Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії - Віктор Анатолійович Авдєєнко
Окрім нього, в московській армії було ще два «литовці» — Андрій і Дмитро Ольгердовичі. Перехід цих двох на службу до московського князя пов’язаний з їх конфліктом зі зведеним братом Ягайла, який зайняв великокняжий престол у Вільні (сучасному Вільнюсі). До слова, вони, як і Ягайло, були лише наполовину литовцями, оскільки їх мати була з Вітебська, а мати Ягайла — з Твері.
Андрій Ольгердович командував полком правої руки, а його брат — резервом при великому полку. Багато в чому саме ці полки зіграли ключову роль у розгромі армії Мамая, хоча звичайно ж було б несправедливо стверджувати, що саме ці воєначальники — разом із Боброком Волинським — виграли битву.
Окремо хочеться сказати про ті сили, які були задіяні в конфлікті, але безпосередньої участі в битві не брали. Як відомо, на злуку з Мамаєм вирушив литовський князь Ягайло, але Дмитро Донський, справедливо побоюючись їх об’єднання, висунув свої війська далеко вперед (по суті, нав’язавши Мамаю бій до того, як до нього на підмогу могли підійти литовці).
Лев Гумільов у своїй книзі «Від Русі до Росії» пише, що Ягайло напав на обоз поранених, який після битви відстав від основних сил, що поверталися до Москви.
Той же Гумільов стверджує, що на допомогу Дмитру Донському поспішав хан Тохтамиш, який отримав владу в Золотій Орді. Так це чи ні — напевно не відомо (на моє глибоке вдоволення, мода на Гумільова, що виникла в кінці минулого століття, минає). У будь-якому випадку, війська Тохтамиша в Куликовській битві участі не брали.
Що ж було після Куликовської битви? Чи справді вона стала тим переломним моментом, після якого почався процес посилення Москви і краху Золотої Орди?
Якщо аналізувати хронологію подій, — то скоріше так, аніж ні. З іншого боку, причини багатьох процесів, що відбувалися після цього, з Куликовською битвою безпосередньо і навіть побічно не пов’язані.
Почнемо з того, що після Куликовської битви в Золотій Орді закінчилася «Велика зам’ятня». Головний баламут, Мамай, був розбитий, на престолі утвердився законний правитель — чингізид Тохтамиш. У тому ж 1380 році він розгромив залишки сил Мамая. Сталося це на річці Калці — приблизно там само, де монгольська армія завдала першої поразки російським (руським) князям у 1223 році. Для любителів символів це може означати завершення циклу — татаро-монгольської епохи на Русі.
Сам Мамай утік до рідного Криму, в Кафу — сучасну Феодосію, де був відданий генуезцям і там же помер. За легендою, син Мамая Мансур перебрався з Криму до Литви, де дав початок роду князів Глинських. Князі Глинські на початку XVI століття підняли заколот проти польського короля і після його придушення втекли до Москви. Дочка Василія Глинського Єлена стала дружиною московського князя Василія і матір’ю першого російського царя Івана Грозного.
Тохтамиш через два роки після Куликовської битви пішов війною на Москву і спалив її, після чого відновив виплату данини, яку Дмитро Донський відмовлявся виплачувати Мамаю.
Литовський князь Ягайло був зайнятий справами на західних рубежах держави, де йому погрожували хрестоносці і Польща. У 1384 році литовці уклали договір з московським князем, за яким, зокрема, Литва повинна була хреститися за православним обрядом. Однак цьому не судилося статися, оскільки до справи підключився двоюрідний брат Ягайла Вітовт, який у боротьбі за литовський престол прикликав на допомогу німців. Ягайло вирішив помиритися з Вітовтом.
У 1385 році Литва уклала Кревську унію з Польщею, за якою взяла католицтво, Ягайло був проголошений польським королем.
Тим часом Тохтамиш, який підсилив свою владу в Орді, кинув виклик своєму недавньому благодійнику Тамерлану, що виявилося для нього фатальним. Армія Тамерлана розгромила Тохтамиша і розграбувала Золоту Орду. Тохтамиш утік до Києва — в межі Великого князівства Литовського. За допомогою Вітовта, який тоді був уже великим князем, він ще кілька разів намагався повернути собі владу в Орді, проте ці спроби закінчилися нічим (в одному з боїв, приблизно в 1406 році, він був убитий).
Поразка від військ Тамерлана завдала непоправної шкоди Золотій Орді, від якої вона вже не підвелася. Знову почався «парад суверенітетів», і на цей раз процес виявився незворотним. Виділилися Сибірське, Казанське, Астраханське, Кримське ханства.
Формально головним улусом залишалася Велика Орда зі столицею в Сараї. При ханові Ахматі відбулося навіть деяке посилення Великої Орди, яка спробувала повернути і втрачений вплив над Московським князівством. Але, як відомо, Іван III розтоптав ханську басму, і, таким чином, ординське іго закінчилося.
Незабаром Велика Орда була завойована Кримським ханством, яке стало одним із найбільш серйозних ворогів всіх російських (руських) земель — і в Литві, і в Московії.
Що ж ми маємо в підсумковому залишку? Куликовська битва стала результатом розбіжностей між московським князем Дмитром і темником Мамаєм, який з перемінним успіхом намагався керувати Золотою Ордою. Тимчасовим результатом битви стало, як не парадоксально, закінчення смути в Золотій Орді та її посилення. Союзу Москви і Литви з подальшим прийняттям православ’я останньої не судилося відбутися. Через обставини Литва пішла на зближення з Польщею і хрестилася за католицьким обрядом, хоча вплив православ’я на території князівства залишався значним, перш за все через переважання в ньому колишніх російських (руських) земель і відповідного населення. Золота Орда згодом занепала, але причина цього — зовсім не Куликовська битва. Також очевидно, що поразка, завдана військами Тамерлана, була істотним, але далеко не єдиним фактором розпаду і в кінцевому підсумку зникнення Золотої Орди.
Таким чином, Куликовська битва не мала того значення, яке їй приписали нащадки. З чим це пов’язано — відповісти важко. І справа тут зовсім не в ідеології. Хоча б тому, що
