Українська Національна Армія. Матеріяли до історії - Роман Колісник
Під командуванням ген. лейт. Жілєнкова і Мальцева на початку травня 1945 року біля м. Праги німці зосередили великі сили «РОА», що мали завдання спинити большевицький наступ на сході.
Згодом стало відомо, що війська «Руской Освободітєльной Армії» приєдналися до повстання чехів у Празі й з приходом туди большевиків піддалися їм. Тоді ж у Чехії Жілєнкова й Мальцева большевики повісили, як «предателей родіни», а з рядових «власовців» зробили м'ясну січку, їх клали рядами на землю й розчавлювали танками.
А. А. Власов, як відомо, також пізніше повис на шибениці в Москві.
Згинула гітлерівська Німеччина — не стало й «руского освободітєльного двіженія».
Не чуємо сьогодні його «відруху» й на етнографічних російських землях. Росіяни виявились нездатні вести провід у боротьбі з большевизмом. Такий неминучий кінець всіх російських «концепцій», що в тій або іншій замаскованій формі будуть протаскувати «ідеї» «єдіной нєдєлімой».
Тим часом український визвольний рух, в авангарді якого стоїть Українська Повстанча Армія, набрав таких розмірів, що про нього говорить цілий світ.
Щойно по двох роках після закінчення Другої світової війни російська еміграція знову починає активізуватись, висуваючи заяложену концепцію «єдіной нєдєлімой».
На противагу Антибольшевицькому Блоку Народів, ініційованому українцями, росіяни створили на еміграції в Німеччині «Російський Всенаціональний Союз Свободи» (?!). Не підлягає сумнівам, що, крім самих росіян, навряд чи знайдеться в тому «союзі» хоч одна «порядна душа» з-поміж «інородцев». Цей новий російський «союз» виключно з «союзом СССР» і «власовскім двіженієм» є не що інше, як намагання російської чорносотенщини «обуздать сепаратістов».
Не спить російська чорносотенщина й за океаном. Центральний орган російської соціал-демократичної партії «Соціалістіческій Вєстнік» в ч. 9/600 за 23 вересня 1947 року, що виходить в Нью-Йорку, пропагує на своїх сторінках «Програму устройства освобождьонной Росії» після розгрому СССР.
«Програма» не є чимсь новим, це копія згаданих нами попереду «концепцій» російського імперіалізму. Однак з огляду на те, що її друкують російські соціалісти, для нас, українців (а ми теж маємо соціалістів!), будуть цікаві в ній окремі місця. Подаємо в скороченні:
«ГОСУДАРСТВЄННИЙ СТРОЙ:
І. Тєріторії і народи, входящіе в состав Советского Союза, составляют Россійское Государство.
3. Верховная власть есть едіная для всего народа.
ГОСУДАРСТВЄННАЯ ПОЛІТІКА:
I. Общегосударственным язиком является язик русскій.
II. Отдельные народи, прі налічії необходімих історіческіх, культурних і хозяйственных данных, могут создавать в рамках Россійского Государства самоуправленія.
XI. НАЦІОНАЛЬНАЯ КУЛЬТУРА:
Россійская культура есть творчество всех народов Россійского Государства. Свобода і незавісімость етого творчества обєспєчіваєтся всем народом Россійского Государства в равной степені.
XII. НАРОДНОЄ ОБРАЗОВАНІЄ:
І. Обученіе в школах вєдьотся на родном языке. Русскій же язик является обязательным».
Хочеться вірити, що серед росіян знайдуться нарешті люди з тверезим розумом. Вони заради майбутнього російської нації прийдуть до голосу і знайдуть спільну мову з поневоленими народами червоної імперії СССР в побудові нового ладу на сході Європи.
Жадні махінації, що оперті на «єдіную нєдєлімую», при будь-яких її варіантах до співпраці українців з росіянами не ведуть.
Олег Гринів
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АРМІЯ В КОНТЕКСТІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
сторія Української Національної Армії належить тих сторінок Другої світової війни, які до цього часу на рідних землях залишаються «білою плямою». Було б неправильно відносити її до «чорних плям», цебто до подій, які фальшувались заідеологізованою совєтською історіографією, бо історія УНА не перекручувалась, а замовчувалась, заховувалась за сімома печатями. Для цього були причини, зумовлені конкретно-історичними обставинами.
По-перше, нещаслива доля УНА давала для цього підстави. Не можна не погодитись з такими міркуваннями Костя Паньківського: «Політичні керівники кожної нації відповідають, відколи існує світ, за те, що роблять, за свою політику. Успіхи роблять їх великими і славними, а невдачі відсувають в тінь, а дуже часто ставлять під суд як національних зрадників. Політичний провідник не може втекти від свого минулого або звільниться від відповідальности, а мусить бути готовим на громадський суд». Тривіальна істина, висловлена в думці, що переможців не судять, прямо підходить до порушеної проблеми. Переможці в Другій світовій війні натягали її історію на свій копил, не зустрічали упродовж тривалого часу заперечень.
По-друге, трагічні події у битві під Бродами спричинились до того, що дивізія «Галичина» опинилась далеко за межами батьківщини. УНА як формація завершальних тижнів війни не змогла проявитись, аби вкарбуватись у пам'яті тогочасного й майбутніх українських поколінь. Художня й наукова література, мемуаристика і періодика, що з'явились на чужині, в часи тоталітарного режиму, до вітчизняного читача не доходили.
По-третє, навіть у західноукраїнському регіоні відомості про дивізію були в ліпшому разі фрагментарні. Героїка Української Повстанської Армії заполонила пам'ять боротьби за волю України у поколінь повоєнного часу. Цьому сприяли насамперед пісенна народна творчість, що зберігалась у народі, незважаючи на більшовицький терор, перекази живих учасників боротьби. Як не дивно, широка пропагандистська кампанія проти УПА нерідко мала протилежний ефект, пробуджуючи зацікавлення серед населення.
Трактування більшовицькою окупаційною владою національно-визвольної боротьби в сорокових і на початку п'ятдесятих років як «бандерівської» зумовило те, що інші сили в цій боротьбі занурювались у води Лети.
Нарешті, по-четверте, гітлерівські окупанти нічим не поступались перед більшовиками за своєю жорстокістю, тому будь-який зв'язок з німецькими військами посилював упереджене ставлення до тих політичних сил, які розглядали його як тактичний хід. Ще й нині такий зв'язок, на думку деяких політиків і вчених, оцінюється лише негативно, хоч час бере своє — і відбувається переоцінка подій п'ятдесятирічної давнини.
Безумовно, процес переоцінки не простий. Не одне покоління українців вивчало історію свого народу як деякі дрібні епізоди в історії Росії. Доконечність очищення української історії від чужих намулів стикається з немалими труднощами. Якщо попереднім століттям присвячені фундаментальні праці визначних істориків, то на XX столітті мимоволі навіть у сумлінних істориків певні політичні симпатії давались взнаки. Щоправда, останні роки обнадіюють, бо до вітчизняного читача почала надходити різноманітна література про історію дивізії «Галичина».
Спроба показати місце дивізії в контексті української історії Другої світової війни зроблена в платформі національно-патріотичного блоку Львівщини «Україна й українці у Другій світовій війні». В ній зазначається: «При оцінці дивізії „Галичина“ треба брати до уваги принаймні три аргументи: спільні воєнні дії з німецькими військами проти більшовицьких окупантів розглядалися не як стратегічне, а як тактичне завдання для українців; воєнна ситуація диктувала вибір, тому
