Третя світова: Битва за Україну - Юрій Георгійович Фельштинський

у відпустку прем’єр-міністра Януковича (на його місце в якості в.о. прем’єр-міністра був назначений Микола Азаров) та сформувати нову Центральну виборчу комісію для підрахунку голосів. На засіданні Верховної Ради 8 грудня в діючі українські закони про вибори президента та місцевого самоуправління й до Конституції внесли відповідні зміни, що стали прологом політичної реформи, про необхідність якої так довго говорили опозиціонери. Парламент затвердив новий склад ЦВК. Того ж дня, 8 грудня, президент Кучма, який був на засіданні парламенту, безпосередньо у парламенті підписав затверджені Радою закони. Здавалося, політичну кризу подолали. Масові протести зупинилися, але наметове містечко на майдані Незалежності залишилося.

Третій тур президентських виборів в Україні опинився під пильною увагою міжнародних спостерігачів, а їх в Україну прибуло понад 12 тисяч. Кожна політична партія на всіх виборчих дільницях держави мала своїх спостерігачів. Рушійною політичною силою, що підтримувала Ющенка була коаліція «Сила народу» (в яку об’єдналися блок Ющенка «Наша Україна» та БЮТ). Також договір про підтримку Ющенка підписала Соціалістична партія України. До складу «Нашої України» входило близько десятка партій національно-демократичного напряму, серед них Народний Рух України й Українська народна партія. Головними діючими особами на політичній сцені «помаранчевої революції», без сумніву, стали Ющенко та Тимошенко, доповнюючи один одного.

Незважаючи на окремі спроби української центральної влади змінити ситуацію на користь свого кандидата Януковича, сталося те, що повинно було статися ще у другому турі. Повторне голосування, проведене 26 грудня, зафіксувало перемогу Ющенка з відривом у близько 8 %. Ющенко отримав майже 52 % голосів; Янукович — трохи більше 44 %. Як очікувалося, центральні та західні регіони України віддали свої голоси за Ющенка, а Південний Схід та Крим — за Януковича. Вибори були визнані такими, що відповідають міжнародним стандартами, без істотних порушень.

Віктор Янукович подав скаргу, аналогічну тій, що раніше подавав Ющенко, до Верховного Суду України. 20 січня Верховний Суд відхилив скаргу Януковича, а ЦВК офіційно оприлюднила результати виборів. В Західній і Центральній Україні запанував настрій загального тріумфу, люди вітали один одного з заслуженою перемогою, вважаючи її своєю особистою перемогою над авторитаризмом, бюрократією та олігархією. Громадяни вперше повірили, що народилася нова демократична Україна, яка має рухатися шляхом європейської цивілізації. Повірили і в те, що партійно-господарський феодалізм, що панував у державі, нарешті скінчиться. Зміна політичної еліти в Україні, докорінна зміна зовнішньополітичної орієнтації дозволили багатьом аналітикам говорити про низку «кольорових революцій» у світі. Помаранчева революція в Україні відповідала моделі революції в Сербії, коли громадяни боролися проти режиму Слободана Мілошевича; «Революції троянд» у Грузії; «Кедрової революції» в Лівані; «Тюльпанової революції» в Киргизії. Характерні особливості «кольорових» революцій — патріотичне та націоналістичне забарвлення, спонтанність, надреволюціонізм, радикалізм і навіть екстремізм, а головною рушійною силою всіх революцій виступала молодь, тобто студенти. Всі ці революції починалися із невдоволення результатами виборів, де перемагали кандидати від влади та закінчувалися масовими заворушеннями та протестами в країні, до тих пір, допоки протестувальники не виборювали перемогу для своїх прихильників.

20 січня Ющенко склав з себе депутатські повноваження. Верховна Рада призначила інавгурацію нового президента на 23 січня 2005 року. На інавгурацію з'їхалися глави держав та урядів багатьох країн близького й далекого зарубіжжя. Офіційна церемонія пройшла у Верховній Раді, де голова ЦВК оголосив результати виборів. Потім голова Конституційного Суду повідомив про відсутність перешкод для виконання новообраним президентом своїх обов'язків. Після цього Ющенко вийшов на трибуну й склав присягу українському народу, поклавши руку на Конституцію України та старовинне Пересопницьке Євангеліє, що на ньому присягали й попередні президенти країни. Отримавши посвідчення президента та символи державної влади, Ющенко звернувся до присутніх з інавгураційною промовою. Після цього спікер парламенту оголосив про складання повноважень уряду у зв'язку з обранням нового президента.

Формально ставши президентом, Ющенко у супроводі сім'ї пішов на Майдан, де його чекало близько півмільйона людей, які зустріли його бурхливими оваціями й криками «Ющенко, Ющенко!» Вперше за роки своєї незалежності перемогу на президентських виборах в Україні здобув народ. Звертаючись до своїх прихильників, Ющенко сказав:

«Після Помаранчевої революції ми стали жити в іншій державі — країні, де житимуть чесні журналісти, судді та чиновники. Сьогодні Україну знають у всьому світі. Тепер всі знають, що вона не просто знаходиться в Європі, але і є її центром».

Звертаючись до свого сина, Ющенко сказав: «Ти маєш ту країну, якої не було у мене. І ми створимо ту Україну, за яку не буде соромно нікому з нас». «Я вірю, що ви не віддасте нашу перемогу!», — завершив свою промову Ющенко, звертаючись до присутніх на площі.

Він відвідав у той день велику кількість місць в столиці, де його чекали прості люди, від щирого серця вітали його та себе з перемогою. Увечері в Народному домі вперше відбувся президентський бенкет на честь інавгурації Ющенка. Складалося враження, що Україна дихала повітрям свободи. Але це була лише ілюзія.

Феномен Юлії Тимошенко

Навряд чи хтось стане заперечувати те, що своїм успіхом багато в чому Ющенко завдячує своїй близькій соратниці Юлії Тимошенко. Жінці, для якої не шкодували епітетів: спочатку «Леді Ю» та «Помаранчева принцеса» або «Принцеса «помаранчевої революції»»; після неодноразових спроб влади запроторити її за грати: «Жанна Д’арк» та навіть «Графиня Монте-Крісто» (через її ув’язнення у жіночій Качанівській колонії Харкова).

Під час Помаранчевої революції Тимошенко стала особливо популярним політиком в очах народу. З нею та Ющенком українці пов’язували європейське майбутнє країни. Харизматична особистість Тимошенко, її напористість, безстрашність, за що її називали «самураєм у спідниці», зробили Юлю улюбленицею Майдану. Вона вміла себе подати… Коли проходила громадська інавгурація президента Ющенка на Майдані, люди чекали на його появу та зустріли Ющенка з бурхливою радістю. Трохи пізніше, порушуючи протокол, на що тоді ніхто не звернув уваги, з’явилася «королева Майдану» Тимошенко, і її народ зустрів ще з більшою радістю. Зовнішньо Юля виглядала справді як королева. Вона завжди вміла гарно виглядати, на відміну від своїх безликих «побратимів у боротьбі».

Дослідники біографії Тимошенко відзначали її «феноменальність», підкреслюючи ті чи інші якості як політика, людини та просто жінки. Можливо, її феномен ховається в обставинах направду важкого дитинства, коли батько залишив їх з матір’ю. Мати — простий диспетчер таксопарку у Дніпропетровську — ростила свою дочку сама, із останніх сил намагалась зробити все, що від неї залежало, щоб дитина не відчувала себе обділеною. З дитинства Леді Ю навчилася приймати самостійні рішення, захищаючись від настирливих хлопчаків. Замість ляльок грала у