ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

100

Карло Прескотт розпочав засідання таким монологом перед членами комісії: «Комісії з умовно-дострокового звільнення відомі тим, що відхиляють прохання ідеальних кандидатів (тобто хлопців, які здобули у в’язниці освіту, корекцію чи консультації). Вони відкидають цього хлопця тому, що він бідний, рецидивіст, з поганого району, або його батьки померли, чи у нього немає заробітку, тільки тому, що їм не подобається його обличчя, або він підстрелив поліцейського в палець. Вони беруть якогось чудового хлопця, що ніколи не створював жодних проблем... ідеального в’язня і відмовляють йому три, чотири, п’ять, шість разів. Молоді хлопчаки, які мають найбільше шансів повернутися до в’язниці, які настільки змінені й сформовані в’язничними умовами, що навряд чи адаптуються до суспільства,—таких випустити для комісії є найкращим варіантом. Варіантом значно кращим, ніж звільнення зрілих чоловіків, які поводяться натурально, які ніколи не створювали жодних проблем і можуть триматися від крадіжок й афер достатньо далеко, щоб не потрапити знову за ґрати. Хоча це й звучить безглуздо, так відбувається, бо в’язниці—величезний бізнес. Тюрми потребують в’язнів. Люди, які потрапили сюди і повкладали все у своїх головах, після виходу звідси вже не повернуться—на волі надто багато речей, якими вони можуть зайнятися. Але ті, хто потрапили сюди на невизначений термін... коли ви говорите їм [як комісія з умовно-дострокового звільнення]: “У мене достатньо можливостей, щоб грати в ці ігри”—ви говорите, що, по суті справи, комісія з умовно-дострокового звільнення не мусить розглядати найочевидніші обставини, якими є...»

101

Якщо не зазначено інше, усі діалоги в’язнів і охоронців взято зі стенограм відеозаписів, зокрема й розмова під час слухань комісії з умовно-дострокового звільнення.

102

Корейська війна (1950-1953)—збройний конфлікт між Корейською Народно-Демократичною Республікою і Південною Кореєю. Доволі часто його розглядають як опосередковану війну між США та об’єднаними силами КНР і СССР.—Прим. ред.

103

Я відвідав багато слухань комісій з умовно-дострокового звільнення у Вакавіллській в’язниці (Каліфорнія) у межах проекту громадського захисту, на чолі з адвокатськими бюро Сиднея Волінського з Сан-Франциско. Проект розроблено з метою оцінки функціонування комісій з умовно-дострокового звільнення в системі невизначених термінів, яку на той час хотів відмінити Каліфорнійський пенітенціарний Департамент. У цій системі судді могли замість фіксованого терміну обмеження волі встановити межі терміну покарання, наприклад, від 5 до 10 років. Проте зазвичай ув’язнені відсиджували верхні межі покарання.

Мені було лячно і сумно спостерігати, як кожен в’язень відчайдушно намагається переконати комісію з двох людей, що він заслуговує на дострокове звільнення,—і він має вкластися в кілька хвилин відведеного на його справу часу. Один з членів комісії навіть не звертав уваги, бо читав файл наступного ув’язненого зі щоденного довгого списку претендентів, а інший, можливо, вперше пробігав очима досьє цього в’язня. Якщо в достроковому звільненні відмовлено, то найчастіше в’язень мусив чекати цілий рік до наступного слухання своєї справи. Мої нотатки показали, що основним індикатором імовірності дострокового звільнення була тривалість розмови, що залежало від першого запитання. Якщо воно стосувалося минулого—подробиць злочину, потерпілого, суду чи проблем у в’язниці,—дострокового звільнення не буде. Проте якщо питали, що в’язень робить нині для того, щоб вийти на волю, чи які його плани після звільнення, то шанси на дострокове звільнення зростали. Можливо, член комісії вже прийняв рішення і тепер тільки влучними запитаннями несвідомо акцентує увагу на минулому злочині, щоб зробити очевидним те, чому цей в’язень не заслуговує виходу на волю. Проте якщо в справі в’язня він знайшов щось, що йому сподобалося, то зосередженість на майбутньому в’язня дає тому кілька хвилин для підтвердження позитивного враження.

104

Дослідження описане в книжці: W. Peters, A Class Divided, Then and Now. Expanded Edition. (New Haven, CT: Yale University Press, 1971/1985). Пітере брав участь у відеозйомках обох відзначених нагородами документальних фільмів—ABC News «The Eye of the Storm» (доступний з Guidance Associates, New York) і його продовження PBS Frontline «А Class Divided» (доступний онлайн: www.pbs.org/wgbh/frontline/film/class-divided).

105

Чарлі Паркер (1920-1955)—американський джазовий саксофоніст і композитор.—Прим. ред.

106

Ця розширена цитата Карло походить із записаного у вересні 1971 року інтерв’ю NBC Chronolog (продюсер Леррі Ґольдштейн). На жаль, його не використали в фінальній версії програми в ефірі. Розшифрувала мій секретар Розенн Сауссотт.

107

George Jackson, Soledad Brother: The Prison Letters of George Jackson (New York: Bantam Books, 1970), c. 119-120.

108

Усвідомлений сон—стан напівсвідомості, коли людина розуміє, що їй сниться сон, і навіть може контролювати його перебіг. Чудовий опис цього явища можна знайти в книжці мого колеги: S. LaBerge, Lucid Dreaming: A Concise Guide to Awakening in Your Dreams and in Your Life. Boulder, CO: Sounds True Press, 2004.

109

Запис розмови в’язня з Куртом Бенксом.

110

Підсумкове інтерв’ю охоронця.

111

Підсумкове інтерв’ю в’язня.

112

Підсумкове інтерв’ю охоронця.

113

Підсумкове інтерв’ю охоронця.

114

Підсумкове інтерв’ю охоронця.

115

Інтерв’ю в NBC Chronolog (грудень 1971 року). Ворниш був студентом третього курсу факультету економіки.

116

«О, який чудовий ранок!» (англ.)—Прим. ред.

117

Підсумкове інтерв’ю охоронця.

118

Ретроспективний щоденник охоронця.

119

«Ти можеш звільнити номер, коли заманеться, але виїхати не зможеш ніколи» (англ.)—Прим. пер.

120

«Італійський страйк»—застосована профспілками працівників державних установ альтернатива звичайним страйкам. Позаяк працівникам служб із надзвичайних ситуацій (як-от поліції чи пожежникам) законом заборонено страйкувати, і їх одразу звільнили б, їм довелося шукати інші варіанти. Мабуть, першим прецедентом у США став знаменитий страйк бостонської поліції в 1919 році. Тодішній губернатор штату Массачусетс Кал він Кулідж звільнив 1200 осіб через страйк і заявив: «Ніхто, ніколи і ніде не має права страйкувати, наражаючи громадськість на небезпеку» (цей вислів нині широко