Третя світова: Битва за Україну - Юрій Георгійович Фельштинський
Важливими соціальними програмами, проголошеними Ющенком в період його правління, були програми з будівництва доступного житла, якого потребували понад 17 млн громадян України. Але обіцянки так і залишилися обіцянками, що так і не були реалізовані. У 2007 році, на зустрічі з українськими бізнесменами, Ющенко ініціював програму підтримки малозабезпечених дітей, багатодітних сімей, дітей-сиріт і проблемних дітей, позбавлених батьківського піклування, та спрямував на розгляд парламенту питання про підтримку сімей, що взяли дітей на усиновлення, вважаючи, що кожна дитина, яка залишилася без батьків, повинна знайти сім'ю. Ці програми підтримали відомі українські олігархи Віктор Пінчук та Рінат Ахметов, а також інші бізнесмени, завдяки чому програму вдалося реалізувати й створити національну державну підтримку усиновлення.
Одним з головних напрямків своєї діяльності Ющенко вважав реформування судової системи, МВС, органів прокуратури та СБУ. Проте гучно задекларовану реформу правоохоронної системи не тільки не провели, як на те сподівалося суспільство, але й ще більше заплутали взаємозв’язки законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Зі всього заявленого на початку правління Ющенкові вдалося змінити лише кадровий склад держапарату, призначивши на посади своїх прибічників, обмеживши при цьому їхній вплив та роздробивши служби на дрібні структури, які стали незалежними. Виняткову популярність і підтримку всіх автомобілістів отримала проведена Ющенком реформа ДАІ. На всеукраїнських зборах співробітників ДАІ президент несподівано оголосив про ліквідацію даної структури (за часів Януковича службу відродили). Прагнучи чисельно скоротити Службу безпеки України й виділивши в окремі структури Службу соціальних зв’язків та охорони інформації та Службу зовнішньої розвідки, Ющенко автоматично збільшив чисельність спецслужбовців, піджививши їх діяльність солідним бюджетом, а також посприяв появі нових силових академій. Окрім академій МВД та СБУ, з’явилася ще й Академія зовнішньої розвідки.
Ющенко планував провести, проте не довів до кінця, медичну реформу. Власне, він тільки встиг провести нараду про необхідність проведення реформи для збереження безоплатних медичних послуг. В результаті збільшили бюджетне фінансування державою медичних закладів, де ті, хто присягав клятвою Гіппократа (а не Піфагора, як одного разу сказав Янукович) могли виконувати свій професійний обов’язок. Однак медичну систему це не змінило, ефективність надання медичних послуг не стала кращою. Пацієнтів змушували приходити до лікарів зі своїми бинтами та ліками в одних випадках і грошима та подарунками — в інших.
Ющенко щиро хотів довести до кінця «справу Гонгадзе», арештувати та покарати не тільки виконавців цього вбивства — співробітників МВС, які виконували наказ про нейтралізацію невгодного журналіста, але й невстановлених замовників злочину. Численні повернення до даної справи тільки сприяли втечі чи загибелі ключових свідків, підозрюваних та обвинувачених. Головного свідка — міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка — знайшли мертвим на його заміській дачі за день до виклику до генпрокуратури. Точних імен замовників не назвали, відповідно, вони залишилися на волі.
Конфлікт Ющенка — Тимошенко
Уже в перші місяці перебування на президентському посту Ющенко та його оточення почали втрачати мандат довіри, одержаний на Майдані у 2004 році. Дует Ющенка-Тимошенко, що здавався декому ідеальним поєднанням під час передвиборних перегонів, почав тріщати по швах. Почасти це сталося через те, що в очолюваному Тимошенко уряді вона практично не мала прибічників (окрім голови СБУ Олександра Турчинова), й жоден з членів БЮТ не був призначений в Україні губернатором. Так що слабка позиція прем’єр-міністра змушувала її в багатьох питаннях опиратись виключно на особисту підтримку Ющенка. При цьому у розпочатому протистоянні Ющенка та Тимошенко деякі міністри та губернатори підтримали «принцесу» Помаранчевої революції, а не президента.
Позаяк між Ющенком та Тимошенко існувала попередня домовленість про призначення Тимошенко прем'єр-міністром, Ющенко зобов'язався довірити їй самостійно сформувати уряд зі своїх однодумців й тим самим покласти на Тимошенко політичну відповідальність за проведену нею політику. Але цього не сталося. Уряд Тимошенко виявився не командою однодумців, а кабінетом міністрів, складеним на компромісних засадах різними політичними силами, які прийшли до влади.
Крім того, при формуванні уряду порушився основний принцип розподілу бізнесу та політики. Міністрами ставали ангажовані бізнесом особи, до яких належала й сама Тимошенко. Проте це був наймолодший, орієнтований на Європу, тринадцятий за рахунком уряд незалежної України. Навіть силові міністерства в ньому вперше очолили цивільні особи. До складу Кабміну було введено посаду віце-прем'єра, що відповідав за європейську інтеграцію, а в кожному міністерстві створено відповідні підрозділи, які відповідали за даний напрямок. Міністерство закордонних справ України очолив прихильник НАТО та європейської інтеграції Борис Тарасюк.
Очолюваний Тимошенко перший уряд Ющенка, незважаючи на деякі розбіжності з президентським оточенням та РНБО, все-таки намагався реалізувати передвиборні зобов'язання, взяті на себе «помаранчевими» лідерами. Підвищили в півтора-два рази зарплати, пенсії та стипендії. Для запобігання скуповування землі олігархами, іноземцями та іноземними компаніями фракція Тимошенко в парламенті не допустила прийняття законів про продаж землі та домоглася введення мораторію на продаж сільськогосподарських угідь. Цей популістський крок Тимошенко привів до конфлікту з Ющенком, який вважав, що в державі необхідно ввести приватну власність на землю, створити земельний ринок. На думку президента, всі, хто може обробляти землю й спроможний підвищувати продуктивність сільського господарства, мали отримати можливість купувати її.
Численні аналітики вважали, що основна причина розбіжностей «ідеального дуету» ховалася не так в особистій неприязні, як у різних баченнях перспектив проведення реформи, їх форм та методів, а також захисті інтересів різноманітних фінансово-промислових груп. Для прикладу, Тимошенко звинувачувала президента у лобіюванні інтересів швейцарської компанії «РосУкрЕнерго», одна половина якої належала російському Газпрому, а друга — товаришові Ющенка, Дмитру Фірташу та чільним «регіоналам» Ахметову, Бойку та Льовочкіну[32].
Ющенко і Тимошенко також розходилися у питанні передачі шельфу Чорного та Азовського морів в довгострокову оренду компанії «Венко», за якою стояли Фірташ та Ахметов. Якщо подивитись на результати голосування з цього питання у Верховній Раді, то саме голосами «регіоналів» та «нашистів» у квітні 2006 року прийняли постанову парламенту про оренду шельфу компанією «Венко»[33]. Тимошенко вважала такий крок зрадою економічних інтересів України й образно заявила, що Ющенка усиновили олігархи з Партії регіонів, які очолювали компанії «РосУкрЕнерго» та «Венко Прикерченська». В
