Третя світова: Битва за Україну - Юрій Георгійович Фельштинський

Усі опитування, проведені різноманітними соціологічними службами, показували, що лідерами в передвиборній гонці є Ющенко та Янукович. За ними йшли Віктор Медведчук, лідер комуністів Петро Симоненко та лідер соціалістів Олександр Мороз. Янукович та Ющенко не поступались один одному, на фініш вони прийшли практично разом. Оприлюднені 31 жовтня 2004 офіційні результати виборів показали нічийний результат: Ющенко отримав 39,87 % голосів; Янукович — 39,32 %. Явка виборців виявилася рекордно високою — 75 %. Спостерігачі відзначили, що в ході передвиборчої кампанії були численні порушення. Наскільки ці порушення могли вплинути на результат виборів, ніхто сказати не міг. Але, оскільки жоден з кандидатів не набрав більше 50 %, необхідних для перемоги, на 21 листопада був призначений другий тур голосування.

Географічно симпатії виборців розділилися на дві частини. Центральні та західні області України проголосували за Ющенка. За винятком Закарпатської області, де живуть русини та угорці. Населення цих областей переважно говорить українською мовою та э вірянами Української греко-католицької та Української православної церкви Київського патріархату. Південно-східні регіони й Республіка Крим, де жителі воліли говорити російською та були парафіянами приходів Української православної церкви Московського патріархату, голосували за Януковича.

Виборча кампанія другого туру голосування виявилася особливою. Пропагандистські та адміністративні ресурси владної партії, яку представляв Янукович, кинули на підтримку провладного кандидата. Телеканали та засоби масової інформації, підконтрольні владі, теж працювали на нього. На білбордах всіх міст України красувалися портрети Януковича, який у своїй передвиборчій програмі навіть пообіцяв зробити російську мову другою державною мовою.

Володимир Путін двічі приїжджав до Києва, щоби засвідчити свою підтримку проросійському кандидатові. Всі лідери країн СНД (окрім президента Грузії Михайла Саакашвілі, що підтримав Ющенка) також дружно приєднались до пропагандистської кампанії, запевняючи український народ у вічній дружбі, у важливості збереження налагоджених ще з радянських часів народногосподарських зв'язків та кооперації. Лейтмотивом виступів було те, що з приходом до влади Януковича Україна займе гідне місце в Співдружності незалежних держав й стане локомотивом у створенні єдиного економічного та митного простору, а її економіка зможе вижити і буде процвітати тільки в тісній співпраці з Росією та іншими країнами СНД. Особливу «стурбованість» у сусідів України, в першу чергу у Росії, викликало «пригнічене» становище російськомовного населення й ситуація з утиском російської мови в Україні. Проросійські та російські аналітики лякали українців тим, що в разі приходу до влади Ющенка Україна вступить до НАТО й потрапить у фінансову залежність від Міжнародного валютного фонду та США.

Тоді ж, за наказом Кучми, в пресі була поширена інформація, що дружина Віктора Ющенка Катерина Чумаченко є співробітником Центрального розвідувального управління та спеціально була скерована Сполученими Штатами Америки до України, щоб стати агентом впливу. У публікаціях стверджувалося, що її далекоглядно «прикріпили» до діючого тоді голови Національного банку України Ющенка. Нібито їхня перша зустріч у літаку (де їхні місця виявилися поруч) та майбутній шлюб теж були організовані ЦРУ з метою формування з Ющенка американського агента впливу. Більш драматичних за своїм напруженням пристрастей та порушень під час президентських виборів історія України не знала.

Отруєння Віктора Ющенка та спроба фальсифікації виборів

Якщо припустити, що несанкціонований запис розмов в кабінеті президента Кучми у 2000 році проводив генерал Марчук (за яким стояли російські спецслужби), аби змусити Кучму піти у відставку та поступитися владою проросійському кандидату, то треба визнати, що операція закінчилася провалом. Кучма, незважаючи на цілий ряд скандалів та революцій, у відставку не пішов. Він залишався на посаді президента України до кінця свого конституційного терміну. У 2004 році Росія здійснила другу спробу захоплення контролю над Україною. У вересні 2004 року під час передвиборчої президентської кампанії, в якій двома головними конкурентами були прозахідний Віктор Ющенко та проросійський Віктор Янукович, Ющенка отруїли.

Отруєння здійснили ввечері 5 вересня під час вечері на дачі першого заступника голови СБУ генерала Володимира Сацюка, де колишній прем’єр-міністр (й тепер уже кандидат у президенти) Ющенко зустрівся з керівництвом СБУ.

Залишимо збоку численні версії, запущені для дезінформації в пресу і самими отруювачами, і політичними опонентами Ющенка (Партія регіонів, КПУ, адміністрація президента Кучми) про те, що ніякого отруєння не було, а була специфічна реакція організму Ющенка на з’їдені суші. Згодом стало відомо, що Ющенка отруїли діоксином. Цей діагноз встановили лікарі австрійської клініки «Рудольфінерхаус», куди 10 вересня був доправлений отруєний кандидат у президенти. Симптоми отруєння: гострий панкреатит, шлунково-кишкові болі, гострий біль у спині, кровоточиві язви. На думку лікарів, отрута до організму Ющенка потрапила за п’ять днів до госпіталізації, а саме 5 вересня. Зовнішній вигляд Ющенка змінився до невпізнання. Обличчя його було спотворене. Він перебував між життям та смертю; впродовж місяця після отруєння не в змозі був виступати. Проте вибори були призначені на 31 жовтня. А Ющенко істотну частину дорогоцінного передвиборчого часу змушений був витрачати на інтенсивне лікування. Рейтинг Ющенка поповз донизу. Якби Ющенко помер внаслідок отруєння чи зняв би свою кандидатуру за станом здоров’я, його проросійський опонент Янукович залишився б одноосібним лідером президентських перегонів.

Прокуратура порушила кримінальну справу за фактом отруєння Ющенка. Головним підозрюваним був Сацюк. Його декілька разів викликали на допит, однак офіційні обвинувачення йому не пред’явили та не арештували. Після всіх допитів та проведених експертиз прокуратурі так і не вдалося довести, що Ющенка отруїли саме під час вечері на дачі у Сацюка і що господар дачі був до цього причетний. Сацюк залишався свідком, аж доки йому не вдалося втекти за кордон. Не одразу стало відомо, що «закордоном» виявилася Росія. І коли після перемоги президента Ющенка Україна запросила у Росії видати Сацюка, російський уряд відповів, що Сацюк отримав у Росії політичний притулок й не може бути депортований[29].

21 листопада 2004 року, під час другого туру голосування була ще одна спроба позбутися Ющенка, а разом із ним і Тимошенко. Цього дня міська міліція на перехресті вулиць Володимирської та Саксаганського в центрі Києва затримала двох російських громадян, москвичів, з трьома кілограмами вибухівки в машині. Затриманими виявилися 35-річний Михайло Миколайович Шугай та 33-річний Марат Борисович Москвітін. Друга машина з вибухівкою була припаркована біля передвиборчого штабу Ющенка на вулиці Боричів Тік, 22А, навпроти резиденції посла США. В автомобілі знайшли «готовий підривний пристрій з радіолокаційним управлінням»[30]. Шугай та Москвітін зізналися, що за гроші повинні були здійснити теракти, спрямовані проти Ющенко та Тимошенко.

Хто конкретно відповідав за організацію даного замаху — про це громадськість так