ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

тепер вони голосно скаржаться на порушення правил. Ніхто не звертає на них уваги. Обидва просять покликати лікаря. 8612-й каже, що захворів і погано почувається. Він зазначає, що має дивне відчуття, наче в нього на голові арештантська шапочка, хоча він знає, що її там немає. Його вимогу побачитися з начальником в’язниці виконають пізніше того самого дня.

О четвертій годині в чемну камеру №3 повертають ліжка, оскільки увага охоронців спрямована на в’язнів із бунтівної камери №1. Наглядачів нічної зміни попросили прийти раніше, щоб разом з денною зміною штурмувати камеру, «стріляючи» вогнегасником у двері, аби налякати в’язнів. Вони роздягають в’язнів догола, забирають їхні ліжка і погрожують позбавити їх вечері, якщо вони й надалі не підкорятимуться. В’язні — вже й так голодні, бо пропустили обід, — поводяться похмуро і тихо.

КОМІСІЯ З РОЗГЛЯДУ СКАРГ В'ЯЗНІВ СТЕНФОРДСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ В'ЯЗНИЦІ

Усвідомлюючи, що ситуація стає загрозливою, я прошу начальника в’язниці оголосити по гучномовцю, що в’язні повинні вибрати трьох представників до нещодавно створеної комісії з розгляду скарг в’язнів Стенфордської окружної в’язниці, які зустрінуться з суперінтендантом Зімбардо, як тільки узгодять між собою, з якими скаргами бажають до нього звернутися. Згодом ми прочитали у листі Пола (5704) до дівчини, як він пишався тим, що його обрали головою комісії. Це досить промовисте визнання, яке свідчить, як звужуються горизонти в’язнів, як вони втрачають перспективу і починають жити «нинішньою миттю».

Комісія з розгляду скарг, що складається з трьох учасників: Пола (5704), Джима (4325) і Річа (1037), — повідомляє мені, що їхній контракт було неодноразово порушено. Вони підготували цілий список: охоронці виявляють як фізичну, так і словесну агресію; піддають їх зайвим утискам; їжа не відповідає вимогам; їм потрібні книжки, окуляри і ліки; одного запланованого побачення з друзями і родичами недостатньо; серед потреб дехто назвав богослужіння. Вони стверджують, що всі пункти виправдовують відкриту непокору, яку вони виявляли цілий день.

Я легко входжу в роль суперінтенданта, одягнувши дзеркальні окуляри. Я починаю з того, що кажу про свою впевненість у вирішенні конфлікту мирним шляхом, що приведе до злагоди та задоволення. Зазначаю, що комісія з розгляду скарг — чудовий перший крок у цьому напрямку. Я хочу співпрацювати з ними доти, доки вони представлятимуть інтереси решти в’язнів. «Проте ви повинні зрозуміти, що грубість і фізичні дії охорони спровоковані вашою поганою поведінкою. Ви самі створили цю ситуацію, порушуючи графік і посіявши паніку серед наглядачів, які ще погано знайомі зі своєю роботою. Вони позбавили вас багатьох привілеїв замість того, щоб застосувати фізичну силу до неслухняних в’язнів».

Члени комісії з розумінням кивають головами.

«Я обіцяю, що передам цей список скарг працівникам в’язниці сьогодні ввечері. Ми усунемо негативні чинники, наскільки це буде можливо, і врахуємо деякі ваші пропозиції. Завтра я запрошу тюремного капелана і влаштую ще один день відвідувань цього тижня».

«Це чудово, дякуємо», — каже голова комісії Пол (5704).

Решта кивають, погоджуючись із тим, що зробили важливий крок у напрямку цивілізованіших умов утримання у в’язниці.

Ми встаємо, тиснемо одне одному руки, і вони мирно йдуть. Я сподіваюся, що тепер члени комісії скажуть своїм приятелям заспокоїтися і надалі нам вдасться уникнути схожих конфліктів.

