Українська Національна Армія. Матеріяли до історії - Роман Колісник

Через два роки після його появи сталася нова подія: «власовський рух» оформився в «Комітет Освобожденія Народов Росії». З приводу заснування цього комітету в його органі «Воля Народа» від 15. XI. 1944 року читаємо:

«За останній час на пропозицію генерала А. А. Власова відбулося кілька нарад представників народів Росії з метою об'єднання всіх сил для боротьби з большевизмом. Внаслідок розмов засновано „Комітет Освобожденія Народов Росії“ — як єдиний політичний і організаційний центр визвольної боротьби народів Росії».

14 листопда 1944 року в Празі цей комітет було затверджено, головою обрано А. А. Власова й прийнято маніфест, як загальну програму визвольної боротьби народів Росії.

Українські політичні кола на еміграції ще раніше добачали справжні заміри російської чорносотенщини, тому ніякої участи в тих «переговорах» з Власовим не брали.

Однак А. А. Власова це не бентежило, і такого «прєдставітєля от українского народа» він знайшов в особі «літератора» Ю. Я. Музиченка.

Хто ця людина? Яке вона мала право виступати (хай навіть як фікція!) від імени українського народу?

Коротенька «біографія» цього «прєдставітєля» буде найліпшою характеристикою його «авторитетної» особи в українському середовищі.

Ю. Я. Музиченко до німецько-большевицької війни працював в культурно-освітньому відділі Київської радіостанції (довірена особа!). З втечею большевиків з України дістався до Німеччини. Безпросвітний п'яниця. Розповідають, що для участи в празькій конференції йому дали «друз'я» чорний фрак. До Праги він у ньому не доїхав, бо в дорозі пропив.

Така була постать «прєдставітєля», що виступав від імени українського народу в комітеті Власова.

Щодо «маніфесту», то навряд чи можна було придумати більш цинічний твір. Наведемо тут тільки кілька місць, щоб кожен українець побачив, яка віддаль лежить між тим, що в ньому «проголошено», й тим, що «власовщина» провадила на практиці.

Ось кілька виїмків, які ганьблять большевицький лад:

«Немає більшого злочину, ніж пригнічення другого народу та нав'язування йому своєї волі»

або:

«Большевики відняли у народів Росії право на національну незалежність, розвиток і самобутність».

А ось одна з обіцянок «комітєта» народам майбутньої «свободной Росії»:

«І. Рівність всіх народів Росії і їх дійсне право на національний розвиток, самовизначення й державну самостійність».

Як бачимо, власовська «критика» большевизму убивча, знамениті обіцянки, тільки інакше все це виглядає в детально розробленій «власовській програмі» під назвою «Схема національно-трудового союза», яка має служити «дороговказом» в побудові отої «Свободной Росії».

Вже у «Введенії» до згаданої «схеми» знаходимо давно розвінчані російські імперіалістичні «теорії». Нижче подаємо зміст двох параграфів:

«20. Російська нація є тісна сім'я народів і народностей, що об'єдналися довкола російського народу й усвідомили на протязі багатовікової спільної історичної долі спільність державних, економічних і культурних інтересів. Російський народ в силу високого рівня своєї культури, в силу своєї багаточисельности й географічного положення відігравав об'єднуючу роль в творенні Російської Нації.

Всі сини Російської Нації рівноправні — великорос і тунгуз, мордвин і калмик.

22. Поскільки ідея Росії і ідея справедливости суспільного життя, ідея здійснення правди на землі й саморозвою не тільки заради себе, але й заради других, то, визнаючи самобутність Росії як культурно-історичного явища, треба визнати і світове покликання нашої „родіни“».

Як бачимо, російська чорносотенщина навіть на думці не має зректися загарбаних у різні історичні періоди чужих земель України, Білорусі, Кавказу й інших, бо для них це було лише «об'єднання довкола російського народу».

Що ж до «світового покликання родіни», то цей російський месіанізм досить зручно втілений в нещодавно легалізованому Комінтерні.

Від першої і до останньої сторінки «схема» написана «по образу і подобію» сталінської конституції. От хоч би взяти питання державної мови. Чорносотенці пишуть:

«Оскільки російський народ історично й геополітично є основним серед рівних народів Російської Нації, то мова російського народу, який є абсолютною більшістю населення Росії, визнається загальнодержавною мовою».

Таке ж обґрунтування щодо введення російської мови як державної в СССР знаходимо й у сталінській конституції.

В чому ж різниця, «господа-товарищі», державного «устрою» ваших «государств»?

Хіба тільки в тому, що на місце Сталіна мав прийти Власов! Яке ставлення до заснування «Комітета Освобожденія Народов Росії» зайняли українські політичні кола на еміграції, знаходимо в газеті «Краківські Вісті» від 2 грудня 1944 року. Зі статті під наголовком «Довкола Комітету Визволення Народів Росії» читаємо:

«Український світ, що від кінця 1917 року стоїть у безупинній боротьбі з московським большевизмом і в тій боротьбі поніс величезні жертви, може тільки радіти, що серед російського народу збудився почин до активної боротьби з деспотією Сталіна. Українське громадянство тривожиться одним, а саме, щоб той російський почин не ускладнив собі та іншим намагання створити вільне та впорядковане життя народів Сходу Европи. Важно, щоб Комітету очолюваний генералом Власовим, не йшов слідами російських генералів, напр. Денікіна. Адже Денікін, як відомо, замість зосередити всі свої задуми і чини на боротьбі з большевизмом, почав цілком непотрібну війну з Україною, яка саме воювала тоді з советами. Таким способом можна тільки розпорошити свої власні сили та допомогти большевикам, створюючи нові непотрібні міжнаціональні суперечки й напруження».

Подібне ставлення до Комітету зайняв тоді й козачий рух. В «Козачому Віснику» від 15. XI. 1944 року в ч. 24 читаємо:

«Заснуванням Комітету російський народ формально висловлює свою готовість боротися проти большевизму. Треба думати, що одночасно це свідчить про те, що в російському народі починається оздоровлення від большевицького чаду, на який він хворіє від 1917 року».

Ці два зауваження української й козачої преси повністю характеризують ставлення поневолених народів до очолюваного росіянами «визвольного руху».

«ВЛАСОВЩИНА»

З виникненням «власовщини» українські політичні й громадські кола відчули нову небезпеку для українського народу, що крилася за лаштунками новітнього російського імперіалізму.

Небезпека була тим більша, що у своїх замірах «спасенія єдіной нєдєлімой» об'єдналися між собою представники двох російських імперіалізмів: чорносотенно-білогвардійського (стара еміграція) та большевицького (на теренах Німеччини).

Мільйонові маси військовополонених українців, що походили з СССР, та вивезена на примусові роботи до Німеччини українська молодь були тим гарматним м'ясом, на яке розраховував А. А. Власов, створюючи «РОА».

Перед українськими громадськими установами за кордоном стояло завдання урятувати цю частину українського народу від апетитів «власовщини». Найгіршим було те, що німці трактували українців з-під совєтів, як «остів», отже фактично позбавляли їх національного означення, а «власовщина» претендувала на «остів», як на «русскіх людей». Українські комітети