Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Пояснити, що «геній» мав на увазі? Так, звісно, мудрий мій читачу, – тут усе зрозуміло. Вождь прагнув використовувати суд як інструмент терору із заздалегідь відомим вироком. Це не правосуддя. Це фікція. Як радянські вибори з одного кандидата. «Судити й розстріляти» – резолюції чинів НКВС у сталінські часи. Комуністи новітнього часу часто кажуть, що Сталін був душогубом, який викривив ленінські принципи. Ні, шановні, Сталін був вірним учнем і продовжувачем ідей Леніна. Тільки Ленін був набагато кровожерливішим. Просто йому історія часу при реальній (і при тому не зовсім одноосібній) владі відпустила 5 років, а Сталіну – майже 30, інакше б цей лисий гаркавий маніяк утопив би країну у крові. Хоча… Громадянська війна забрала 10,5 мільйонів життів. При цьому безпосередньо від бойових дій загинуло 2,5 осіб, а від терору – 2 мільйони. Жертвами «Червоного терору» стали 1,2 мільйони – у півтора рази більше, ніж від терору «білих» та різноманітних повстанців разом узятих. Плюс 2 мільйони назавжди виїхали за кордон. Так що і Леніну з Троцьким є чим «похвалитися».
До речі, про емігрантів. Починаючи з 1921 року, більшовики намагалися стріляти лише відносно маловідомих осіб і не у великих кількостях. Там десяток-другий, там три десятки. Винятки – священники, але стосовно них діяли інші мотиви. А більш-менш помітних постатей у науці, мистецтві, політиці тощо «просили» забиратися з країни геть. Або висилали силоміць. Саме це мав на увазі Ілліч, коли пропонував замінювати розстріли висилкою за кордон. Причина тут прозаїчна: радянська Росія та маріонеткові уряди «незалежних» республік знаходилися у глухій дипломатичній та економічній ізоляції. Ленін мріяв про сто тисяч тракторів – йому чомусь здавалося, що саме така їх кількість призведе до побудови комунізму. Але можливостей для будівництва тракторних заводів не було. Як і технологій. Майже всі фахівці втекли або потрапили під гарячу руку п’яних матросиків. Обладнання і технології існували за кордоном. Там же був і ринок збуту того, що могли експортувати комуністи, – шедеврів мистецтва, накопичених клятими буржуями; залишків золота, а також різноманітної сировини: нафти, лісу, марганцю, зерна тощо. Кляті імперіалісти ізоляцію підтримували, але зацікавленість у надприбутках мала перемогти хутчій рано, ніж пізно. Саме з 1921 починається низка переговорів про дипломатичне визнання радянської Росії з боку інших держав. Ті контакти було б дуже недоречно встановлювати на тлі масового знищення широко відомих у світі людей. Тому більшовики усіляко «сприяли» їхній еміграції. Та були серед їхніх опонентів такі, хто відмовився залишити батьківщину. І тоді… І тоді їх збирали разом, саджали на пароплави або потяги й відправляли примусово. В історію ця акція (ідея прийшла в ленінську голову одразу після підписання з Німеччиною угоди в Рапалло й встановлення з нею дипломатичних стосунків, а також після конференції в Генуї, на якій стало зрозуміло, що Німеччина – це лише початок і далі підуть угоди з іншими країнами) увійшла під назвою «Філософський корабель» – двома рейсами німецькі пароплави «Oberbürgermeister Haken» та «Preussen» у вересні і листопаді 1922 року вивезли з Петрограду до 160 осіб. Але ще були пароплави з Одеси до Константинополя, потяги у Латвію. Загалом було вислано 225 осіб і не лише з Росії, але й із Грузії, України тощо. Разом з членами родин назбирається кілька тисяч. Серед висланих були воістину видатні особистості: майбутній засновник соціологічного факультету Гарвардського університету Пітірім Сорокін; один із найвидатніших філософів ХХ століття, почесний доктор Кембриджського університету Микола Бердяєв та його колега Борис Вишеславцев; відомий філософ Іван Ільїн, якого так любить цитувати Володимир Путін; один із найталановитіших астрофізиків початку ХХ століття Всеволод Стратонов тощо.При цьому депортовані мали самі оплатити свою подорож і дати підписку про згоду на розстріл у випадку повернення із заслання. Було встановлено цілковиту заборону на вивезення не лише приватних бібліотек та коштовностей, але й особистих речей аж до натільних хрестиків. Усе це конфіскувалося. Усі гроші також. Дозволялося взяти з собою лише по двоє кальсонів, дві пари шкарпеток, піджак, брюки, пальто, капелюх і дві пари взуття. Уже важко хворий на той момент Володимир Ленін, який ще 27 травня 1922 року переніс перший інсульт, отримавши звістку про депортацію першої партії вигнанців 30 вересня, написав, що для нього ця радісна новина є найкращими ліками і справді невдовзі почав одужувати. Троцький про все це все висловився так: «Ми цих людей вислали тому, що розстріляти їх не було приводу, а терпіти було неможливо» [56]. Що тут скажеш – великі гуманісти та демократи зібралися за стінами Кремля. Любителі свободи слова. Вибіркової.
Як відверто писав «улюбленець партії» Микола Бухарін, головний редактор головної газети країни «Правда», – поки більшовики боролися за владу, вони виступали за свободу слова, тепер же, після того як владу здобуто, свобода слова більше непотрібна і її треба ліквідувати. І ліквідували. «Філософський корабель» був лише частиною цього грандіозного плану. І вже на всю котушку шурував Агітаційно-пропагандистський відділ ЦК РКП(б), знаменитий Агітпроп під керівництвом купецького сина, чергового недоучки товариша Андрія Сергійовича Бубнова, завалюючи країну плакатами, листівками, транспарантами та брехнею, брехнею, брехнею… Одночасно розгорнувся рух з ліквідації неписьменності – так званий «лікнеп» або російською «лікбез». Кожен населений пункт з числом неписьменних понад 15 осіб мусив мати т. з. «лікпункт» – школу грамоти. Термін навчання