Розпали вогонь! Поради для тих, хто шукає свій шлях - Даніелла Лапорт

Та перш ніж ви скажете «так» усьому доброму… Вам, мабуть, треба навчитися говорити «ні» всьому іншому.

«ПРИПИНИТИ БОРОТЬБУ»: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ

Це не так «припинити боротьбу», як… «зупинитися», «зробити паузу», «відійти», «залишити», «відпустити», «поступово полишити», «завершити», «відкланятися», «змінити курс», «з’ясувати», «зосередитися», «вдосконалити», «посунути», «змінити».

Ейфорія від визнання того, як вам паскудно

«Якщо я ще трохи зачекаю, вона, можливо, увійде в ритм». «Він зміниться; мені лише треба бути гнучкішою». «Якщо я віддаватимуся роботі по-справжньому, я навчуся її любити». Іноді наше почуття обов’язку засліплює нас так, що ми не помічаємо підказок долі. Просто «зізнайтеся — це явно не спрацьовує».

Крок 1. Дізнайтеся, щó зруйновано, завдає болю, викликає відчуття гіркоти, щó безнадійно зіпсовано, вічно дратує.

Крок 2. Не турбуйтеся щодо того, як саме все залагодити.

Крок 3. Повторно підтвердьте свою проблему, аби чітко усвідомити ступінь паскудності вашої ситуації. Поки що не треба примушувати себе до радісних думок. Просто з безжальною прямотою визначте, щó саме погано. Тоді — й лише тоді — з’являться рішення.

Коли реальність відкриється, ви відчуваєте короткочасний кайф. Полегшення! Це ейфорія від визнання того, як вам паскудно. А насолода від усвідомлення істини дозволяє вам по-новому, з виграшної позиції побачити свій подальший шлях.

Ознаки паскудності

Червоний рівень небезпеки: обурення

Успіх — справа серйозна, ви маєте діяти швидко та енергійно. Ви маєте снідати високоенергетичними Wheaties[74]. Одначе є різниця між напруженою роботою, що приносить задоволення, і безглуздою ви­снажливою працею. Гарувати довго неможливо. Це знесилює вас.

Коли ви змушуєте себе робити речі, що викликають ваше обурення, ви відчуваєте… обурення. Яка користь від дисциплінованості та витривалості, коли ви постійно збурені? Відчуваєте занепокоєння, образу, роздратованість, злобу. Обурення — це отрута. Воно псує вашу самооцінку / репутацію, лягає тягарем на ваші добрі наміри, позбавляє пристрасті будь-які стосунки. Минає час, і рослина, що виростає з обурення, родить зелені, кислі плоди, які нікуди не годяться. Неможливо сьогодні кинути в землю насіння страждань і сподіватися зібрати соковитий, достиглий урожай наступного сезону.

Що вам доводиться робити чи терпіти попри те, що це вас обурює? Як виполоти той бур’ян з вашого городу — просто зараз?

— Були одні клієнти, які доводили мене до сказу. Вони не розуміли, що таке «остаточні рішення», вони сумнівалися, ставили ті самі запитання знову та знову і при цьому були вкрай люб’язні. Чудові люди — просто страждали на хронічну нерішучість, — пояснює Кріс. — Я тримався кілька місяців, адже вони були такими приємними! Я витрачав так багато часу, опікуючись ними, що фактично був у збитку, проте відчував, що на мені лежить повна відповідальність за завершення проекту. Я все доводжу до пуття, буквально все.

Я можу поручитися за нього. Кріс — один із тих надзвичайно відповідальних, неймовірно надійних людей, мати яких у своєму житті — справжній подарунок. Але навіть надлюдина має свої межі.

— Дійшло до того, що після чергового малозрозумілого листа, якого я отримав від них електронною поштою, мені захотілося відламати від ноутбука кришку й бити нею себе по голові. У той час як мої пальці друкували: «Сподіваюсь, це зрозуміло. Щиро ваш, Кріс», я горлав: «А що в біса я пояснював вам упродовж чотирьох місяців, безграмотні недоумки!» Я божеволів від обурення. Одне лише текстове повідомлення від них було здатне перетворити мене на вовкулаку. Я втратив сон. Я гримав на своїх дітей. Я з усіма поводився кепсько.