В'ЯЗЕНЬ 8612 ПОЧИНАЄ ЗРИВАТИСЯ

Даґ (8612) не збирається співпрацювати. Він не вірить у те, що скарги комісії буде почуто. Він непокірний — і це знову приводить його до Ями, де він безперестанку грюкає долонею в двері. Каже, що почувається хворим, і потребує зустрічі з начальником в’язниці. Невдовзі начальник в’язниці Джаффе запрошує Даґа до свого кабінету і вислуховує скарги в’язня щодо свавільної та «садистської» поведінки охоронців. Джаффе каже, що саме його поведінка спричиняє таку свавільну реакцію охоронців. Якщо Даґ більше співпрацюватиме, то Джаффе простежить за тим, щоб наглядачі поводилися з ним м’якше. Номер 8612 каже, що вийде з експерименту, якщо цього негайно не зроблять. Джаффе також занепокоєний скаргами Даґа на здоров’я і запитує, чи не потрібен йому лікар. Номер 8612 поки що відмовляється. Його відводять назад до камери, де він знову репетує, звертаючись до в’язня Річа (1037), який досі сидить у карцері, і скаржиться на нестерпні умови та знову вимагає візиту лікаря.

Попри те, що в’язень 8612 видається задоволеним розмовою з начальником в’язниці, він продовжує розлючено кричати, вимагаючи зустрічі «з суперінтендантом, зі сраним доктором Зімбардо». Я погоджуюсь негайно зустрітися з ним.

ЗУСТРІЧ З РЕАЛЬНІСТЮ

Вдень я вирішив влаштувати перший візит до в’язниці нашого консультанта Карло Прескотта. Він допоміг мені передбачити багато аспектів експерименту, щоб максимально відтворити справжні тюремні умови. Недавно Карло умовно-достроково звільнився з Сенквентінської в’язниці штату Каліфорнія, відсидівши там сімнадцять років. До того він сидів у в’язницях Фолсом і Вакавілл, переважно за збройне пограбування. Я зустрів його кілька місяців тому під час одного проекту, яким займалися мої студенти з курсу соціальної психології на тему поведінки людини в інституційному середовищі. Один з моїх студентів запросив Карло, щоб той поділився з учасниками проекту своїми враженнями від життя за ґратами.

Карло вийшов лише чотири місяці тому і був переповнений гнівом на несправедливість в’язничної системи. Він проклинав американський капіталізм, расизм, темношкірих колаборантів, що воюють проти своїх же братів, мілітаристів і багато іншого. Але він виявився на диво мудрим і проникливим, чудово розуміючи суть соціальної взаємодії, до того ж винятково красномовним власником глибокого баритону, здатним годинами говорити без упину. Я був заінтригований поглядами цього чоловіка, крім того, ми були майже однолітками — мені було тридцять вісім, а йому сорок, — і ми обидва з ґетто: зі Східного й Західного узбережжя. Але коли я вчився в коледжі, Карло сидів у в’язниці. Ми швидко заприятелювали. Я став його довіреною особою, терплячим слухачем його довгих монологів, психологом-консультантом і «агентом» для його робіт і лекцій. Першою його роботою було співвикладання зі мною нового курсу літньої школи в Стенфордському університеті з психології тюремного ув’язнення. Карло не тільки розказав студентам про свій досвід у найдрібніших деталях, а й посприяв тому, що інші колишні в’язні розказали про власний. Також ми запрошували в’язничних наглядачів, юристів й інших обізнаних в американській тюремній системі людей. Досвід й активна участь Карло допомогли надати нашому невеликому експериментові своєрідної достовірності, яка не мала аналогів у жодному схожому соціально-науковому дослідженні.

На годиннику майже сьома година вечора. Я і Карло переглядаємо відеозапис однієї з сьогоднішніх перекличок. Потім ми йдемо до мого кабінету обговорити, як ідуть справи і як провести