Українська Національна Армія. Матеріяли до історії - Роман Колісник

У відозві «Український юначе!» наших хлопців закликали виконати «заповіт героїв Крут» і вступити в ряди борців разом з молоддю Европи, щоби допомогти в боротьбі проти заклятого ворога українського народу — більшовизму і боротись за волю «української батьківщини в Европі єдности, свободи й справедливости» та співпрацювати для нової Европи.

Як перша, так і друга відозва «Українські батьки!» вийшла без підписів. Основна ідея другої відозви віддзеркалена в таких словах: «Молодь Европи бореться проти спільного ворога, а матері всіх Европейських народів глядять спокійно у майбутнє, що його виборять їхні сини. Там, де ціла Европа бореться проти спільного ворога — большевизму, не сміє забракнути української молоді!».

Вже тут німці лукавили, адже відозва випущена після того, коли в Европі відкрився другий фронт.

Відозва запевнювала батьків, що їхні діти будуть під належною опікою українських священиків, отримуватимуть українські книжки та часописи і матимуть відповідний медичний догляд. Вони зможуть користуватись відпустками, листуватись з батьками. Та ще більші перспективи відкриються, мовляв, перед ними через два роки служби. «Першуни, — записано у відозві, — матимуть змогу студіювати за допомогою держави і матимуть право на безплатний вишкіл у їхньому званні».

Під третьою відозвою «Українська молоде! Твоє місце між нами!» стояли прізвища трьох керманичів — Відділу молоді УЦК Зенона Зеленого, Військової управи — Альфреда Бізанца і канцелярії Військової управи — Осипа Навроцького. Якщо хтось знав заздалегідь про цю відозву, то ймовірно тільки Альфред Бізанц, колишній підполковник УГА та Армії УНР, а в часи Другої світової війни, як згадувалось, голова Військової управи дивізії «Галичина». Він дав зрозуміти, що «підписи під відозвою поклало Гестапо, не питаючи нікого про згоду», бо «акція наказана самим Гітлером». Отже, протести марні.

Остання відозва ставила українській молоді за приклад німецьких ровесників, де п'ятнадцятирічні юнаки «діють активно як помічники в протилітунській обороні, а десятирічні хлопчики збирають прядиво і працюють як вістуни в авіації». Схвалювався також внесок у боротьбу проти ворога молоді Франції, Словаччини, Італії, Угорщини, Болгарії та Румунії. «Українська молоде, — запитувала відозва, — хочеш цим подіям, які Тебе безпосередньо обходять, приглядатися бездільно? Саме в цьому моменті, коли Твоя тісніша Батьківщина загрожена большевизмом, коли щодня приносяться криваві жертви на те, щоби Галичина лишилася тим, чим вона є, а саме Европейською країною».

Викликає здивування те, що Галичина тут названа Европейською країною, хоч відозва адресована українським юнакам.

Виникає питання: як здійснювалась сама акція? Автор праці «Військова управа та українська дивізія „Галичина“ Роман Колісник пише, що вербування відбувалось різними засобами пропаганди, обіцянками, а інколи шантажем і погрозами. Ще однозначніше висловився Зенон Зелений: „Методи цього набору були прості — дітей просто гнали до війська“».

Дещо інакше підійшов до цього питання американський історик Джон Армстронг. Він писав: «Сильне бажання українців створити міцну регулярну військову силу виникло з традиційного нахилу і раціональної калькуляції. Козацький мотив, що проник українську історію, спонукав сучасне покоління вважати досвід із зброєю основним атрибутом мужчини, а також істотним оборонним чинником України, що опинилась між сильними сусідами. Такий свіжий спомин про визвольну боротьбу Першої світової війни сильно скріпив традиційну пошану до збройних сил».

Звернемось до тих, хто в той час змушений був сам відповісти на питання: куди йти? Богдан Саламаха, який пішов у юнаки разом з рідним братом Володимиром, розповідає, що перше більшовицьке «визволення» галицьких земель допомогло зрозуміти справжню суть більшовицької неволі, а тому друге «визволення» наводило страх. Йти в УПА хлопці були ще занадто молоді. «І тому, — згадує Богдан Саламаха, — ми вирішили продовжувати навчання. А головне, думаю, було і те, що вже було видно: війна йде до свого фіналу, і, можливо, в тому випадку саме більше шансів лишитися живим». Врешті, в дивізію «Галичина» пішли отці — настоятелі Богдана з Малої духовної семінарії у Львові, чим дали особистий приклад семінаристам.

Не треба забувати тодішнього режиму, встановленого німцями на окупованих землях. Над юнаками тяжіла небезпека збірної, тобто колективної, відповідальности за різні вчинки проти німців. Під таку кару могли попасти й невинні. Не забуваймо примусового вивезення молоді з окупованих земель на примусові роботи в Німеччину.

Забираючи українських юнаків, німці не хотіли залишити їх як «живого матеріалу» більшовикам. «Визволителі» з відбитих від німців земель забирали дітей і гнали їх на першу лінію фронту.

Як і більшовики, німці вдавались до пропагандистських заходів. Вони привезли до Львова 210 добре одягнених і бадьорих юнаків з табору в Переворську. Формальна підстава полягала в тому, щоби юнаки попрощались з рідними перед від'їздом до Німеччини, а насправді німці мали намір заманити інших хлопців до служби в протилітунській обороні.

20 липня 1944 року з'явилась летючка з закликом до українських дівчат. В ній писалось: «Стань дружинницею авіації і візьми участь у боротьбі за вільну й нову Україну в Европі єдности, свободи й справедливости».

Летючка з'явилась у час, коли, за словами Зенона Зеленого, «валки з утікачами з України котились без перерви». Напевне, вони впливали більше, ніж суворі німецькі порядки і добре поставлена пропаганда. Як наслідок, юначок почало зголошуватись більше, ніж юнаків.

Так було залучено на військову допоміжну службу близько 10 тисяч українських юнаків і юначок, що становило десяту частину всіх мобілізованих німцями їхніх ровесників у різних країнах. Лише угорців і росіян було більше (відповідно — 50 і 14 тисяч). До них треба додати 7 тисяч латишів, 3 тисячі білорусів, 1,2 тисячі литовців, а також десь з 15 тисяч юнаків і юначок інших національностей (арабів, бельгійців, голландців, греків, італійців, словаків, французів, татар і т.д.).

Для української молоді встановлено два роки служби, що ставило її в невигідне становище порівняно з іншими народами. Наприклад, цей термін для естонців обмежувався сімома місяцями.

Ще одна несправедливість щодо української молоді, якої не знали представники інших народів. Німці фактично протиставили галицьких юнаків і дівчат молоді з Центральної України, Волині, Полісся та Підляшшя. Перших називали галичанами, і вони мали синьо-жовті опаски з золотими левами в ромбі, а другі — замість лева носили тризуб.

На жаль, для такого протиставлення можна було знайти аргументи, бо між галичанами та вихідцями з Центральної України виникали конфлікти на мовному ґрунті, оскільки наддніпрянці нерідко розмовляли між собою по-російському, проти чого протестували галичани. Проте такі незгоди вдавалось залагодити при вдумливому підході. Так, наприклад, врегульовувались конфлікти серед юначок у таборі в поморському місті Пютніці. Лише