ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
«Я запитую ще раз: чому я повинен давати тобі подушку?»
«Бо я прошу вас, пане наглядач».
«Але ти взявся за роботу тільки через десять хвилин після решти, — каже Гельман. — Дивись мені, надалі починай працювати, коли тобі кажуть».
Попри погану поведінку 5704-го, Гельманн нарешті м’якшає і дає йому подушку.
Не бажаючи бути повністю відсунутим на задній план Гельманном, Барден каже 5704-му: «Подякуй як слід».
«Дякую».
«Скажи ще раз. Скажи: “Здоров’я вам, пане наглядач”».
Сарказму — хоч вухами жуй.
Гельманн з успіхом відокремлює 5704-го від друзів-революціонерів, просто змушуючи просити подушку. Примітивні особисті інтереси починають брати верх над солідарністю в’язнів.
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, 5704-Й!
В’язень Джеррі (5486) нагадує охоронцям про своє прохання привітати 5704-го, заспівавши йому «Happy Birthday». Це досить цікаво, адже в’язні дуже стомилися, й охоронці збираються відпустити їх до камер лягати спати. Можливо, це спроба відновити їхній зв’язок із нормальними ритуалами зовнішнього світу або невеличкий крок, щоб налагодити ситуацію, яка швидко виходить за межі нормальності.
Барден каже до Гельманна: «Нам потрібно обговорити пропозицію в’язня 5486, наглядачу. Він хоче заспівати привітальну пісню!»
Гельманнові не подобається, що вітання призначене 5704-му. «Це твій день народження, а ти не працював!»
В’язень відповідає, що не повинен працювати у свій день народження. Охоронці ходять уздовж шеренги і просять кожного сказати вголос, чи хоче він заспівати «Happy Birthday». Усі погоджуються, що правильніше сьогодні привітати 5704-го. Потім в’язню Габбі (7258) наказують заспівувати — і це єдині приємні звуки тут за весь день і ніч. Та спочатку виходить мікс звуків, бо одні співають: «З днем народження, друже», а інші — «З днем народження, 5704-й». Як тільки це чують Гельманн з Барденом, вони кричать на них.
Барден нагадує: «Цього джентльмена звати 5704-й. А тепер почнімо спочатку».
Гельманн хвалить 7258-го за його виконання: «Ти задав свінговий темп і не фальшивив». Він говорить про музичний розмір, демонструючи свої знання в царині музики. Але потім просить, щоб в’язні заспівали у традиційнішому стилі, і вони це роблять. Та їхній виступ далекий від ідеалу, і їм знову наказують: «Ще раз! Додайте ентузіазму! День народження у хлопця лише раз на рік».
Ця перерва у звичній рутині, ініційована в’язнем, щоб пережити разом хоч якість позитивні почуття, перетворюється на чергову нагоду продемонструвати розподіл сил: хто командує, а хто підкоряється.
Останній зрив і звільнення 8612-го
Погасили світло, і Дага (8612) нарешті вкотре випустили з карцеру, аж тут він зривається на крик: «Ісусе Христе, я ж кажу, я згораю зсередини! Хіба ти не знаєш?».
Під час другого візиту до Джаффе він гнівно кричить про свої муки: «Я хочу піти! В мене все пече всередині! Я не витримаю ще одну ніч! Я не можу цього терпіти! Мені потрібен юрист! Я ж маю право попросити юриста? Зв’яжіться з моєю мамою!».
Намагаючись нагадати собі, що це лише експеримент, він продовжує несамовито кричати: «Ви влізли мені в голову, в мою голову! Це експеримент... це контракт, а не рабство! Ви не маєте права виносити мені мозок!».
Він погрожує зробити будь-що, аби вийти на свободу, навіть порізати вени на зап’ястках: «Я зроблю все, щоб вийти! Я розвалю ваші камери, я переб’ю ваших наглядачів!».
Начальник намагається всіма силами його заспокоїти, але 8612-й і чути не хоче. Він кричить дедалі голосніше. Джаффе запевняє 8612-го, що його прохання серйозно розглянуть, як тільки він зможе поспілкуватися з одним із наших психологів-консультантів.
Скоро повертається Крейґ Гейні, який затримався за вечерею.
Прослухавши аудіозапис цієї драматичної сцени, він спілкується з 8612-м, щоб визначити, чи потрібно його випускати зараз, чи справді він переживає сильний емоційний стрес. У цей момент ми все ще не були певні того, що 8612-й не грає на публіку. Під час попереднього інтерв’ю ми дізналися, що він був лідером серед антивоєнних активістів у своєму університеті ще тільки рік тому. Як він міг «зламатися» лише за 36 годин?
Номер 8612 був дійсно розгубленим. Пізніше він сказав нам: «Я сам не міг зрозуміти, чи це тюремний досвід довів мене до зриву, чи я викликав у себе ці реакції свідомо».
Згодом у своєму аналізі Крейґ Гейні, який мав прийняти рішення самостійно (коли я обідав), яскраво описав свій внутрішній конфлікт:
Хоча зараз, при погляді в минуле, ця ситуація здається нескладною, тоді вона мене налякала. Я був аспірантом другого року навчання, ми вклали в цей проект величезну кількість часу, сил і грошей, і я знав, що, відпустивши учасника раніше, ми поставимо під загрозу весь план експерименту, який так ретельно складали і виконували. Жоден з нас, як експериментаторів, не очікував таких подій, і, звісно, ми не мали плану дій на випадок таких непередбачуваних обставин.
З іншого боку, очевидним був той факт, що хлопець просто дуже гостро переживає свій короткий досвід перебування в Стенфордській в’язниці, чого ми не очікували від жодного учасника навіть до кінця цих двох тижнів. Тож я вирішив звільнити 8612-го, віддавши перевагу етичним, гуманним інтересам супроти інтересів експерименту[64].
Крейґ сконтактувався з дівчиною 8612-го, яка швидко приїхала і забрала його самого і його речі. Крейґ нагадав їм обом, що раптом зранку Даґ і далі буде в стресі, то зможе звернутися до студентської поліклініки, бо ми домовилися з її працівниками про допомогу у разі схожих реакцій.
На щастя, Крейґ прийняв правильне рішення на гуманних і правових засадах. Це було правильне рішення, бо ж враховувало можливість негативного впливу на працівників установи і в’язнів, якби 8612-й і далі залишався у в’язниці у стані емоційного розладу. Втім, коли Крейґ повідомив Куртові й мені, що вирішив відпустити 8612-го, ми сприйняли цю новину скептично і вирішили, що він став жертвою акторського таланту 8612-го. Тільки після довгого обговорення всіх наявних фактів ми погодилися, що консультант
