Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен

багатьох сучасних мегаполісах є пам’ятники не лише їхнім правителям, а й митцям, письменникам, винахідникам і дослідникам. Проте чи багатьом із них жилося свого часу добре у власних містах?

Перед Національною Академією Афін бачимо пам’ятник Сократові. Філософ сидить, глибоко поринувши у роздуми. Хоча Сократ визнавав, що по відношенню до афінян він настирливий, наче ґедзь, усе ж таки він залишався вірним своїм переконанням, згідно з якими відкрите, допитливе ставлення до світу та пізнання нового відкривають шлях до втілення блага. Сократ дуже дратував своє оточення, настільки, що його було засуджено до смертної кари. Після смерті Сократа молодий Платон утікає з Афін разом з іншими учнями, рятуючись від можливих переслідувань. Учневі Платона, Аристотелю, також довелося залишити Афіни, перебуваючи у вигнанні аж до самої смерті.

У Королівській Академії мистецтв Лондона можна побачити пам’ятник Джонові Локку, загорнутому в плащ. Революційні думки англійського філософа Джона Локка щодо права звинувачувати правителів у зловживанні владою визначним чином вплинули на Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки. У 1683 р. Локкові довелося тікати з Лондона. Свою книжку він написав у вигнанні.

На бульварі Сен-Жермен у Парижі є пам’ятник замисленому Дені Дідро. Під час роботи над своєю енциклопедією, першим у світі тлумачним словником такого роду, він увесь час протидіяв опонентам і цензурі. У 1749 р. Дідро був заарештований та ув’язнений на три місяці через твердження, що знання здобувають за допомогою відчуттів, а не як божественне одкровення.

Школи Платона й Аристотеля, Академія та Лікей (слова походять від назви гаю Академа та території біля храму Аполлона Лікейського) закарбувалися у мові та свідомості людства як осередки культури та свободи. Британський лібералізм і французьке Просвітництво також несуть у собі ідеали світла розуму та свободи думок. Прекрасні слова.

Сократ, Локк і Дідро на сьогодні є класиками та героями Афін, Лондона та Парижа. Але ці міста добре пам’ятають не лише свободу, культуру та просвітництво, а й вигнання, цензуру та спалення книжок. Жодне місце у світі не завжди було вільним і прогресивним, хоча там і зводилися пам’ятники на знак культурних звершень. Завжди були люди, які вважають себе наділеними ледве не божест­венним правом визначати, що є гарним смаком, про що можна говорити і що треба робити. Таких людей ми повсякчас зустрічаємо в навчальних закладах, на роботі, в уряді, комітетах із питань культури та партійних лавах. Вони уникають зустрічей із новими незвичайними людьми. Бо ж знайомство з новими людьми — це надмірні зусилля та тягар, оскільки існує небезпека, що доведеться захищати власну картину бачення світу або натрапити на дещо аж занадто екзотичне.

Разом із тим були місця, де у таких зустрічах бачили можливості, відкриті для всіх. Ця книжка розповідає про міста, в яких різні люди — переважно шукачі нового, експериментатори — мали змогу жити мирно, без переслідувань і обмежень. Міста розквітали, бо там заохочували до свободи думки та дії, розуміли іноземні мови і культури. Хоча зовнішні впливи й не завжди сприймали там як бажані, утім, уміли толерантно ставитися до несхожості. Звичайно, не обов’язково захоплюватися геть усім — достатньо зуміти витримати тих, хто захоплений. І коли в суспільстві схвалюють свободу й іноземні звичаї, результатом стає історія успіху в економіці, науці та мистецтві. Принаймні на якийсь час.

Мілет. Вільне античне місто

Домагайся краси у діяннях, а не у зовнішності.

Фалес Розташування Мілета на перетині торговельних шляхів зробило його відкритим до іноземних впливів. Тому він став портовим містом квітучої творчості, одним із найбільш жвавих у регіоні Середземного моря.

На узбережжі Туреччини, десять кілометрів на північ від міста Дідім, величні руїни простяглися посеред зеленої рівнини. З кам’яних сходів великого театру добре видно навколишні гори. На стадіоні поряд височіють кілька колон. Припікає сонце, і лише цикади порушують тишу. Важко уявити, що понад 2500 років тому на цьому самому місці було славетне жваве і мальовниче місто, широкі портові вулиці якого населяли мандрівники зі всього світу.

Більшість руїн Мілета датується Епохою еллінізму та Римської імперії. Навіть за великого бажання за їхнім виглядом не можна зрозуміти, наскільки винятковим є це місце. Хоча назва міста не залишилась у пам’яті багатьох, духовна спадщина Мілета, настільки ж древня, як культура античних Афін, продовжує жити.

У підручниках історії немає згадок про правителів Мілета, що разом зі своїми військами могли б принести славу та шану жителям міста. Заснований іонійцями Мілет не був військовою державою, і в ньому не цікавилися завоюваннями. Це не обов’язково погано. Замість хизування на парадах тут займалися торгівлею, винахід­ництвом і ставали заможними.

Абетка й Одіссея

За часів свого розквіту в VII—VI ст. до н. е. Мілет не мав ані зарозумілої аристократії, ані еліти. Не контрольовані всевидящим оком