Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю» - Геннадій Єфіменко

Таким чином, ДКР припинила своє існування навесні 1918 р. і більше не відновлювалася. Сама ідея існування Донкривбасу як суб'єкта федерації засадниче суперечила більшовицькому централізму.

Залишаючись прихильником жорсткого централізму, більшовицькі керманичі були змушені рахуватися з потужним національно-визвольним рухом. Тому вони змирилися з існуванням радянських утворень у національних формах. У формальний більшовицький дискурс було введено таке лайливе до революції поняття, як «федерація». Щоправда, реальний зміст цієї дефініції істотно змінився. Тепер він став тотожним тому поняттю, що раніше позначалося як «обласна автономія», можливість впровадження якої більшовицькі керманичі неодноразово відзначали. Інакше кажучи, були внесені зміни у форму планованого державного устрою, а його централізаторська сутність не зазнала змін.

Навіть при визнанні права на федерацію лише за національними одиницями нетривалий час (приблизно місяць) більшовицький центр не заперечував проти існування ДКР. Така невизначеність була викликана сподіваннями, що німецько-австрійське військо не буде займати Донкривбас. Ці сподівання виявилися марними. Ідея заснованого на економічних особливостях федералізму навіть з тактичної точки зору не виправдала себе і тому про повернення до неї не могло бути й мови. Донкривбас навіть у межах пропагованого більшовиками «комуністичного раю» не був ілюзією, оскільки виникнення подібних республік було незапланованим тимчасовим вивертом долі у період між породженою знищенням попереднього ладу анархією і першими кроками з будівництва комуністичної моделі.

У випадку з Донкривбасом вкотре виявилася та риса більшовицьких керманичів, яку знаний російський вчений О. Ахієзер означив як «найбільший секрет більшовизму». На думку науковця, цей секрет «полягає у тому, що більшовики, після того як вони стали керівною партією, вихоплюють із навколишньої дійсності та перетворюють на визначальні для себе різноманітні, а практично будь-які, а отже, і взаємовиключні ідеї, якщо вони забезпечують збереження державної влади». Слід хіба що уточнити, що зазначене вміння було їм властиве і перед захопленням влади.

У подальшому, у тому числі й під час усіляких відступів від комуністичного будівництва, питання про засновану на економічних засадах федерацію ніколи навіть не ставили на порядок денний.

«Запаморочення від успіхів»: негативний досвід реалізації комуністичної доктрини в Україні (січень — серпень 1919 р.)

Перший прихід радянської влади в Україну припав саме на час максимальних поступок із боку більшовиків, в тому числі й у національному питанні. На програмні (не декларативні) засади більшовизму навіть цілком освічені діячі з-поміж їхніх опонентів не звертали уваги. Тому більшовики здобули симпатії частини суспільства, а багато прихильників Української революції вбачали в них менше зло. Характерними в цьому сенсі є висловлювання відомого українського громадського діяча Євгена Чикаленка. Навіть після згадування усіх жахів, що творили більшовики в Києві під час захоплення міста в січні 1918 р., у червні цього ж року він писав у своєму щоденнику: «Тепер все це забулось, і грішним ділом, коли допечуть німці, часом думаєш, що, може, лучче було за большевиків, що, може, якось пережили б ту хворобу і таки Україна була б, а тепер хто його знає, що ще буде?» З часом подібні настрої зміцнилися. У серпні 1918 р. він майже позбувся сумнівів щодо доцільності лояльного ставлення до Кремля: «Дякуючи большевицькому перевороту, повстала самостійна Україна; можливо, що зо смертю в Московщині совітського уряду загине й Українська Держава».

На час другого наступу більшовиків на Україну як внутрішньоросійська, так і українська, а також міжнародна політична ситуація відчутно змінилася. У Росії зміцнилася влада більшовицької партії, керівництво якої вже цілковито опанувало державний апарат, розпочало перехід до комуністичних методів управління економікою і створило численну армію. Головним чинником міжнародного впливу стала поразка Німеччини та сподівання на швидку революцію у країнах Західної Європи. Внаслідок цьоґо більшовики перетворювалися з «оборонців», якими, за висловом В. Леніна, вони були на початку 1918 р., на «нападників»: «світова революція» здавалася недалеким майбутнім, а стрімке втілення на практиці комунізму — своєчасним. Але не меншою мірою на обрання нової лінії поведінки щодо України вплинула оцінка Кремлем внутрішньоукраїнської ситуації.

На погляд компартійного центру, однією з найбільш разючих змін в Україні стало послаблення взаємозв'язку між національним та соціальним при пріоритетній цінності останнього. Результатом запрошення Центральною Радою Німеччини та Австро-Угорщини до України стало відновлення поміщицького землеволодіння й ліквідація радянської влади, яка тоді ще була непідконтрольна більшовицькому центру. Відновлення старих порядків викликало обурення селян, яке, звичайно ж, мало соціальний характер, оскільки українська державність зберігалася. Промовистою характеристикою суті цих змін в уявленнях більшовицького керівництва є слова В. Леніна з виступу на VIII з'їзді РКП(б) (березень 1919 р.): «Україна відокремлена була від Росії винятковими умовами, і національний рух не пустив там коріння глибоко. Наскільки він проявився, німці вибили його. Це факт, але факт винятковий».

На початку 1919 р. більшовиків в Україні часто зустрічали як визволителів. Характеризуючи успіхи своєї партії періоду січня—лютого 1919 р., член ЦК КП(б)У Олексій Іванов у березні 1919 р. образно відзначив: «Куди приходить червоноармієць із штиком, там селянин стає більшовиком». На той час в очах широких мас більшовики уособлювали єдність національного і соціального, тому оволодіти Україною їм вдалося досить просто, без залучення значних військових сил.

Другий період більшовицького панування в Україні був тривалішим від першого — близько восьми місяців. Підхід до розв'язання знакових проблем цього разу істотно відрізнявся від використовуваного наприкінці 1917 — на початку 1918 р. Перебіг подій засвідчив, що в Україні свої ключові наміри 1919 р. більшовикам реалізувати не вдалося. При цьому власне український чинник, який спочатку був украй сприятливим для них, зрештою став на заваді поширенню «світової революції» та спричинив втрату України. Ключову роль у цьому відіграло суспільство, насамперед селянство. Що сталося в Україні 1919 р.?

Вплив сформованих уявлень про більшовизм: стрімке захоплення України «червоними» та формування владної вертикалі (січень—березень 1919 р.)

Як ЦК РКП(б), так і ЦК КП(б)У восени 1918 р. бачили майбутнє України лише в складі Росії. З огляду на те, що хоч і з допомогою Німеччини, але саме під національними гаслами відбувалося вигнання більшовиків з України навесні 1918 р., пересторога переважної більшості компартійних діячів до всього національно-українського посилилася. Однак у питанні про доцільність повстанської боротьби такої одностайності не існувало, що стало