То що ж відіграло роль срібної кулі? Назвімо цей магічний спосіб боротьби з нечистю просто: божевільна розв’язка.

— Я дав їм зрозуміти, що зробив для них усе можливе, що мені було важко прийняти таке рішення, та більше я не міг бути для них корисним. Я повернув їм гроші, виплачені за поточний місяць, усі їхні файли та пообіцяв увести в курс справи підрядника, якого вони знайдуть на моє місце. Я глибоко вдихнув, натискаючи «Надіслати», а потім відтворив переможний удар каратиста.

Щойно Кріс сплатив митний збір на пункті пропуску до «міста Божевільних», сталося диво, як зазвичай і трапляється, коли ми керуємося здоровим глуздом: наступного тижня з’явився омріяний клієнт — з набитими кишенями та схильний до рішучості.

Якщо ви не в змозі негайно усунути зі свого життя огидні та обурливі завдання, розплануйте, як це зробити поступово. Ви почуватиметеся так, ніби скинули баласт і полетіли. Складіть план, який дозволить вам набрати швидкість.

Тривога недільного вечора

Вона починає підкрадатися десь біля восьмої години напередодні робочого тижня. Гадаю, латиною це називається «жахус гидотіс понеділкіс». Ви починаєте думати про те, що чекає на вас у понеділок. Вимальовується загрозлива картина. Цілі, яких треба досягти, важливі переговори, вибір одягу. Як удавати свою вмотивованість цього тижня? В очікуванні шлунок починає стискатися від спазмів, зникає найменший шанс насолодитися останніми годинами свободи.

Не сприйміть це помилково за мандраж перед виступом або здорове хвилювання. То зовсім інше. То сущий, безперечний жах.

І це геть виснажує. Якщо напади «жахусу» стали для вас звичними, ви повинні переосмислити для себе поняття щастя. Можливо, це життя, на яке ви чекаєте з нетерпінням кожного Божого дня, без винятку?

Гнітюча неузгодженість

Увесь всесвіт — це великий зал із дзеркал.

Аліса Бейлі[75]

Що відбивається у вашому дзеркалі життя ? Коли нічого не стикується, коли одна халепа міняє іншу, ви, мабуть, починаєте молитися й просити Всесвіт надіслати вам магічні знаки: «Милостивий Боже, якщо я маю зателефонувати йому, дай мені знак. Якщо “так” — постукай двічі, якщо “ні” — один раз».

Коли йдеш шляхом, який підказує серце, молитися й просити про знаки не треба — вони всюди. Усе складається вдало на підтвердження того, що ти рухаєшся у правильному напрямку.

Пояснення не потрібні

Я, ви чи будь-хто з ваших знайомих:

«Я не хочу більше цього робити. Я збираюся…»

Виберіть свій варіант: «піти», «зректися», «поступитися», «відмовитися», «послати все до біса», «на­чхати на все», «забити на все». Ви впевнені в цьому. Рішення прийнято.

Та заждіть трохи, бо щойно ми остаточно вирішуємо від чогось відмовитися, ми починаємо шукати цьому логічне пояснення.

Чуєте той розсудливий голос, що звучить у вашій голові; голоси ваших друзів, які бажають вам найкращого; голос вашої матусі: «Послухай, навіщо тобі це робити?.. [Виберіть свій варіант.] Це непогані гроші. Це чудова перспектива. Ти доклала стільки зусиль! Що ти без цього робитимеш? Невже ти не можеш усе владнати? Я не жартую, серйозно».

А потім це трапляється. Ви ковтаєте наживку. І починаєте шукати логіку у своєму рішенні.

А як вам таке логічне пояснення? Просто я почуваюся недобре.

От і все. Що тут іще пояснювати? Як можна сперечатися з вашими почуттями? Вони, звісно, спробують і, можливо, допоможуть вам подивитися на ситуацію по-іншому, й ваші почуття дійсно зміняться. Та коли глибоко в душі ви впевнені, що маєте рацію, коли вам усе ясно як день, навіщо плямувати цю ясність заплутаними виправданнями?

Колись я пішла з телешоу, бо там просто почувалася недобре. Мені дійсно