншої чутливості. На цьому ґрунтується один зі способів знеболювання — «заморожування». А при температурах понад +44,5 °C на зміну відчуття «гаряче» приходить відчуття «боляче».

Больові — викликаються механічними, термічними, хімічними, електричними та іншими подразниками, сигналізують про небезпеку для організму й спонукають його до захисних рухів; характеризуються вираженим емоційним забарвленням й супроводжуються вегетативними зрушеннями — прискореним серцебиттям, розширеними зіницями тощо.

Больові відчуття відрізняються від відчуттів інших видів відсутністю адаптації.

2. Інтероцептивні (від лат. interior — внутрішній) — подразнення від внутрішніх органів викликають органічні відчуття (голод, спрага, ситість, нудота, зміни в діяльності серця, легенів тощо). Рецепторами внутрішніх органів пронизані тканини всіх органів: травлення, дихання, серцево-судинної системи, вегетативної нервової системи тощо.

Поява органічних відчуттів стимулює поведінкову активність, спрямовану на задоволення потреби в поновлюванні енергетичних і речових ресурсів організму.

Для органічних відчуттів характерним є емоційне забарвлення: негативні емоції виникають, наприклад, при розладі серцево- судинної діяльності — страх, при захворюваннях шлунка — апатія; позитивні емоції — при задоволенні органічних відчуттів.

3. Пропріоцептивні (від лат. proprius — власний) — подразнення від м’язів тіла. До них належать:

— кінестетичні (від грец. kinesis — рух) — відчуття рухів і положення частин тіла, підтримка м’язового тонусу, координація рухів, утворення рухових навичок;

— статичні (від грец. statos — стоячий, нерухомий) — відчуття статики тіла, його рівноваги, положення тіла в просторі, збереження рівноваги організму.

Загальними властивостями відчуттів, незалежно від того, якими подразниками вони зумовлюються і за участі яких аналізаторів виникають, є такі:

— якість — це основна властивість відчуття, що відрізняє його від інших відчуттів. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові — за тоном, насиченістю тощо;

- інтенсивність — це кількісна характеристика відчуттів, яка визначається силою діючого подразника й функціональним станом рецептора;

— тривалість — це інтервал часу, протягом якого виникає, розвивається й зникає відчуття, тобто тривалість його існування. При впливі подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через певний час, який називають латентний періодом відчуття.

Латентний період для різних видів відчуттів неоднаковий: смакові відчуття, наприклад, виникають через 50 мілісекунд після нанесення на поверхню язика хімічного подразника, тактильні — через 130 мілісекунд, больові — через 370 мілісекунд.

Подібно до того, як відчуття не виникає одночасно з початком дії подразника, так воно й не зникає одночасно з припиненням дії останнього. Ця інерція відчуттів проявляється в так званій післядії. Наприклад, оглушливі звуки викликають неприємні слухові відчуття й супроводжуються післядією — «дзвоном у вухах». Це явище спостерігається після припинення дії звукового імпульсу і продовжується упродовж кількох секунд залежно від інтенсивності й тривалості імпульсу.

Для відчуттів характерною є просторова локалізація подразника. Дистантні рецептори (зорові, слухові й нюхові) здійснюють просторовий аналіз і повідомляють про локалізацію подразника в просторі. Контактні відчуття (тактильні, больові, смакові) співвідносяться з тією частиною тіла, на яку діє подразник.

Відчуття характеризуються такими показниками як чутливість і пороги.

Чутливість — це здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його.

Поріг відчуття — це рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття.

Розрізняють абсолютний поріг і поріг розрізнення (диференційний).

Абсолютний поріг буває:

— нижній — це мінімальна сила подразника, яка викликає ледь помітне відчуття;

— верхній — це максимальна сила подразника, яка викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення сили подразника викликає неадекватне відчуття (больове).

Абсолютна чутливість і величина порогу відчуття перебувають у зворотній залежності: чим вищою є чутливість, тим нижчим є поріг чутливості і, навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає.

Поріг розрізнення —