Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії - Віктор Анатолійович Авдєєнко
Монголи вирішили віддати Київ володимирським князям. Серед них був і Олександр Невський, який, як і його батько, так до Києва і не доїхав. Брат Олександра Андрій виступив проти Орди і був розбитий, після чого Олександр зайняв бажаний володимирський престол. У зв’язку з цим деякі історики вважають, що Олександр направив на свого брата каральний похід золотоординців, і навіть шанувальники Олександра Невського погоджуються, що він принаймні не перешкоджав придушенню заколоту, намагаючись по можливості мінімізувати масштаб повстання. І відповідно — помсти з боку Золотої Орди.
Після Батиєвої навали в Києві сильних правителів не було. Якби, наприклад, Олександр Невський зважився все ж прибути до Києва на князювання, а не мати в місті замість себе намісника, можливо, він зміг би щось змінити в політиці занепалої південної Русі.
Щоправда, тоді б йому довелося зіткнутися з Данилом, який у цей час нарешті об’єднав галицькі та волинські землі під своєю владою.
Олександр і Данило могли б як конфліктувати, так і виступати в союзі. Насправді, тоді союзи змінювала ворожнеча, і знову союзи. Той же Данило то дружив з Михайлом Чернігівським, то воював із ним, то біг по захист до угорців, то від них оборонявся, то ходив з монголами на Литву, то укладав з литовцями тактичні союзи.
У реальній історії інтереси Олександра і Данила побічно перетиналися кілька разів. Брат Олександра Андрій одружився з дочкою Данила Устинією. Так шлюбний союз сприяв створенню політичного союзу проти Орди.
Данило провів ряд успішних військових операцій в Київському князівстві і всерйоз погрожував Києву, яким тоді володів Олександр, але Данила відволікли справи на батьківщині.
Очевидно, що робити ставку на Київ як на якийсь логістичний хаб руських земель для ханів Золотої Орди було б украй ризиковано. Перш за все через домагання на нього, що не припинялися з боку Галицько-Волинського князівства. (Набагато більше правителів Сарая влаштовував ослаблений Київ із немічною владою, заляканим населенням, зруйнованою інфраструктурою, критично зрослим зовнішнім боргом, валютою, що девальвує, поганим інвестиційним кліматом… ну, загалом, ви зрозуміли.)
Цікавою є історія з проголошенням Данила королем. Для боротьби з татаро-монголами він шукав підтримки в європейських католицьких монархів. Папа Римський Інокентій IV погодився організувати Хрестовий похід проти Орди, а також обіцяв корону Данилові в обмін на окатоличення підвладних йому земель. Данило корону прийняв, але від зближення церков відмовився. Хрестовий похід не відбувся.
Папські посли відвідали і Олександра. Як проходили переговори — достеменно не відомо (в одному з послань понтифіка йдеться про те, що Олександр нібито погодився прийняти католицизм), але Олександр Невський також зберіг вірність православній вірі.
Коли білоруські та українські землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського, російські (руські) магнати нерідко були багатшими і впливовішими за литовських аристократів, однак їм ніколи не належала влада в державі.
Мабуть, найулюбленіша тема обговорення серед дилетантів (до яких я зараховую і себе) — наскільки б на краще змінилося наше життя — про гірше ніхто навіть не мислить, — якби Русь, Росія або якась її частина прийняли католицизм.
Найбільш популярна думка: Росія (з колоніями) така недорозвинена через те, що православна. На підтвердження цього порівнюють Росію із колоніями (Україна, Білорусь, Молдавія) з іншими країнами Європи. Порівняння — зрозуміло, на чию користь. Крім того, сюди ж підпадають ті європейські країни, які не перебувають в російській орбіті впливу, але є православними. Це — Румунія, Болгарія, Греція, Сербія (особливо на контрасті з католицькою Хорватією). Що ж, і це правда. Румунія з Болгарією — найбідніші країни Євросоюзу. З Грецією — відомо, що сталося під час світової кризи (і нині повторюється знову).
Але чи пов’язана відсталість цих країн з тим, що народи, що їх населяють, сповідують православ’я, а не католицтво, і вже тим більше — не протестантство (якого власне насправді не існує, а є лютеранство, кальвінізм і т. д.)?
Якщо взяти, наприклад, Болгарію, то вона майже 500 років перебувала під турецьким ярмом. Румунія — не так довго, але теж була під гнітом турків. Греція — також. Це, втім, стосується загалом Балкан.
Проблема сучасної Сербії полягає в тому, що під час розвалу Югославії Белград зайнявся збиранням рос… ні… сербських земель. Як наслідок — були американські бомбардування, імперська депресія через несправджені надії… Зараз Сербія — офіційний кандидат на вступ до ЄС і найближчим часом вона обов’язково стане членом Євросоюзу.
Світова фінансова криза відчутно вдарила по православній Греції, але в дуже схожій ситуації опинились традиційно католицькі Іспанія та Італія (насправді, також і Литва з Латвією, але вони непорівнянно менші, до того ж під час кризи в цих країнах не ходив євро, тому їх не треба було «рятувати»).
Дуже багато залежить від обставин, а не від якихось довгострокових трендів (це не означає, що я повністю заперечую їх вплив). Так, по різні боки «залізної завіси» опинилися католицькі Польща й Італія, протестантські Естонія й Фінляндія, та що там — дві Німеччини, дві Кореї і кілька Китаїв (маються на увазі Тайвань, Гонконг, Макао і Сингапур).
Росія, до речі, цілком могла опинитися під владою католиків. І йдеться зовсім не про буремний час, коли в Кремлі господарювали поляки, а на троні сидів лже-Дмитрій. Цей, до речі, насправді не поспішав хрести-ти Московію за католицьким обрядом, та й взагалі був не найгіршим правителем (а може, навіть, у чомусь і кращим).
У XV столітті Київський митрополит Ісидор активно просував ідею об’єднання православ’я з
