Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер
У таборах загинув син російської поетки Анни Ахматової, яка жила в Ленінграді. Вона писала про «невинну Росію», яка скорчилася «під кривавим чоботом катів, під колесами чорних воронів». Невинна Росія являла собою багатонаціональну країну, Ленінград був космополітичним містом, а найбільший ризик чекав національні меншини. У 1937–1938 роках вірогідність того, що ленінградський поляк потрапить у в’язницю, була у 34 рази вища, ніж для громадян інших національностей. Поляка, який потрапив до ленінградського НКВД, швидше за все чекала смерть: 89 % заарештованих під час антипольської кампанії було розстріляно — як правило, протягом десяти днів після арешту. Ситуація в цілому по країні не надто відрізнялася: в середньому було розстріляно 79 % заарештованих поляків. Решту, ясна річ, не випустили: більшість отримали по 8-10 років таборів[187].
У той час ані ленінградці, ані поляки не уявляли собі цих цифр. Вони лише боялися, що на світанку постукають у двері й по них приїде душогубка, так званий «чорний ворон», машина НКВД. За спогадами одного поляка, люди лягали спати ввечері, не знаючи, що їх розбудить — сонце чи чорний ворон. Індустріалізація і колективізація розкидали поляків по всій величезній країні. А тепер їх мовби ніколи й не було. Наведу лише один приклад із тисяч: у скромному дерев’яному будинку в Кунцево на західній околиці Москви жило багато робітників, серед них — два поляки, механік і металург. 18 січня і 2 лютого 1938 року їх заарештували й розстріляли. Євгенія Бабушкіна, третя жертва антипольської кампанії в Кунцево, навіть не була полькою. Вона була перспективним і, очевидно, цілком лояльним хіміком-органіком. Але її матір колись працювала прачкою в польських дипломатів, тож заодно розстріляли і Євгенію[188].
Більшість радянських поляків жила не в російських містах типу Ленінграда чи Кунцево, а в західних областях Української і Білоруської PCP. У тих краях поляки мешкали сотні років. У XVII–XVIII століттях ці землі входили до складу Речі Посполитої. Впродовж XIX століття, колі ці території складали західні губернії Російської імперії, поляки втратили свій упривілейований статус, а в багатьох випадках асимілювалися серед українського і білоруського населення. Треба сказати, що іноді асиміляція йшла у зворотному напрямку: носії білоруської і української мови, бувало, вважали польську мовою високої цивілізації і воліли називатися поляками. Радянська національна політика 1920-х років підтримувала таких людей, навчаючи їх літературної польської у польськомовних школах. Під час Великого терору радянська влада знову виділила поляків, цього разу в негативному сенсі, прирікаючи їх на смерть або табори. Подібно до гонінь на євреїв у нацистській Німеччині, переслідування людини з етнічних причин в СРСР не конче означало, що ця людина ідентифікує себе з переслідуваною національністю[189].
В Білоруській PCP терор збігся з масовою чисткою серед республіканського партійного керівництва, яку проводив начальник тамтешнього НКВД Борис Берман. Він звинуватив місцевих комуністів у зловживанні політикою коренізації і підіграванні білоруському націоналізму. Згодом у подібному ключі українське НКВД пов’язувало «Польську військову організацію» з білоруською змовою. Громадян Білоруської PCP звинувачували в тому, що вони є «білоруськими націонал-фашистами», «польськими шпигунами» або і тим, і тим одночасно. Позаяк білоруські, так само як українські землі, було розділено між Польщею і СРСР, висувати такі звинувачення було нескладно. Простий інтерес до білоруської чи української культури означав інтерес до ситуації по інший бік державного кордону. Масові репресії в радянській Білорусі супроводжувалися свідомим знищенням білоруської культурної еліти. За словами одного з колег Бермана, він «знищив цвіт білоруської інтелігенції». Під час терору загинуло щонайменше 218 білоруських письменників. Берман говорив своїм підлеглим, що їхня кар’єра залежить від швидкого виконання наказу № 00485: «швидкість і якість в роботі з викриття й арешту польських шпигунів буде в першу чергу братися до уваги в оцінці кожного керівника»[190].
Берман і його підлеглі економили на масштабі, убиваючи людей рекордними темпами. Розстріли проходили в Курапатському лісі за дванадцять кілометрів на північ від Мінська. Цей ліс уславився білими квітами, які білоруською звуться «кураслепы», місцевою говіркою «курапати». По білих квітах день і ніч проїжджало стільки чорних воронів, що утворилася глибока колія, яку місцеві жителі назвали «дорогою смерті». В лісі вирубали п’ятнадцять гектарів сосен і викопали сотні могил. Засуджених людей ставили на краю ями, стріляли в потилицю, і ті падали вниз. Коли не вистачало набоїв, енкаведисти ставили людей в одну лінію, голова до голови, так, щоб одна куля могла прострелити кілька голів. Тіла звалювали в одну купу і засипали піском[191].
З 19 931 особи, заарештованих під час антипольської кампанії в Білоруській PCP, 17 772 отримали смертний вирок. Деякі з цих людей були білорусами, деякі євреями. Але більшість склали поляки, їх також переслідували під час боротьби з куркулями та інших чисток. У результаті терору в Білоруській PCP загинуло понад 60 тисяч поляків[192].
Польська операція була найбільш масштабною в Українській PCP, де жило близько 70 відсотків усього 600-тисячного польського населення СРСР. Під час цієї кампанії було заарештовано 55 928 осіб, з них 47 327 розстріляно. У 1937–1938 роках поляк ризикував потрапити за грати у дванадцять разів більше за інших громадян республіки. Саме в радянській Україні під час голоду виникла теорія про «Польську військову організацію», тут Балицький роками переслідував поляків. А коли Балицького прибрали, його колишній заступник і наступник Ізраїль Леплевський доводив свою пильність, організовуючи нову хвилю репресій. Леплевському це не дуже допомогло: у квітні 1938 року його теж заарештували й розстріляли ще до того, як антипольська операція в Україні добігла кінця. (Наступникові Леплевського Олександру Успенському вистачило розуму у вересні 1938 року зникнути, але його врешті-решт знайшли і розстріляли)[193].
Один із заступників Леплевського Лев Райхман вигадав критерії, під які підпадало практично все польське населення радянської України. Цікаво, що однією з підозрілих груп виявилися агенти НКВД, які працювали серед радянських поляків. Знову виникла дилема, яка постала була перед Балицьким, Леплевським та іншими енкаведистами. Щойно «з’ясували», що «Польська військова організація» активно діє не тільки в Українській PCP, а й по всьому Радянському Союзу, як НКВД отримало
