Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен

правителів, мілетці вільно подорожували та спілкувались у шинках. Мілет був одним із перших по-справжньому вільних міст.

Мілет належав до союзу, утвореного іонійськими містами-колоніями. У XI ст. до н. е. іонійці заснували колонії вздовж берегів сучасної Анатолії. Землі узбережжя Іонії простягалися на сорок кілометрів углиб і на сто шістдесят кілометрів у довжину, від Мілета на північ, до міста Кими, території поблизу сучасної затоки Немрут. До складу союзу з дванадцяти міст також входили острови Кос і Самос.

Мілет розташовувався на півострові з чотирма гаванями. Серцем міста була гавань поблизу купальні. Як в одному з процвітаючих світових міст, у Мілеті до чужинців ставилися не ворожо, а під комерційним кутом зору. Іноземні купці могли вільно пересуватись і радитись у провулках міста. Недарма Мілет став популярним і найвизначнішим центром торгівлі у Середземному морі. Мілет був кінцевим пунктом на караванному шляху з Азії через Лідію. У Мілеті зустрічалися погоничі караванів з Азії та мореплавці з Греції. За свідченням історика Ганса Фурухагена, для людей, що багато подорожували, Мілет був сприятливим місцем для зустрічей і обміну досвідом. Там шукали найкращі методи вимірювання, мореплавства та прогнозування погоди. Там намагалися знайти раціональне пояснення явищам природи. Спілкування з торговцями Ассирії, Хеттської держави, Вавилонії, Сирії, Арамеї та Єгипту сприяло поширенню нових знань та іноземних звичаїв у Мілеті.

Шляхом торгівлі мілетці відкрили для себе також фінікійську культуру. Завдяки своїм високорозвиненим торговельним суднам фінікійці, що мешкали на території сучасного Лівану, мали перевагу на ринку півдня Середземного моря. Вони заснували безліч портових торгових міст, одним з яких був Карфаген. Євреї називали фінікійців «ханаанеями», що в перекладі з івриту означає «купець». Про велике значення торгових зв’язків між греками та фінікійцями свідчить те, що перші назвали останніх фойніке, вірогідно, за наз­вою пурпурової фарби, якою вони торгували.

Найвідоміший і найважливіший винахід фінікійців можна побачити на саркофазі біблзького царя Ахірама, датованому XI ст. до н. е. Саркофаг було знайдено на території сучасного міста Джубейль у 1923 р. Зараз він зберігається у Національному музеї Бейрута.

На саркофазі фінікійськими літерами написані найдревніші з відомих фінікійських текстів. Від фінікійської абетки після 750 р. до н. е. утворилася іонійська абеткова система. До того греки користувалися лінійним письмом Б, в якому налічувалося близько ста складових знаків.

Чотири перші літери у семітській фінікійській мові означають бика («алеф»), будинок («бет»), верблюда («ґімель») і двері («далет»). У Мілеті вони набули форми альфа, бета, гамма та дельта.

У Мілеті було зроблено важливе нововведення щодо абетки: до неї додали голосні літери. Написання стало більш легким, що надало значного поштовху розвиткові економіки. У текстах торгових угод стало менше підстав для різночитань, ніж раніше. З форми, прий­нятої в Мілеті, зрештою розвинулася грецька 24-літерна абетка, на якій базувалися пізніше також латиничне та кириличне письмо. Сімдесят відсотків населення Землі користуються латиничною абеткою. Кириличну абетку використовують понад двісті п’ятдесят мільйонів людей у Євразії. В Греції мілетську абетку й досі використовують у її початковій формі. В науці мілетські літери використовують у формулах математики, фізики та інших дисциплін для позначення величин і змінних.

Еволюція абетки: від фінікійських до грецьких і латинських літер. У літері «А» можна впізнати перевернуту голову бика, у «Б» — план будинку. Літера «Н» схожа на звивисту рибу чи змію. Розроблену в Мілеті абетку в 403 р. до н. е. було офіційно запроваджено в Афінах

Першопочатково абетка розвинулася через потребу записувати торгові угоди. Проте швидко з’явилася зацікавленість записувати також інше. Епоси, що передавалися з вуст в уста, зрештою перетворилися на письмові шедеври, з яких наступним поколінням залишилися, наприклад, «Іліада» та «Одіссея».

Деякі дослідники вважають, що Гомер був сліпим іонійським поетом із міста Смірни. Немає впевненості, чи був Гомер історичною особою. Також достоту невідомо, чи Гомер написав ці твори. «Іліада» та «Одіссея» вельми різні за своїм складом. Події відбуваються за часів Троянської війни, коли грецької абетки ще не вигадали. У будь-якому разі дехто, Гомер чи представник гільдії співців-поетів гомерідів (Homeridae), зібрав і впорядкував вірші, з яких утворилися «Іліада» та «Одіссея».

Не зрозуміло також, чи були вірші записані безпосередньо зі слів Гомера або співця-поета гільдії. Найдавніші зі знайдених текстів, написаних грецькою абеткою, датуються приблизно 730 р. до н. е. На думку деяких дослідників, вірші буди записані відразу після винайдення грецької абетки. Гомерові тексти, принаймні частково занотовані, використовувалися професійними промовцями віршів. У VII ст. до н. е. вони виконували рапсодії, акомпануючи собі на лірі. Гомерові вірші набули своєї остаточної форми починаючи з III ст. до н. е., коли писарі Александрійської бібліотеки були також редакторами текстів.

Поезія Гомера значно вплинула на філософську думку. Боги у його віршах людиноподібні. Вони відрізняються від людей лише тим, що є безсмертними і переважають силою. Людьми та богами керують передусім доля та провидіння, природний порядок Всесвіту.

Вплив іонійської культури на грецьке письмове та усне мовлення був значним. З діалекту Іонії сформувалася мова літератури й освіченості у грецькому світі. З неї утворилася класична грецька мова.

На ліричну поезію також впливали музичні стилі, що прийшли разом із гамою з сусідніх країн Лідії та Фрігії. Ще у григоріанських хоралах Середньовіччя вживали лідійську та фрігійську гаму.

Скрізь у грецькому світі ліричних віршів співали під акомпанемент ліри або подвійного гобоя авлоса. Дерев’яний духовий інструмент був невід’ємною частиною елегій, тужливих величальних поезій, для виконання яких потрібні музикант і співець. Вірші зазвичай були також піснями про кохання. Мімнерм зі Смірни писав застільну поезію, проте його пам’ятають завдяки любовним віршам на честь флейтистки