Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко
Інші ж чули від нього, навпаки, слова про українське походження, любов до України, бажання працювати на її державну розбудову, перспективи створення міцного селянства як її основи. Так, генерал М. Омелянович-Павленко після зустрічі з гетьманом захоплено писав: «Розмова з п. Гетьманом була для мене міродайною, вона надала мені віри, що після зорганізування здорової частини селянства, може вкінці знайдеться скоро якийсь творчий компроміс; виросла надія на те, що п. Гетьманові пощастить стати над усіма українськими напрямками, аби поставити їх міцним заборолом супроти Протофісу і заїдів…»108
107
Лейхтенбегский Г. Н. Воспоминания об «Украине». 1917—1918. — Берлин, 1921. — С. 30.
108
Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — К.: Планета людей, 2002. — С. 76—77.
Павло Скоропадський. 1914 р.
Уся справа була в надзвичайно широкому колі співрозмовників гетьмана. Попри щільний денний розпорядок доступ до очільника Української Держави мали практично всі бажаючі. Серед них — родичі та старі знайомі з вищого петербурзького світу, колишні однополчани та комбатанти, представники ділових кіл, організацій землевласників, дипломати й військовики союзних держав, українські національні діячі, численні делегації хліборобів, кооператорів, просвітян, священиків та багато інших людей. І все це поєднувалося з регулярним прийняттям вищих посадових осіб та урядовців. Складно скласти повний перелік тих осіб, але варто згадати, що серед них були й такі, хто хотів би залишити відвідини гетьманського будинку в таємниці. У щоденнику І. Шишманова зафіксовано розповідь гетьмана про зустріч із Петлюрою: «…він розповідав, як у нього кілька днів тому був Петлюра. Гуляли садом. Раптом з’явився фотограф і почав фотографувати Петлюру з гетьманом. Петлюра як побіг — як дідько від ладану!» Спогади особистого секретаря С. Петлюри засвідчують, що, окрім таких зустрічей у будинку очільника Української Держави, був також оперативний канал зв’язку з гетьманом: проведена до кабінету голови Всеукраїнського союзу земств пряма телефонна лінія, що працювала досить часто.
Отже, кожен зі співрозмовників гетьмана як заходив, так і виходив від нього з власною думкою і власним ставленням до очільника держави. У формуванні ж позиції самого гетьмана важливу роль відігравало його найближче оточення. Про нього слід сказати окремо, адже досі серед істориків немає усталеної думки стосовно його складу. За словами І. Шишманова, австрійський посол фон Прінціг відгукувався про цих людей так: «… мені не подобається його оточення. Справжній реакціонер, старий приятель, російський офіцер».
З огляду на сучасний стан наших знань про найближчих співробітників гетьмана можемо виділити кілька осіб. Це насамперед штабс-капітан І. Полтавець-Остряниця, колишній генеральний писар Вільного козацтва. Йому сучасники приписували «патент на гетьмана», стверджуючи, що саме Полтавець був винахідником ідеї відновлення старовинної форми правління. Насправді ж пріоритет тут, мабуть, належав відомому самостійнику М. Міхновському, який ще навесні 1917 р. висунув і обстоював таку ідею. За Української Держави Полтавець належав до Особистого штабу гетьмана, де також обійняв офіційну посаду генерального писаря. Сучасники засвідчували, що «Його роль зводилася до підготовки проектів промов, які виголошував гетьман, різного роду листів суто національного спрямування, і загалом всього того, що повинно було надати діяльності Скоропадського яскраво українське забарвлення та зблизити його з українськими самостійницькими колами». Можна стверджувати, що він був натхненником того історико-національного колориту, що створювався навколо очільника Української Держави. Полтавець-Остряниця сам убрався у старовинний козацький стрій, ходив з «оселедцем» і розмовляв книжною мовою XVIII ст. Усе це підживлювало ставлення більшості росіян до новітнього Гетьманату як до «малоросійської оперетки». Сам гетьман, навпаки, був проти зайвої «театралізації», вважаючи її, за свідченням Д. Донцова, системним недоліком українського руху: «Вони звиклі до театру, та ж ціле українство виросло на театрі! Їм важлива не суть, а форма. Якби я вийшов перед ними з якимсь отаким пером на шапці (він зробив жест рукою), — все було гаразд…»
Будинок Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора — резиденція Гетьмана Павла Скоропадського. Гравюра ХІХ ст.
Важливу роль у найближчому оточенні Павла Скоропадського відігравав правник О. Палтов, котрий познайомився з майбутнім гетьманом напередодні перевороту. Палтов одразу справив на того надзвичайне враження своїм розумом, досвідом у державних і політичних справах, умінням швидко й якісно готувати проекти урядових актів тощо. Після 29 квітня колишній камергер став заступником керівника Держканцелярії, із травня — заступником (товаришем) міністра закордонних справ, але коло його обов’язків було надзвичайно широким. Б. Стелецький стверджував: «Вплив Палтова на Скоропадського був необмеженим, жодного більш-менш значущого паперу Скоропадський не підписував раніше, ніж порадитися з Палтовим. Усі зносини з німцями вів Палтов від імені гетьмана. Працею Ради міністрів залаштунково керував Палтов. Загалом все розумове життя і діяльність Скоропадського централізовано було в Палтові». Проте останній був відвертим монархістом проросійської орієнтації, на ньому лежить увесь тягар відповідальності за такі прояви іміджу новітнього гетьманату. На початках гетьман боровся із цим, наприклад, рішуче відкинув пропозиції проголосити Україну великим князівством чи навіть королівством (у проекті Тимчасових законів про державний устрій, підготовлених Палтовим). Натомість у влаштуванні різного роду прийомів та урочистостей йому, як колишньому камергеру, вдалося досягти майже імператорських пишнот, якими дорікали сучасники. Ще одне розходження з гетьманом полягало в зовнішньополітичній орієнтації: Палтов був германофілом, натомість Скоропадський попри все зберігав сентимент до Антанти.
Гетьман Павло Скоропадський. 1918 р.
Ці постаті, маючи надзвичайний вплив на гетьмана, фактично були за лаштунками публічної політики, водночас перебуваючи на видноті. Але зовсім таємничою постаттю в найближчому оточенні Павла Скоропадського був його особистий секретар С. Моркотун. Ця молода людина за офіційною посадою до перевороту була комісаром Південно-Західної залізниці. В утаємничених колах його вважали масоном дуже високого 18-го рангу (градусу). Навесні 1917 р. ніби заснував київську ложу «Молода Україна», куди, за чутками, вступили С. Петлюра, насправді згодом масон, і сам майбутній гетьман, який ніколи не належав до «вільних мулярів». Моркотун, очевидно, був провідником антантівського впливу на Скоропадського. Не таємниця, що там, де не могло бути офіційних французьких місій, їхні функції під час Першої світової війни та в повоєнний період певною мірою виконували масонські товариства, керовані
